Милосердна уява Греко-Католицької Церкви в Галичині у міжвоєнний період і в сучасності
  • Чтв, 12/11/2015 - 11:40

    д-р Любов Дердзяк
    
   Милосердна уява Греко-Католицької Церкви в Галичині
    у міжвоєнний період і в сучасності

    
    
    Короткий зміст
    Милосердя – це „найвища прикмета Бога” (св. Фаустина Ковальська) і одночасно запрошення людини, щоб вона ставала подібною до Нього (Лк 6, 36). Стаття має за мету представити практичну відповідь Греко-Католицької Церкви на цей Божий заклик, сягяючи до міжвоєнного періоду і сучасності. Представлено основні напрямки її милосердної діяльності щодо тіла і душі, це – здоров'я, освіта, господарство, економіка, проблема узалежнень і капеланія.
    Ключові слова:
    Милосердя, шпиталь, освіта, сиротинці, проблеми, кооператив, діти, залежність.
    
    Вступ
    Милосердя християн випливає з поняття Божого милосердя. Це воно, говорить митрополит Андрей Шептицький, „накладає на нас невідхильний обов'язок милосердя до людей”. Оскільки Бог обіцяє милосердя милосердним, то Церква, проголошуючи Євангеліє Божого милосердя, неустанно викликає у вірних щире бажання творити діла милосердя, будучи при тому прикладом і заохоченням [1].

    Церква свідома, що найбільше страждають її убогі члени, зокрема тяжко хворі, діти-сироти, вдови. Тому завжди намагається дієво допомагати власне тим верствам населення. Її поміч часто стосується не лише заспокоєння потреб матеріальних, а й інтелектуальних і духовних [2]. Відтак, кожна дана поміч ближньому є виконанням найважливішого суспільного обов'язку [3]. Папа Франциск пригадує сучасному світові, що він має керуватися законом милосердя, який „живе у серці кожної людини, яка щирими очами споглядає на свого брата, якого зустрічає на життєвому шляху” [4].

    Митрополит А. Шептицький підкреслював, що найбільш людським є – милосердя: „милосердя надає цілому християнству людський характер” [5]. Отже, милосердям є все те, що „дається або робиться для ближнього ради Бога, беручи під увагу його потреби тіла і душі” [6]. До творення діл милосердя він заохочував усе українське суспільство, щоб воно ставало організованим у своїй суспільно-милосердній діяльності [7].

    Оскільки українське суспільство в міжвоєнний період було в більшості сільським і тим самим зубожілим, то владики ставили перед собою завдання нести різну поміч вірним, яка спричиняла б піднесення, перш за все, їхнього духовного рівня і також матеріального.

    Сьогодні Церква стоїть перед новими викликами убогості на духовному і на матеріальному рівні. До того також потрібно додати загарбницьке ставлення державних очільників впродовж останніх десятиліть Незалежної держави та війну, яку розпочала Росія з Україною. Це все привело сучасну Україну до крайньої убогості, яку поглиблює надалі існуючий посткомуністичний менталітет старших поколінь населення, котре звикло до опікунської місії держави щодо себе [8].

    Медичне служіння Церкви
    Митрополит Андрей Шептицький, перейнятий недоступністю медицини людям бідним, у 1903 році подарував земельну ділянку під будову „Народної лічниці”. Вона мала служити усім без винятку, не зважаючи на національність чи віросповідання. На її будову кошти збирали українські емігранти з Америки і Канади, частину подарував митрополит, а частину – Малішевський, колишній директор психіатричної лікарні на Кульпаркові [9]. „Хворих лікували лікарі „Народної лічниці”, а доглядали пацієнтів сестри-монахині чину св. Вікентія” [10].

    За останні два десятиліття „Шпиталь ім. Митрополита Андрея Шептицького” пропонував „програми профілактики ВІЛ/СНІДу, супроводу алко- та наркозалежних. У міру фінансових можливостей забезпечує медичну опіку соціально незахищених повністю безкоштовно або частково […] Особливу увагу надано питанню паліативної опіки в стаціонарі Шпиталю усім потребуючим, та самотнім чи малозабезпеченим людям, оскільки вирішення цієї медико-соціальної проблеми має пошанування гідності людини у завершальній стадії життя. Новітнім етапом у діяльності Шпиталю є програма супроводу постраждалих в часі Революції Гідності та військової агресії з боку Росії, яка включає загально-медичну підтримку і спеціалізовану допомогу з подолання ПТСР (посттравматичного стресового розладу)” [11].

    Піклування про освіту
    Владики у різні способи підтримували знедолених земляків не лише матеріально, а й духовно. Окрім матеріальної бідності, це були невчені люди. Назагал вірні Греко-Католицької Церкви були мешканцями села, приблизно 90%. Інтелігенції у міжвоєнний період був невеликий відсоток [12]. Значну увагу приділяли освіті пастви, заохочували до читання доброї книжки [13]. Відтак, сприяли повставанню народних читалень і бібліотек.

    Одним із допоміжних важливих елементів у пастирській діяльності та духовному житті парафіян були парафіяльні будинки. Їхнім завданням було служити плідній пастирській роботі. Вони були необхідні для розвитку католицького життя на території даної парафії. Тим самим сприяли ангажуванню світських людей в харитативну і апостольську діяльність [14]. Через ангажування в життя такого парафіяльного дому спільнота безперервно творила себе [15]. Нагадаймо, парафіяльні будинки будували, щоб поглибити релігійно-моральне життя та для протидії процесам лаїцизації. У таких будинках були каплиці, бібліотеки, читальні, конференц-зали, видовищно-кіношні зали і інше. Його члени зазвичай були членами Католицької Акції, які працювали на культурно-освітньому, видавничому, добродійному, місійному полі [16].

        Велику фінансову допомогу в утримуванні і побудові бібліотек, народних будинків, музеїв надавав митрополит А. Шептицький, який черпав доходи з родових помість [17].  Парафіяльні будинки ставали осередком релігійного життя для парафіян, тому що в таких зручних місцях збиралися різні молитовні групи. Їхнім завданням було допомагати у вихованні і дозріванні до спасіння, також приготовляти до активної участі у житті Церкви [18]. Парафіяльні будинки виникали не тільки у головних парафіях, в яких священики вели свою пастирську діяльність, а й при філіальних святинях []. У той час розуміли, що „парафія – це основне місце цілісної християнської формації” [20], відтак створювали такі відповідні місця для ведення формації. Отже, такі будинки дійсно служили підвищенню рівня релігійно-церковного життя []. Вони були природним середовищем, в якому народжувалася і зростала віра [22].

    Окрім того, що у парафіяльних будинках збиралися різні релігійні рухи і також функціонувала парафіяльна бібліотека – осередок доучування вірних. Бібліотека в парафіяльному домі виконувала функцію духовного милосердя, тому що в ній кожен парафіянин міг одержати таку книжку,  що піднімала б його дух і  не руйнувала його зв'язок з Богом і ближніми [23].

    8 грудня 1868 року у Львові було засновано товариство „Просвіта”. Його першоплановим завданням було навчити людей читати, а далі й господарювати. Першу книжку „Просвіта” видала 1869 року під заголовком Зоря, яка була присвячена господарським проблемам. А також книжку засновника товариства Степана Качали Що нас губить, а що нам помогти може, яка повчала людей про засновування громадських кас позики, громадських крамниць, збіжжевих шпіхлерів „як громадську оборону від усякого роду лихви” [24].

    „Просвіта” усунула неграмотність серед простого населення, господарську проблематику зробила популярно-доступною та розпочала практично навчати людей господарювання [25]. Для бідних людей, які не мали доступу до освіти,  вона була першою необхідністю. Церква розуміла: виконуючи освітню діяльність, робить вчинок неабиякого милосердя, бо дає народові сили і значення серед суспільств [26].

    Митрополит А. Шептицький заохочував вірних до науки. Писав: „Здобувайте собі просвіту, Мої Рідні Браття! Працюйте над нею усильно, – цініть її! […] Закладайте, Мої Браття, по селах читальні і захоронки для дітей! І дбайте, щоб діти ходили до школи!” [27]. Сам активно підтримував фінансово діяльність організації „Просвіта”, яка творила та підтримувала благодійні організації [28].

    Митрополит Андрей вважав, що соціальні питання повинні бути для духовенства першорядними, оскільки вони є виявом милосердя до знедоленого народу [29]. Шептицький подарував „Просвіті” фільварк у Милованні, де було зорганізовано першу однорічну рільничу школу. Вона існувала від 1910 до 1939 року. Випускники тієї школи були готовими сільськогосподарськими працівниками та організаторами госпорств [30].    

    А. Шептицький всяко підтримував українську освіту, найперше, піклуючись фінансово про вже існуючі школи, і також сам причинявся до їхньої появи. У 1906 році заснував жіночу гімназію і учительську семінарію, якими доручив опікуватися сестрам Василіянкам, а сам, тим часом допомагав фінансово утримувати приміщення і діяльність [31].

    Причинився до заснування Української Богословської Академії, яка відсвяткувала відкриття 6 жовтня 1929 року [32]. „Після приходу в Галичину радянських військ у вересні 1939 року Академію було закрито, а студентів репресовано”. У 1994 році Богословську Академію відроджено у Львові, а 28 червня 2002 року на її основі засновано Український Католицький Університет [33].

    Сьогодні УГКЦ ретельно готує душпастирів до роботи зі студентською молоддю [34], відкриває центри душпастирства. Пружно у Львові працює душпастирство молоді, яким опікуються отці салезіани східного обряду [35]. Наприклад, у Дрогобицько-Самбірській єпархії діє „Центр Душпастирства Молоді” [36]. У Львові при храмі Пресвятої Євхаристії діє „Центр Молодіжного Душпастирства” [37]. Вони піклуються про релігійне виховання молодого покоління та добру християнську формацію [38].

    У парафіях організовують душпастирські осередки, в яких ведеться катехізація дітей, приготування дорослих до таїнств та різноманітні дитячо-молодіжні гуртки [39]. Над усе це є місце для зустрічей релігійних спільнот, в яких вірні отримують формаційні вказівки і зростають у вірі [40].

    І сьогодні, як у минулому, при парафіях творять бібліотеки для широкого кола читачів. Їхньою метою є духовне збагачення вірних, освітянський вплив та духовне зростання прихожан [41].

    Господарсько-економічні проблеми і вирішення їх Церквою
    Під кінець XIX ст. українське населення Галичини було здебільшого сільським. Його економічний рівень був дуже низьким, що стало причиною чисельних еміграцій [42]. Над тою ситуауцією вболівав митрополит А. Шептицький, він вже в першому пастирському посланні нагадував укрїнцям, щоб „трималися своєї землиці” [43] і моралі, яка є запорукою економічного добробуту [44].

    І сьогодні чимало українців виїжджає з своєї країни у пошуках хліба і праці. Тому УГКЦ йде слідом за своїми дітьми, несучи їм духовну підтримку. У Португалії потужно працюють для українців отці редемптористи східного обряду [45]. „УГКЦ не лише надає підтримку українським емігрантам, але й має об’єднавчу силу, відіграє важливу роль у збереженні українських духовних традицій на теренах Італії” [46].

    Оскільки в ті часи було багато убогих людей, які страждали від браку необхідних харчів і речей, то митрополит Шептицький скеровував до них слова надії і заохочення: „В наших силах усунути цю біду працею, ощадністю і тверезістю” [47].

    У вирішуванні господарських, культурних і економічних проблем у Греко-Католицькій Церкві дієву участь брало духовенство, яке було усвідомлюване своїми верховними пастирями в тому, що їхнім завданням є не тільки піклуватися про духовні справи вірян, а й дочасні, матеріальні. Як говорив митрополит Андрей, пастирі повинні „підпомагати кожне культурно-економічне змагання, до якого наші люди забираються”. Вони повинні ініціювати поставання читалень, організовувати крамниці, шпихлірі та громадські каси. Тобто вони повинні „самих людей в ту працю вправляти і ними заступатися” [48].

    Також важливу роль у підвищенні добробуту мала українська інтелігенція. Звертаючись до неї у Пастирському листі, митрополит Андрей говорив: „Треба нам звернути особливішу увагу на стан рільників, яких надмірне зубожіння й темнота видаються часом непоборною перепоною до поступу. Мусимо піднести і скріпити на цій лінії правдиву просвіту, що дала б цьому народові спроможність здобути собі ліпше буття. Мусимо вжити всіх можливих способів до двигнення промислу, без котрого рільництво в наших часах майже не можу утриматися. Мусимо на цій лінії взяти в руки торгівлю, організувати в усіх селах всі ті установи, що яким-небудь способом помагають людям у їхньому житті і праці” [49].

    У сьогоденні найбільш відчувають злиденність життя люди старші, хворі та каліки. Війна, в якій опинилася держава, погіршила економічний стан людей старшої верстви населення. Тому Церква в різні способи намагається полегшити їхнє важке економічне становище. Виконувати це завдання допомагає церковна установа „Карітас”, яка веде активну роботу в кожній греко-католицькій єпархії. Тут люди похилого віку можуть отримати необхідні речі та харчі, а також духовну і психологічну підтримку [50]. Ця організація піклується про сім'ї і про їхніх дітей, надаючи таку допомогу, якої вони потребують [51].

    Кооператорська діяльність Церкви
    Духовенство з сільських парафій Галичини, заснувало господарське товариство „Сільський Господар” (1899 р.), щоб піднести господарську культуру села і навчити нових методів господарювання [52]: „Хліборобства, городництва, садівництва та пасічництва”. У 1938 році „Сільський Господар” мав „60 філій, 2008 кружків і 159977 членів” з центральним управлінням у Львові [53].

    Вже у 1883 році народжується кооперація у Золочівському повіті, яка згодом, за посередництвом духовенства, опанувала всю Західну Україну. О. Данило Танячкевич заснував першу ощадно-позичкову касу „Правди” [54].

    Під кінець XIX ст. в Галичині поширюється кооперативний рух. У 1883 році постає перший український споживчий кооператив „Народна Торговля”. Його центром був Львів. Відділення були у Станіславові, Перемишлі, Тернополі, Дрогобичі, Снятині, Самборі, Рогатині ітд. Окрім торгівлі він займався вишколом українських купців [55].

    Також митрополит А. Шептицький заохочував вірних станіславівської єпархії до того, щоб єдналися разом в організації. Говорив: „Заводіть по своїх селах християнські крамниці, громадські шпихлірі та всякі інші пожиточні установи” [56].

    Вже у 1892 році у Львові засновано „Товариство Взаємного Обезпечення «Дністер»”. Його покровителем завжди були львівські митрополити. А. Шептицький був ініціатором „Української Щадниці” у Перемишлі та „Земельного Банку Гіпотечного” у Львові, який повстав у 1910 р. [57]. Що стало поштовхом для створювання нових банків.

    Ініціатором реформування сільськогосподарської галузі молочарства, яка в Галичині була дуже слабо розвинутою, став український священик-композитор Остап Нижанківський, парох села Завадів біля Стрия. Він зорганізував у 1904 р. при читальні „Просвіти” молочарську кооперативну спілку, а далі „Крайовий Союз Господарсько-Молочарський”, якого був директором. Після Першої Світової Війни його переіменували на „Маслосоюз” [58].

    Після закінчення Першої Світової Війни кооперативи почали відроджуватися з новою силою, об'єднуючи багато членів і створюючи нові місця праці [59].

    Праця з узалежненими
    Уже від XIX ст. в Галичині страшною напастю був алкоголізм. На 233 душі припадала одна корчма. Рясно була засіяна галицька земля шинками, було їх 23,269. Села були в безвихідному положенні. Руку помочі простягнула знедоленим людям Церква. Львівський митрополит Йосиф Сембратович у 1874 році написав пастирського листа О великім достоїнстві чоловіка, який започаткував культурне та економічне пробудження села. На підставі того листа духовні засновували „Брацтва Тверезості”, які охопили приблизно 75% українських парафій. Ті Брацтва стали основою для творення читалень „Просвіта” [60].

    Проблема пияцтва на Галицьких землях не давала спокою також митрополиту А. Шептицькому, який у першому своєму пастирському слові вболівав: „П'янство нищить здоров'я і підкопує добробут, а до того ще й стягає Божу кару!” [61].

    Також сьогодні питання алкозалежності є болючим. Цю рану надалі намагається лікувати Церква. У Львівській архиєпархії постала „Комісія у справах душпастирства охорони здоров’я ЛА УГКЦ”, яка працює над усвідомлюванням молодого покоління в тому, що алкоголь це узалежнююча речовина [62]. Утворено „Консультативно-просвітницькі центри для допомоги залежним від алкоголю та членам їхніх родин”. Центри діють у Львові, Стрию, Тернополі та Івано-Франківську [63] та Дрогобичі [64].

    Новим викликом для сучасної Церкви є наркотична залежність. З нею Церква також бореться за своїх дітей, несучи їм необхідну підтримку і поміч [65].

    Для добра біженців і солдатам
    Новим викликом УГКЦ є політична ситуація, яка складається в державі. Однією з вагомих проблем є робота з людьми, які з приводу політичних, релігійних чи інших причин втекли з своєї країни і просять прихистку в Україні. Отці Єзуїти східного обряду у Львові простягають до них руку допомоги, даючи притулок і заспокоюючи їхні потреби [66]. В Україні також збільшується кількість людей, які втікають зі східних районів України, де проходять бойові дії. Вони не менше потребують допомоги. Тому Церква надає їм необхідну поміч. Ці люди позбавлені даху над головою, необхідного одягу і харчів [67].

    Воєнна ситуація змусила Греко-Католицьку Церкву зауважити потреби солдатів, які перебувають у зоні АТО і які з неї повертаються. Вони зараз найбільше потребують внутрішньої і зовнішньої підтримки [68]. Також в єпархіях працюють психологи, які служать військовим, що повертаються зі зони бойових дій. Метою такої діяльності є реабілітувати воїнів і повернути їм здатність до подальшого нормального життя [69].

    А. Шептицький дітям, сиротам
    Митрополит Андрей Шептицький власною ініціативою підтримував дітей і сиріт у своїх пастирських піклуваннях. Він дарував дітям родові і митрополичі угіддя з метою створення місць відпочинку для них: у Підлютім в Карпатах – „Велике літнище”, у селі Микованя заснував „Вакаційну Оселю”, де одночасно могли відпочивати кілька тисяч дітей [70].     У міжвоєнний період митрополит заснував декілька сиротинців для дітей-сиріт, які утримував власними зусиллями, даруючи їм земельні угіддя та фінансову підтримку [71]. Наприклад, у Львові закупив великий будинок для сиротинця і віддав його під опіку сестер Василіанок [72]. Завдяки його фінансовій підтримці відкривали нові дитячі установи у селах: Грибовичах Малих, Підтемнім, Липниках, Журавниках, Зарудцях, Підлісках Великих, Сердиці, Скнилові, Сайків, Суха Долина, Яструбів [73].

    Сьогодні владики також беруть під свою опіку дітей-сиріт, створюючи для них гідне житло і належну опіку. Від грудня 2011 року у Коломиї (Івано-Франківська єпархія) діє сиротинець св. Миколая для 30 дітей [74]. Це діло ординарій доручив сестрам Мироносицям [75].

    До опіки над сиротинцями залучають також людей світських, особливо молодь. Великим даром для дітей-сиріт є спільноти і організації, які часто їх відвідують і дають різноманітну допомогу. Серед них: „Родина”, „Карітас” „Мальтійська служба” [76].

    Єпархіальні добродійні Установи
    Греко-католицькі єпархії в період між війнами володіли рядом загально-єпархіальних установ: „Єпархіальний Теологічний Інститут” і „Духовна Семінарія”, „Пресвітерський Дім”, „Інститут Дяків”, Товариство „Єпархіяльна Поміч” та „Інститут Вдів і Сиріт” [77]. У галузі милосердя важливу роль відіграли в греко-католицьких єпархіях, міжвоєнного періоду, дві останні установи.

    Товариство „Єпархіяльна Поміч” мало на меті підняти матеріальний рівень духовенства. Воно було засноване за ініціативою перемиського Єпископа Йосафата Коциловського на початку 1918 року. Виконувало роль страхового агенства та грошової допомоги для священиків, вело внутрішню самоосвітню, виховно-освітню і видавничу роботу. Видавало популярні версії Святого Писання, молитовники і катехізиси на потреби вірних. Від 1928 до 1933 р. „Єпархіяльна Поміч” видавала греко-католицький тижневик „Бескид” [78].

    Своєю діяльністю „Єпархіяльна Поміч” обіймала сім секцій: 1) допомоги жертвам війни; 2) піклування про дітей і молодь (між іншим провадила в Новосілках дитячий будинок); 3) допомоги вдовам і дітям-сиротам священиків; 4) церковних брацтв; 5) взаємодопомоги священиків; 6) християнської преси; 7) допомоги церквам. Також завдяки піклуванню „Єпархіяльної Помочі” у Жагестові був утворений будинок відпочинку для духовних перемиської єпархії [79].

    „Інститут Підтримки Вдів і Сиріт” заснував у 1840 р. єпископ Йоан Снігурський []. Він був характерною установою в греко-католицькій Церкві. Брак обов'язкового целібату спричиняв обов'язок утримання сім'ї одруженого священика в разі його смерті, тому що в основному він був єдиним годувальником сім'ї [81]. Метою Інституту було надання матеріальної допомоги вдовам і сиротам померлих священиків. Ту допомогу надавали у вигляді річної зарплати та грошової негайної допомоги. Вдови, якщо не уклали повторного шлюбу, мали гарантовані довічні зарплати, натомість діти – до досягнення зрілого віку, хлопці до 16 років життя, а дівчатка до 18, якщо раніше не вийшли заміж [82]. Пенсійні зарплати вдів і сиріт у греко-католицьких духовних становили 129.296 злотих [83].

    До Інституту належали священики, які сплачували щорічні внески і через це старалися забезпечити матеріальну допомогу сім'ї в разі своєї смерті []. У період між війнами з фонду Інституту щороку користали понад 200 вдів померлих священиків та 150 дітей. Спеціальні повноваження мав ординарій, який згідно зі статутом був протектором Інституту. У цілій перемиській єпархії існували місцеві ячейки „Інституту Вдів і Сиріт” – це були деканальні комітети, парафіяльні установи та збирачі пожертв. Завданням останніх було пропагувати діяльність товариства та здобувати ресурси до його фонду [85].

    На жаль, сьогодні ті дві установи не існують, хоча проблеми є подібні, як у період до війни і міжвоєнний період XX ст. Священики самостійно піклуються про забезпечення своїх сімей, гірше виглядає ситуація, коли їхні сім'ї зазнають сирітства.

    Милосердна місія монаших згромаджень
    Дослідника може вражати факт, що у міжвоєнний період у Греко-Католицькій Церкві з’явилася нагальна потреба творити чи спроваджувати чоловічі та жіночі ордени. Оскільки цей історичний період був тісно пов'язаний із війною, то у суспільстві передусім було дуже багато сиріт, вдів та людей-калік, які потребували матеріальної і духовної опіки. Також в цей час люди були не лише малозабезпеченими, а й малограмотними. Тому кожна діяльність скерована для блага суспільства була виявом милосердя.

    Пригадаймо ще один важливий факт. Оскільки духовні світські, в більшості, були жонаті, тому й не справлялися зі своїми прямими пастирськими обов'язками [86]. З метою відновлення духовного життя Церкви митрополит А. Щептицький запросив у Галичину згромадження василіан, редемпористів із Канади та заснував студитів. Великі зусилля приклав до утворення східної галузі домініканців, що, на жаль, не було вдалим [87]. Також запрошував жіночі ордени.

    Релігійно-суспільною діяльністю в єпархіях дуже вдало займалися сестри-монахині: василіянки [88], Служебниці Неопрочно зачатої Пресвятої Богородиці [89], Згромадження сестер св. Йосифа [90], згромадження сестер Мироносиць [91], Сестри Пресвятої Родини [92], Товариство Сестер святого Йосафата [93], студити [94]. У 1929 р. із Бельгії запрошено Згромадження Сестер Милосердя св. Вінкентія а Пауло східного обряду [95]. Сестри Шаритки працювали медсестрами в українському шпиталі у Львові та провадили захоронку для дівчат, які шукали роботу [96].

    У своєму харизматичному покликанні зі сиротами працювали: Йосифітки, Сестри Пресвятої Родини, Мироносці, Студитки, Вінкентіянки, Згромадження Сестер-катехиток св. Анни та Василіянки [97]. У сьогоденні сиротинцями й надалі опікуються богопосвячені особи. Відтак, „у селі Бортники, що у Жидачівському районі, вже понад десять років діє дитячий будинок для хлопців-сиріт. Двадцятьма юнаками, що проживають при монастирі, опікуються монахи зі Згромадження „Мілес Єзу” (Воїнство Ісуса)”. Другий сиротинець відкрито у місті Бібрці Перемишлянського району при монастирі сестер Пресвятої Родини. Тут проживає шість сиріт [98].

    Сьогодні також у „Шпиталі ім. Андрея Шептицького” прицює „приблизно третина медичних працівників, – це монахині Чину Св. Вікентія та Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії. Такий підхід в діяльності Шпиталю забезпечує особливо чуйне ставлення до людей, зміцнює і покращує їх психологічний та душевний стан” [99].

    Монаші ордени мали вплив на громадське життя завдяки ширенню освіти серед простих людей []. На поч. XIX ст. в Галичині орден Василіян керував народними школами і гімназіями у Львові, Дрогобичі і Лаврові. У період між війнами Василіяни також вели дві малі духовні семінарії та одну класичну гімназію. А сестри Василіянки 1843 р. заснували першу українську середню школу для дівчат. У період між війнами вони провадили чотири вчительські семінарії в Дрогобичі, Яворові, Львові і Станіславові, жіночу гімназію та кравецьку школу у Львові [101].

    У міжвоєнний періоді Греко-Католицька Церква також розгорнула видавничу діяльність. У Жовкві Василіяни видавали релігійні книжки, календарі, від 1924 р. науковий журнал Записки Чина св. Василія Великого. До І Світової війни – журнал Місіонар, який після 1925 року змінив заголовок на Місіонар Пресвятого Серця Ісусового. Натомість Студити видавали в Уневі Промінчик Сонця Любови. Окрім згаданих виходили ще інші католицькі журнали. Службовим журналом Львівської архиєпархії були Львівсько-Архієпархіяльні Відомості. Їхнім відповідником в перемиській єпархії були Перемиські Єпархіяльні Відомості [102]. За їхньою допомогою владики зверталися до вірних зі словами заохочення та повчання. З ініціативи єпископа станіславівської єпархії Григорія Хомишина видавався у Львові часопис Нова зоря. Він був „заснований наприкінці 1925 року як орган Української Католицької Організації, а згодом – Української Національної Обнови. Перший його примірник побачив світ 7 січня 1926 року”. Часопис під назвою Нова Зоря відродився на початку 90-х рр. як офіційний орган Івано-Франківської Єпархії [103]. За підтримки владики Софрона (Мудрого) в м. Івано-Франківську 2006 р. розпочало свою діяльність видавництво „Апостол”. Воно є „частиною апостоляту мирян та духовенства в Церкві і для Церкви. Свою місію видавництво бачить у виданні книг, журналів та інших друкованих засобів для поширення справи євангелізації та католицької апологетичної думки серед українців у всьому світі” [104].

    Сьогодні також ордени Василіан і Студитів надалі займаються видавничою діяльністю. Наприкінці 80-х на початку 90-х років, після чотирьох десятиліть переслідувань, Отці Василіяни почали поступово відроджувати видавничу справу. Поліграфічна база „Місіонера” працює у Жовкві [105]. При монастирі Отців Студитів 1992 р. відновило свою діяльність видавництво „Свічадо”, яке було засноване „у 1987 році з ініціативи українських студентів Люблінського католицького університету в Польщі” [106]. Література, яка виходить у цих видавництвах, призначена для широкого кола читачів, від дітей до дорослих, від світських до духовних і науковців-теологів. Тут можна знайти дитячу популярну релігійну літературу і суто богословську наукову.

    Висновки
    З проаналізованого джерельного матеріалу виникає, що Греко-Католицька Церква, як дочка Вселенської Церкви завжди послідовна в несенні милосердя всюди там, де воно потрібне і очікуване, як необхідність. Спектр діяльності виявляється дуже широким і різноманітним. Церква своєю милосердною уявою торкається здоров'я людини, її освіти, виховання, фінансового утримання, можливості примножування добра. Також бачимо, що милосердною діяльністю займаються індивідуальні особи і покликані до того суспільні організації: єпархіальні та згромадження.

  1. Пор. А. Шептицький, митрополит, Про милосердя, Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних, 19 травня 1942 р., Львів, [в:] А. Шептицький, Наша державність, Місія „Постуляційний центр беатифікації і канонізації святих УГКЦ”, Львів 2015, с. 43.
  2. Пор. L. Maasburg, Matka Teresa. Cudowne historie, переклад K. Markiewicz, wydawnictwo Święty Wojciech,  Poznań 2010, с. 119.
  3. Пор. А. Шептицький, митрополит, Про милосердя, Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних, 19 травня 1942 р., Львів, с. 49.
  4. Franciszek, Misericordiae vultus. Bulla Ojca świętego Franciszka O nadzwyczajnym jubileuszu miłosierdzia (11 kwietnia 2015), tekst polski: Wydawnictwo Wrocławskiej Księgarni Archidiecezjalnej, Wrocław 2015, 2.
  5. А. Шептицький, митрополит, Про милосердя, с. 47.
  6. Там само, с. 49.
  7. Пор. Там само, с. 54.
  8. L. Derdziak, Зацікавлені вихованням (загрози сучасної сім'ї), „Studia Leopoliensia” 6 (2013), c. 325.
  9. Див. Л. Дедишина, „Народна лічниця” - перша українська лікарня в Галичині, [в:] http://fp.com.ua/articles/narodna-lichnitsya-persha-ukrayinska-likarnya-... (28.06.2015).
  10. Там само.
  11. Шпиталь ім. Митрополита Анлдеря Шептицького, Благодійна установи, [в:] http://www.dlab.com.ua/id/14481 (29.06.2015).
  12. Пор.  M. Jabłoński, Organizacja greckokatolickiej diecezji przemyskiej w okresie II Rzeczypospolitej (1918-1939), [в:] Polska-Ukraina. 1000 lat sąsiedztwa, pod. red. S. Stępnia, t. 1, Przemyśl 1990, с. 231.
  13. Г. Лакота, „Днесь спасеніє дому сему бисть”. Наука з нагоди благословення дому, [в:] Принагідні науки й промови, Перемишль1935, с. 138. Див. Також І. Назарко, Нащо організація Католицької Акції? „Місіонар”, Жовква 1938, XLI(червень), с. 142.
  14. Г. Лакота, Творім Католицьку Акцію! Промова на закінчення душпастирського курсу КА в Перемишлі 7 вересня 1934 р., [в:] Принагідні науки й промови, Перемишль1935,  с. 158.
  15. T. Borutka, Społeczne zadania laikatu, Bielsko-Biała 1996, c. 182.
  16. T. Podgórska, Akcja Katolicka, [в:] Słownik katolickiej nauki społecznej, Warszawa 1993, c. 12.
  17. Пор. Л. Цегельський, Митрополит Андрей Шептицький, Львів 1995, с. 20.
  18. Пор. T. Borutka, Społeczne zadania laikatu, c. 90.
  19. Пор. Г. Лакота, Творім Католицьку Акцію!, c. 158; див. Г. Лакота, Наші душпастирські завдання,  „Ярославські Епархіяльні Відомості”, Ярослав 1941, ч. V-VIII(травень-червень), с. 4.
  20. D. Kurzydło, Koncepcja katechezy dorosłych we współczesnych dokumentach Kościoła,  Kraków 2003, c. 377.
  21. Г. Лакота, Наші душпастирські завдання, c. 4.
  22. Пор. Dyrektorium ogólne o katechizacji, Rzym 1997, 257.
  23. Por. О. Орський, Як підготовляти грунт для Католицької Акції в парохії, „Перемиські Епархіяльні Відомості”, Перемишль 1930, ч. VIII-IX(серпень-вересень), c. 138.
  24. А. Качор, Роля духовенства і Церкви в економісному відродженні Західної України, Накладаом Української Вільної Академії Наук, Вінніпеґ-Канада 1992, с. 17-18.
  25. Там само, с. 21.
  26. Пор. А. Шептицький, Перше слово пастиря (Пастирський лист до вірних Станіславівської єпархії, даний у дні св. Пророка Іліґ, 1899 р.) [в:] Твори слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, Пастирські листи, т. І, Репринтне видання, Монастир Монахів Студійського Уставу Видавничий відділ „Свічадо”, Львів 1994, с. 11.
  27. Там само, с. 13.
  28. Див. О. Саврук, Харитативна діяльність Андрея Шептицького у галузі освіти, культури та мистецтва, Дипломна робота, Львів-Рудно 2001, с. 37-39.
  29. Пор. Ю. Демянчук, Митрополит Андрей Шептицький та комуністична ідеологія, в: http://www.xic.com.ua/z-istoriji-dumky/3-bogoslovja/160-mytropolyt-andre... (27.06.2015).
  30. А. Качор, Роля духовенства і Церкви в економісному відродженні Західної України, с. 23.
  31. Пор. В. Лев, Митропопит Андрей Шептицький і львівське шкільництво "Логос", т. 6, кн. 2, Йорктон, Саскатун 1955 (квітень-червень), с. 160.
  32. Див. П. Синиця, Світильник істини, Джерела до історії Української Католицької Богословської Академії у Львові 1928/29-1944, ч. І, Український Католийцький Університет ім. св. Климента папи, Торонто-Чікаго 1973, с. 41-44.
  33. Див. Український Католицький Університет, Історія, [в:] http://ucu.edu.ua/about/history/ (29.06.2015).
  34. Див. В українських вузах незабаром запрацюють осередки духовного розвитку молоді, [в:] http://dyvensvit.org/news/105262.html (28. 07.2015).
  35. Див. Комісія у справах душпастирства молоді Салезіянської провінції УГКЦ, [в:] http://dyvensvit.org/reference/7025.html (27. 07. 2015).
  36. Пор. О. Чупа, У Дрогобичі відбувся круглий стіл - "Центр душпастирства молоді: очікування - дії" [в:] http://www.sde.org.ua/home/archive/item/1260-u-drogobychi-vidbuvsya-krug... (29.06.2015).
  37. Див. Церква запрошує молодь на літургії, [в:] http://mkla-ugcc.org/media/press_release4 (27.07.2015).
  38. Див. Центр Академічного Душпастирства, [в:] http://academchaplaincy.org.ua/page/78/ (27.07.2015).
  39. Пор. І. Ковалевич, Можливість Церкви виконувати свою соціальну місію в умовах українського законодавсва, в: Соціальні проблеми посттоталітарного суспільства та можливості Церкви. Матеріали студентської науково-практичної конференції, Львів 1999, с. 74.
  40. Наприклад, парафія „Різдва Пресвятої Богородиці” на Сихові у Львові. Див. Парафія «Різдва Пресвятої Богородиці» Української Греко-Католицької Церкви, [в:] http://cerkva-ugcc.if.ua/spilnoty.html (27.07.2015).
  41. Для прикладу, при парафіі оо. Василіан існує велика парафіальна бібліотека. Див. Сторінки історії та сучасності львівського монастиря св. Онуфрія, [в:] http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/45512/ (27.07.2015).
  42. С. Шевчук, Митрополит Шептицький на тлі сучасних йому подій, „Логос” Богословський квартальник,  т. 6, кн. 2, Йорктон, Саскатун 1955 (квітень-червень), с. 117.
  43. А. Шептицький, Перше слово пастиря (Пастирський лист до вірних Станіславівської єпархії, даний у дні св. Пророка Іліґ, 1899 р.), с. 6.
  44. Там само, с. 8.
  45. Українська Греко-Католицька Церква Душпастирство Редемптористів у Португалії, [в:] http://ugcc-porto.at.ua/dir/emigracija/6 (30.07.2015).
  46. Сучасна українська еміграція до Італії та зародження нової української диаспори, [в:] http://www.gazetaukrainska.com/2011-04-04-11-58-41/2010-01-04-13-51-17/5... (30.07.2015).
  47. А. Шептицький, Перше слово пастиря (Пастирський лист до вірних Станіславівської єпархії, даний у дні св. Пророка Іліґ, 1899 р.), с. 10.
  48. А. Шептицький, Про достоїнство й обов'язки священиків (Пастирський лист митрополита Галицького до духовенства Галицької митрополії, даний у Крахові, в день преподобного і богоносного отця нашого Антонія Великого. р. Б. 1901), [в:] Твори слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, Пастирські листи, т. І, Репринтне видання, Монастир Монахів Студійського Уставу Видавничий відділ „Свічадо”, Львів 1994, с. 187.
  49. А. Шептицький, До української інтеліґенції (Пастирський лист писаний  у Відні, в день святого Івана Золотоустого, 27.І-9.V., р. Б. 1909), [в:]Твори слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, Пастирські листи, т. І, Репринтне видання, Монастир Монахів Студійського Уставу Видавничий відділ „Свічадо”, Львів 1994, с. 213.
  50. Див. Центр соціальної допомоги БФ «Карітас – Львів УГКЦ», [в:] http://caritas-lviv.org/index.php/diialnist/proekty-fondu/tsentr-sotsial... (30.07.2015); Caritas Church – Ivano-Frankivsk, [в:] http://caritas.if.ua/ (30.07.2015); Карітас допомагає потребуючим в Одеській області, [в:] http://www.caritas.odessa.ua/index.php?option=com_content&view=article&i... (30.07.2015); Гуманітарна допомога, [в:] http://caritas-sde.org/pages/show/humanitarna_dopomoha/ua (30.07.2015).
  51. Див. Х. Проців, „Карітас” як система організації соціальної роботи УГКЦ з парафією, [в:] Соціальні проблеми посттоталітарного суспільства та можливості Церкви. Матеріали студентської науково-практичної конференції, Львів 1999, с. 145-146.
  52. Див. О. Субтельний, Україна: історія, Київ 1991, с. 285.
  53. А. Качор, Роля духовенства і Церкви в економісному відродженні Західної України, с. 21.
  54. Пор. Там само, с. 18.
  55. Там само, с. 19.
  56. А. Шептицький, Перше слово пастиря (Пастирський лист до вірних Станіславівської єпархії, даний у дні св. Пророка Іліґ, 1899 р.), с. 7.
  57. А. Качор, Роля духовенства і Церкви в економісному відродженні Західної України, с. 20.
  58. Там само, с. 23-24.
  59. Пор. Там само, с. 27.
  60. Див. Там само, с. 15-16.
  61. А. Шептицький, Перше слово пастиря (Пастирський лист до вірних Станіславівської єпархії, даний у дні св. Пророка Іліґ, 1899 р.), с. 5.
  62. Рух „За тверезість життя”, [в:] http://www.foundation-la.com.ua/?q=rukh-za-tverezist-zhyttya (30.07.2015).
  63. А. Логін, Ми успішно лікуємо від алкоголізму Словом Божим, [в:] http://www.ugcc.org.ua/2763.98.html (30.07.2015).
  64. Див. Реабілітаційний Центр для залежних від алкоголю і наркотиків «Назарет», [в:] http://caritas-sde.org/pages/show/dopomoha_uzalezhnenym/ua (30.07.2015).
  65. Див. Р. Прочко, Особисті узалежнення (алкоголізм, наркоманія та ін.) та їх суспільний вимір, [в:]  http://old.ugcc.org.ua/ukr/church_in_action/sobor/previous/3rd/eparchial... (30.07.2015).
  66. Див. Єзуїтська Служба Біженцям, [в:] http://jesuits.org.ua/?page_id=167 (31.07.2015).
  67. Див. Р. Ткаченко, В Краматорську при храмі Святого пророка Іллі УГКЦ біженцям надають допомогу, [в:] http://www.ugcc.dn.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=668%3... (31.07.2015).
  68. Див. Військові капелани Стрийської єпархії відвідали бійців у зоні АТО, [в:] http://stryi.ugcc.org.ua/vijskovi-kapelany-stryjskoji-jeparhiji-vidvidal... (31.07.2015).
  69. Див. Військові капелани взяли участь у реабілітації воїнів АТО за програмою "ПОВЕРНЕННЯ ДО ЖИТТЯ", [в:] http://catholicnews.org.ua/viyskovi-kapelani-vzyali-uchast-u-reabilitaci... (31.07.2015).
  70. Див. Л. Цегельський, Митрополит Андрей Шептицький, с. 41-42.
  71. Пор. Там само.
  72. В. Лев, Митропопит Андрей Шептицький і львівське шкільництво "Логос", т. 6, кн. 2, Йорктон, Саскатун 1955 (квітень-червень), с. 159.
  73. Див. О. Саврук, Харитативна діяльність Андрея Шептицького у галузі освіти, культури та мистецтва, с. 25-26.
  74. Див. У Коломиї освятили сиротинець святого Миколая, [в:] http://health.unian.ua/regnews/584495-u-kolomiji-osvyatili-sirotinets-sv... (29.06.2015).
  75. Див. Сиротинець святого Миколая, [в:] http://muronosuci.com.ua/domy-i-osidky/kolomyya/ (29.06.2015).
  76. М. Гнип, Можливості Церкви щодо зміни ситуації в сиротинцях, дитячих будинках та інтернатах, [в:] Соціальні проблеми посттоталітарного суспільства та можливості Церкви. Матеріали студентської науково-практичної конференції, Львів 1999, с. 142.
  77. Див. S. Stępień, Organizacja i struktura terytorialna greckokatolickiej diecezji przemyskiej w latach 1918-1939, [в:] Polska-Ukraina 1000 lat sąsiedztwa. Studia z dziejów chrześcijaństwa na pograniczu kulturowym i etnicznym, ред. S. Stępień, т. 3, Przemyśl 1996, с. 201-206.
  78. Див. S. Stępień, Organizacja i struktura terytorialna, с. 204; S. Stępień, Kościół greckokatolicki w II Rzeczypospolitej, с. 131-132; Див. також В. Качмар, В. Савчак, Громадянське і політичне життя в Перемишлі між двома світовими війнами, [в:] Перемишль західний бастіон України, ред. Б. Загайкевич, New Jork – Filadelfia 1961, с. 172.
  79. S. Stępień, Organizacja i struktura terytorialna, с. 204-205.
  80. Див. там само, с. 205.
  81. S. Stępień, Kościół greckokatolicki w II Rzeczypospolitej, с. 132.
  82. S. Stępień, Organizacja i struktura terytorialna, с. 205.
  83. Див. Konkordat polski ze Stolicą Apostolską, Załącznik A, Lwów 1925, c. 68.
  84. S. Stępień, Kościół greckokatolicki w II Rzeczypospolitej, c. 132.
  85. S. Stępień, Organizacja i struktura terytorialna, c. 205-206.
  86. F. Rzemieniuk, Unici polscy 1596-1946, Siedlce 1998, с. 177.
  87. S. Stępień, W poszukiwaniu tożsamości obrządkowej, Bizantynizacja a okcydentalizacja Kościoła greckokatolickiego w okresie międzywojennym, [в:] Polska-Ukraina 1000 lat sąsiedztwa. Miejsce i rola Kościoła greckokatolickiego w Kościele powszechnym, ред. S. Stępień, т. 5 Separatum,  Przemyśl 2000, c. 98.
  88. У1936 році було їх 274 сестри у 14 монастирях.
  89. 490 сестер у 87 монастирях.
  90. 75 сестер у 9 монастирях.
  91. 65 сестер у 1 монастирях.
  92. 73 сестри у 12 монастирях.
  93. 42 сестри у 10 монастирях.
  94. 61 сестра у 4 монастирях.
  95. 21 сестра у 2 монастирях. Див S. Stępień, Życie religijne społeczności ukraińskiej w Drugiej Rzeczypospolitej, [в:] Polska-Ukraina 1000 lat sąsiedztwa. Studia z dziejów chrześcijaństwa na pograniczu kulturowym i etnicznym, ред. S. Stępień, т. 1, Przemyśl, 1990, с. 209.
  96. Див. S. Stępień, Kościół greckokatolicki w II Rzeczypospolitej, „Znaki Czasu” 18(04-06), Rzym-Warszawa, 1990, с. 141.
  97. Монаші чини та згромадження УГКЦ, [в:] http://christusimperat.org/uk/node/15433 (15.06.15).
  98. Два монастирі УГКЦ опікуються на Львівщині дитячими сиротинцями, [в:]  http://zaxid.net/news/showNews.do?dva_monastiri_ugkts_opikuyutsya_na_lvi... (29.06.2015).
  99. Шпиталь ім. Митрополита Анлдеря Шептицького, Благодійна установи, [в:] http://www.dlab.com.ua/id/14481 (29.06.2015).
  100. Por. S. Stępień, Organizacja i struktura terytorialna, c. 209.
  101. У цей час школа кравецька була дуже популярна. Див. S. Stępień, Kościół greckokatolicki w II Rzeczypospolitej, с. 150.
  102. S. Stępień, Kościół greckokatolicki w II Rzeczypospolitej, с. 149.
  103. Релігійні видавництва Української Греко-Католицької Церкви, [в:] http://www.ugcc.org.ua/42.0.html (29.06.2015).
  104. Там само.
  105. Див. Місіонер. Видавництво та друкарня Отців Василіян, [в:] http://missioner.com.ua/index.php?level_path=0-5 (29.06.2015).
  106. Б. Трояновський, Свічадо. Про видавництво, [в:] http://svichado.com/pro-vydavnyctvo (29.06.2015).

    
    Бібліографія
    Borutka T., Społeczne zadania laikatu, Bielsko-Biała 1996.
    Caritas Church – Ivano-Frankivsk, [в:]  http://caritas.if.ua/ (30.07.2015).
    Derdziak L., Зацікавлені вихованням (загрози сучасної сім'ї), „Studia Leopoliensia” 6 (2013), с. 325–348.
    Dyrektorium ogólne o katechizacji, Rzym 1997.
    Franciszek, Misericordiae vultus. Bulla Ojca świętego Franciszka O nadzwyczajnym jubileuszu miłosierdzia (11 kwietnia 2015), tekst polski: Wydawnictwo Wrocławskiej Księgarni Archidiecezjalnej, Wrocław 2015.
    Jabłoński M., Organizacja greckokatolickiej diecezji przemyskiej w okresie II Rzeczypospolitej (1918-1939), [в:] Polska-Ukraina. 1000 lat sąsiedztwa, pod. red. S. Stępnia, t. 1, Przemyśl 1990, с. 229-249.
    Konkordat polski ze Stolicą Apostolską, Lwów 1925.
    Kurzydło D., Koncepcja katechezy dorosłych we współczesnych dokumentach Kościoła, Kraków 2003.
    Maasburg L., Matka Teresa. Cudowne historie, K. Markiewicz (tłumaczenie), wydawnictwo Święty Wojciech,  Poznań 2010.
    Podgórska T., Akcja Katolicka, [в:] Słownik katolickiej nauki społecznej, Warszawa 1993.
    Rzemieniuk F., Unici polscy 1596-1946, Siedlce 1998.
    Stępień S., Kościół greckokatolicki w II Rzeczypospolitej, Znaki Czasu 18(04-06), Rzym-Warszawa, 1990, с. 126-156.
    Stępień S., Organizacja i struktura terytorialna greckokatolickiej diecezji przemyskiej w latach 1918-1939, [в:] Polska-Ukraina 1000 lat sąsiedztwa. Studia z dziejów chrześcijaństwa na pograniczu kulturowym i etnicznym, ред. S. Stępień, т. 3, Przemyśl 1996, с. 191-218.
    Stępień S., W poszukiwaniu tożsamości obrządkowej. Bizantynizacja a okcydentalizacja Kościoła
    greckokatolickiego w okresie międzywojennym, [в:] Polska-Ukraina 1000 lat sąsiedztwa. Miejsce i rola Kościoła greckokatolickiego w Kościele powszechnym, ред. S. Stępień, т. 5 Separatum, Przemyśl, 2000, с. 87-102.
    Stępień S., Życie religijne społeczności ukraińskiej w Drugiej Rzeczypospolitej, [в:] Polska-Ukraina 1000 lat sąsiedztwa. Studia z dziejów chrześcijaństwa na pograniczu kulturowym i etnicznym, ред. S. Stępień, т. 1,  Przemyśl, 1990, с. 207-227.
    Військові капелани взяли участь у реабілітації воїнів АТО за програмою "ПОВЕРНЕННЯ ДО ЖИТТЯ", [в:] http://catholicnews.org.ua/viyskovi-kapelani-vzyali-uchast-u-reabilitaci... (31.07.2015).
    Військові капелани Стрийської єпархії відвідали бійців у зоні АТО, [в:] http://stryi.ugcc.org.ua/vijskovi-kapelany-stryjskoji-jeparhiji-vidvidal... (31.07.2015).
    В українських вузах незабаром запрацюють осередки духовного розвитку молоді, [в:] http://dyvensvit.org/news/105262.html (28.07.2015).
    Гнип М., Можливості Церкви щодо зміни ситуації в сиротинцях, дитячих будинках та інтернатах, [в:] Соціальні проблеми посттоталітарного суспільства та можливості Церкви. Матеріали студентської науково-практичної конференції, Львів 1999, с. 141-144.
    Гуманітарна допомога, [в:]  http://caritas-sde.org/pages/show/humanitarna_dopomoha/ua (30.07.2015).
    Два монастирі УГКЦ опікуються на Львівщині дитячими сиротинцями, [в:] http://zaxid.net/news/showNews.do?dva_monastiri_ugkts_opikuyutsya_na_lvi... (29.06.2015).
    Дедишина Л., „Народна лічниця” - перша українська лікарня в Галичині, [в:] http://fp.com.ua/articles/narodna-lichnitsya-persha-ukrayinska-likarnya-... (28.06.2015).
    Демянчук Ю., Митрополит Андрей Шептицький та комуністична ідеологія, [в:] http://www.xic.com.ua/z-istoriji-dumky/3-bogoslovja/160-mytropolyt-andre... (27.06.2015).
    Єзуїтська Служба Біженцям, в: http://jesuits.org.ua/?page_id=167 (31.07.2015).
    Карітас допомагає потребуючим в Одеській області, [в:] http://www.caritas.odessa.ua/index.php?option=com_content&view=article&i... (30.07.2015).
    Качмар В., Савчак В., Громадянське і політичне життя в Перемишлі між двома світовими війнами, [в:] Перемишль західний бастіон України, ред. Б. Загайкевич, New Jork – Filadelfia 1961.
    Качор А., Роля духовенства і Церкви в економісному відродженні Західної України, Накладаом Української Вільної Академії Наук, Вінніпеґ-Канада 1992.
    Ковалевич І., Можливість Церкви виконувати свою соціальну місію в умовах українського законодавсва, [в:] Соціальні проблеми посттоталітарного суспільства та можливості Церкви. Матеріали студентської науково-практичної конференції, Львів 1999, с. 66-75.
    Комісія у справах душпастирства молоді Салезіянської провінції УГКЦ, [в:] http://dyvensvit.org/reference/7025.html (27. 07. 2015).
    Лакота Г., Десь спасіння дому сему бисть. Наука з нагоди благословення дому, [в:] Лакота Г., Принагідні науки й промови, Перемишль1935, с. 134-139.
    Лакота Г., Наші душпастирські завдання,  „Ярославські Епархіяльні Відомості”, Ярослав 1941, ч. V-VIII(травень-червень), с. 1-4.
    Лакота Г., Творім Католицьку акцію! Промова на закінчення душпастирського курсу КА в Перемишлі 7 вересня 1934 р., [в:] Лакота Г., Принагідні науки й промови, Перемишль1935, c. 154-159.
    Лев В., Митропопит Андрей Шептицький і львівське шкільництво, „Логос” Богословський квартальник,  т. 6, кн. 2, Йорктон, Саскатун 1955 (квітень-червень), с. 159-164.
    Логін А., Ми успішно лікуємо від алкоголізму Словом Божим, [в:] http://www.ugcc.org.ua/2763.98.html (30.07.2015).
    Монаші чини та згромадження УГКЦ, в: http://christusimperat.org/uk/node/15433 (15.06.15).
    Місіонер. Видавництво та друкарня Отців Василіян, [в:] http://missioner.com.ua/index.php?level_path=0-5 (29.06.2015).
    Назарко І., Нащо організація Католицької Акції? „Місіонар”, Жовква 1938, XLI(червень), с. 142.
    Орський О., Як підготовляти грунт для Католицької Акції в парохії, „Перемиські Епархіяльні Відомості”, Перемишль 1930, ч. VIII-IX(серпень-вересень), c. 132-140.
    Парафія «Різдва Пресвятої Богородиці» Української Греко-Католицької Церкви, [в:] http://cerkva-ugcc.if.ua/spilnoty.html (27.07.2015).
    Проців Х., „Карітас” як система організації соціальної роботи УГКЦ з парафією, [в:] Соціальні проблеми посттоталітарного суспільства та можливості Церкви. Матеріали студентської науково-практичної конференції, Львів 1999, с. 145-146.
    Прочко Р., Особисті узалежнення (алкоголізм, наркоманія та ін.) та їх суспільний вимір, [в:]  http://old.ugcc.org.ua/ukr/church_in_action/sobor/previous/3rd/eparchial... (30.07.2015).
    Реабілітаційний Центр для залежних від алкоголю і наркотиків «Назарет», в: http://caritas-sde.org/pages/show/dopomoha_uzalezhnenym/ua (30.07.2015).
    Релігійні видавництва Української Греко-Католицької Церкви, [в:] http://www.ugcc.org.ua/42.0.html (29.06.2015).
    Рух „За тверезість життя”, [в:] http://www.foundation-la.com.ua/?q=rukh-za-tverezist-zhyttya (30.07.2015).
    Саврук О., Харитативна діяльність Андрея Шептицького у галузі освіти, культури та мистецтва, Дипломна робота, Львів-Рудно 2001.
    Синиця П., Світильник істини, Джерела до історії Української Католицької Богословської Академії у Львові 1928/29-1944, ч. І, Український Католийцький Університет ім. св. Климента папи, Торонто-Чікаго 1973.
    Сиротинець святого Миколая, [в:] http://muronosuci.com.ua/domy-i-osidky/kolomyya/ (29.06.2015).
    Сторінки історії та сучасності львівського монастиря св. Онуфрія, [в:] http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/45512/ (27.07.2015).
    Субтельний О., Україна: історія, Київ 1991.
    Трояновський Б., Свічадо. Про видавництво, [в:] http://svichado.com/pro-vydavnyctvo (29.06.2015).
    Сучасна українська еміграція до Італії та зародження нової української диаспори, [в:] http://www.gazetaukrainska.com/2011-04-04-11-58-41/2010-01-04-13-51-17/5... (30.07.2015).
    Ткаченко Р., В Краматорську при храмі Святого пророка Іллі УГКЦ біженцям надають допомогу, [в:] http://www.ugcc.dn.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=668%3... (31.07.2015).
    У Коломиї освятили сиротинець святого Миколая, [в:] http://health.unian.ua/regnews/584495-u-kolomiji-osvyatili-sirotinets-sv... (29.06.2015).
    Українська Греко-Католицька Церква Душпастирство Редемптористів у Португалії, [в:] http://ugcc-porto.at.ua/dir/emigracija/6 (30.07.2015).
    Український Католицький Університет, Історія, [в:] http://ucu.edu.ua/about/history/ (29.06.2015).
    Цегельський Л., Митрополит Андрей Шептицький, Львів 1995.
    Центр Академічного Душпастирства, [в:] http://academchaplaincy.org.ua/page/78/ (27.07.2015).
    Центр соціальної допомоги БФ «Карітас – Львів УГКЦ», [в:] http://caritas-lviv.org/index.php/diialnist/proekty-fondu/tsentr-sotsial... (30.07.2015).
    Церква запрошує молодь на літургії, [в:] http://mkla-ugcc.org/media/press_release4 (27.07.2015).
    Чупа  О., У Дрогобичі відбувся круглий стіл - "Центр душпастирства молоді: очікування - дії" [в:] http://www.sde.org.ua/home/archive/item/1260-u-drogobychi-vidbuvsya-krug... (29.06.2015).
    Шевчук С. , Митрополит Шептицький на тлі сучасних йому подій, „Логос” Богословський квартальник,  т. 6, кн. 2, Йорктон, Саскатун 1955 (квітень-червень), с. 116-122.
    Шептицький А., До української інтеліґенції (пПстирський лист писаний  у Відні, в день святого Івана Золотоустого, 27.І-9.V., р. Б. 1909), [в:] Твори слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, Пастирські листи, т. І, Репринтне видання, Монастир Монахів Студійського Уставу Видавничий відділ „Свічадо”, Львів 1994, с. 190-214.
    Шептицький А. , Перше слово пастиря (Пастирський лист до вірних Станіславівської єпархії, даний у дні св. Пророка Іліґ, 1899 р.) [в:] Твори слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, Пастирські листи, т. І, Репринтне видання, Монастир Монахів Студійського Уставу Видавничий відділ „Свічадо”, Львів 1994, с. 1-19.
    Шептицький А., Про достоїнство й обов'язки священиків (Пастирський лист митрополита Галицького до духовенства Галицької митрополії, даний у Крахові, в день преподобного і богоносного отця нашого Антонія Великого. р. Б. 1901), [в:] Твори слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, Пастирські листи, т. І, Репринтне видання, Монастир Монахів Студійського Уставу Видавничий відділ „Свічадо”, Львів 1994, с. 174-189.
    Шептицький А., митрополит, Про милосердя, Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних, 19 травня 1942 р., Львів, [в:] А. Шептицький, Наша державність, Місія „Постуляційний центр беатифікації і канонізації святих УГКЦ”, Львів 2015, с. 43-60.
    Шпиталь ім. Митрополита Анлдеря Шептицького, Благодійна установа, [в:] http://www.dlab.com.ua/id/14481 (29.06.2015).

 


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць