Минає шість років від дня заснування Івано-Франківської митрополії УГКЦ
  • Срд, 13/12/2017 - 10:53

З початком ХХІ століття у світі нараховується 2,1 млрд. християн, а це 31,43% всіх жителів планети. Більше половини від загальної кількості християн (1,15 млрд. осіб) складають католики. Практично сьогодні майже не існує куточка на нашій планеті, де б не проповідувалося Євангеліє. Проте сучасні менеджери з персоналу, мабуть, не дали би на той час дуже оптимістичних прогнозів для Христа, який засновує свою Церкву на Апостолі Петрі. І справді, зі звичайної людської точки зору, які шанси міг мати простий юдейський рибалка, перед яким стоїть завдання проповідувати в столиці тодішньої найбільшої світової імперії? Він не мав ніяких шансів… Адже він навіть не володів латинською мовою, якою розмовляв тодішній римський світ. А втім, як свідчить вище наведена статистика, “що неможливе людям можливе для Бога” (Лк. 18,27).

А які шанси мала зліквідована у 1946 році Українська Греко-Католицька Церква? Знову ж таки, з людської точки зору – ніякі… Проте сьогодні вона налічує понад 5,5 мільйонів вірних у всіх регіонах України та на шести континентах світу. Вона присутня в понад 60 країнах і є найбільшою Східною Католицькою Церквою свого права (Ecclesia sui juris). Структура УГКЦ охоплює 8 митрополій: Київську або Києво-Галицьку, Львівську, Тернопільсько-Зборівську, Івано-Франківську (Україна), Перемишльсько-Варшавську (Польша), Філадельфійську (США), Вінніпезьку (Канада) та Куритибську (Бразилія). На території України в структурі УГКЦ діє 4 архієпархії: Київська, Львівська, Івано-Франківська та Тернопільсько-Зборівська; 6 єпархій: Стрийська, Сокальсько-Жовківська, Коломийська, Чернівецька, Самбірсько-Дрогобицька, Кам`янець-Подільська та Бучацька; 5 екзархатів: Донецький, Харківський, Одеський, Кримський та Луцький. Структура УГКЦ налічує 115 монастирів, 3646 парафій, має понад 3500 священиків та 1500 монахів та монахинь. Зліквідована Церква не просто воскресла, вона рішуче і впевнено взяла свій «еволюційний» курс до набуття патріаршої гідності, який полягає у скріпленні власних церковних, монаших і мирянських структур, поширення їх впливу і посилення авторитету в суспільстві.

І вкотре ми переконуємося, що жива віра у Бога здатна робити чудеса: перемінювати світ. «Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого» (Мт. 17,20). 

Проголошення Івано-Франківської Митрополії (13 грудня 2011 р. Б.)

Проголошення Івано-Франківської Митрополії (13 грудня 2011 р. Б.)

Із таким вступом хотілося би перейти до відзначення особливої і неординарної події в житті нашої Церкви – заснування і проголошення Івано-Франківської митрополії УГКЦ. 13 грудня минає вже шість років від тієї історичної події, повний сенс якої ще не раз проявиться в майбутньому. А історики і наступні покоління, без сумніву, дивитимуться на нашу епоху, як на епоху творення чогось неординарного. Тому важливо, щоб сьогодні кожен з нас, через байдужість чи інші якісь чинники, не виключив себе із творення цієї історії. Отож, що таке митрополія? Для чого вона потрібна? Які зміни вона здатна внести в життя як всієї Церкви, так і в життя кожного віруючого? З цією метою ми звернулися за коментарями до Преосвященнішого Архієпископа і Митрополита Івано-Франківського Кир Володимира Війтишина, Протопресвітера Степана Балагури, Судового Вікарія Івано-Франківської Архієпархії і Митрополії, та кандидата історичних наук п. Олега Турія, директора Інституту історії Церкви та проректора Українського Католицького Університету.

 

Минає шість років від дня заснування Івано-Франківської митрополії УГКЦ

Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Кир Володимир Війтишин

– Ваше Високопреосвященство, минає уже шостий рік з дня створення і проголошення Івано-Франківської Митрополії. Як, на Вашу думку, ця подія вплинула на загальний стан нашої Церкви та на кожного вірного нашої Митрополії зокрема?

– Поетапні зміни в УГКЦ є свідченням зрілості й духовної повноти Церкви. Незважаючи на постійні труднощі і, можливо, зовнішні бар’єри, УГКЦ еволюційно прямує до затвердження патріаршого устрою. Створення Івано-Франківської Митрополії стало вінцем праці людей різних поколінь, їх піднесень і упадків, терпінь і переслідувань у їх відданості у служінні Богу та Його святій Церкві. Митрополія – це не просто якась адміністративно-територіальна одиниця. Зі створенням митрополії Церква ставить собі за мету не стільки підняття юридичного статусу місцевої Церкви певної території, як розвиток духовного становища на зазначеній території, щоб уся Церква могла втішатися рівноправним розвитком.

2017 рік став особливим в історії нашої Митрополії, адже вона збагатилася новоутвореною Чернівецькою єпархією. Тепер ми вже маємо у нашій митрополії три престоли: Івано-Франківської архієпархії, Коломийської та Чернівецької єпархій. Усе це стараннями Отця і Глави нашої Церкви Блаженнішого Святослава, Синоду Єпископів УГКЦ та за благословенням Апостольської столиці. Це дає можливість кожному вірному у найвіддаленішому куточку нашої митрополії сказати: «Я є жива частинка моєї Церкви. Моя Церква не десь там, а вона однаково жива і присутня і у Києві, й в Івано-Франківську, і, скажімо, у селі Селятині, що над річкою Сучавою, в одному із найстаріших поселень Буковинської Гуцульщини». У цьому контексті усвідомлюю моє завдання та велику відповідальність як Митрополита. Цитуючи слова Св. Августина “Для вас яєпископ, з вами яхристиянин”, з одного боку, як Архієпископ і Митрополит у тісній співпраці із нашими єпархіальними єпископами Василієм та Йосафатом бажаю принести відчуття присутності нашої Церкви у кожен куточок нашої Митрополії. Але водночас як християнин я бажаю стати на місце кожного нашого вірного і з цієї позиції розділити як в радості, так і в негараздах долю нашого народу.

Двері нашої Митрополії є відкриті для кожного (Івано-Франківськ, вул. Василіянок, 64 – ред.), будуймо спільно й надалі живу Церкву. Дяка Богові за все».

 

Минає шість років від дня заснування Івано-Франківської митрополії УГКЦ

Протопресвітер Степан Балагура, Судовий Вікарій Івано-Франківської Архієпархії і Митрополії УГКЦ

– Отче Степане, дозвольте з’ясувати, що таке митрополія в канонічно-правовому полі?

– Митрополію в сучасній мові можна окреслити словом «область», яка перебуває під канонічною владою митрополита. Згідно з Кодексом Канонів Східних Церков заснування, зміна і скасування митрополії в межах території УГКЦ належить до компетенції Отця і Глави УГКЦ, який здійснює цю владу через видання декрету, з поважної причини отримавши перед тим згоду Синоду Єпископів УГКЦ та порадившись із Апостольським Престолом (пор. кан. 85, § 1 ККСЦ). У своїй діяльності Митрополит керується ККСЦ, Канонами партикулярного права УГКЦ та типовим Статутом митрополії. Цей останній документ був затверджений Синодом Єпископів УГКЦ, який проходив у Львові-Брюховичах 4-11 вересня 2016 року Божого та проголошений 13 грудня 2016 року Божого Отцем і Главою УГКЦ.

– У наших богослужіннях ми чуємо згадування нашого єпископа із двома титулами «архієпископа і митрополита». Що це означає?

– Митрополит – це архієпископ, який очолює церковну провінцію – митрополію УГКЦ. Водночас Митрополит є єпархіальним єпископом головної єпархії митрополії, від якої ця митрополія отримує свою назву. А митрополича єпархія, як головна єпархія митрополії, є архієпархією. Згідно із зазначеним, «Статут митрополії» приписує, щоб Митрополита згадували всі єпископи та інші священнослужителі митрополії під час Божественної Літургії та в церковному правилі після Глави УГКЦ за такою формулою: «Преосвященнішого Архієпископа і Митрополита нашого (ім’я)» (пор. кан. 135 ККСЦ).

– Які права і обов’язки Митрополита?

– Їх є доволі багато. Окреслю лише найважливіші, про які йде мова у вищезазначених документах:

Митрополит у власній єпархії зберігає всі права і обов’язки, передбачені загальним правом для єпархіального єпископа. Ієрархічною відзнакою сану Митрополита є білий клобук із хрестом. Митрополит виступає від імені провінції в усіх правовідносинах. У важливих питаннях, які стосуються цивільної влади та які виникають у митрополії, а також про їх вирішення Митрополит повинен порадитися з усіма зацікавленими єпархіальними єпископами. Щодо єпархій і екзархатів, які входять до складу митрополії, Митрополит має права і обов’язки, визначені правом, а саме:

1. За дорученням Глави УГКЦ може висвячувати єпископів митрополії протягом визначеного правом часу (пор. кан. 8 КПП УГКЦ).

2. Інтронізувати єпископів Митрополії.

3. Скликати Митрополичий Синод.

4. Утворити митрополичий трибунал, який єапеляційним трибуналом для вироків єпархіальних трибуналів митрополії.

5. Дбати, щоб ретельно зберігалися віра й церковна дисципліна.

6. Проводити канонічну візитацію в єпархіях та екзархатах митрополії, якщо її занедбав єпархіальний єпископ.

 

Минає шість років від дня заснування Івано-Франківської митрополії УГКЦ

Кандидат історичних наук п. Олег Турій, директор Інституту історії Церкви та проректор Українського Католицького Університету

Пане Олегу, цими днями минає шоста річниця від дня проголошення трьох нових митрополій УГКЦ (Львівська, Тернопільсько-Зборівська та Івано-Франківська). Аналізуючи історичний розвиток ієрархічних структур УГКЦ, які сподівання слід плекати?

– Утворення шість років тому трьох нових митрополій для УГКЦ на території України є, без сумніву, дуже важливим кроком у розбудові ієрархічних структур та її прагненні наповнити ідею патріархату реальним змістом. Адже ми знаємо, що навколо цієї ідеї точиться багато суперечок, були певні перешкоди в її реалізації. Коли Митрополит Йосиф Сліпий вперше представив цю ідею на ІІ Ватиканському Соборі, тоді були озвучені деякі негативні аргументи. Один з них – це офіційна заборона легальної діяльності Церкви на її канонічній території, а також, мовляв, трактування унії як перешкоди в екуменічному діалозі. Так історично склалося, що після Другої світової війни такі митрополії були утворені для українських греко-католиків поза межами України, зокрема у США та Канаді. І тому звичайно, що після розвалу Радянського союзу легалізації УГКЦ, повернення значної частини вірних до своєї Церкви, прилучення до неї тих, хто повірив у цю Церкву, хто вважає її своєю, а також поширення її на територію цілої України – все це диктувало необхідність оптимізації ієрархічної структури і утворення нових митрополій. Тому піднесення єпархіальних центрів в сучасній Україні до митрополичих осідків є логічним наслідком зростання Церкви, її утвердження, а водночас – свідченням її здатності приймати і самостійно виконувати прийняті рішення. Таким чином, насамперед для мене, як для історика, цей крок є важливим у справі реальної розбудови життя нашої Церкви на рідних землях – як Церкви Патріаршої.

Наша Ієрархія у цьому зробила неабияк важливі кроки. А які побажання чи заклики вартувало б звернути до вірних УГКЦ для ще більшого оживлення нашої Церкви, яка прямує до Патріаршого устрою?

Я думаю, що тут є загальне правило, яке характерне для будь-яких ієрархічних структур чи то найнижчого парафіяльного, чи найвищого патріаршого рівня. Тут важливим є не так сам факт створення якоїсь структури, як діяльність у наповненні її реальним змістом. І тому я, як історик, є прихильником органічного розвитку, який має випливати від самої потреби та бажання людей об’єднуватися на базовому рівні в парафії, як справді живого організму, в якому люди одні одних знають, спільно приймають рішення і спільно несуть відповідальність. І відповідно, якщо ми матимемо цей базовий рівень, то єпархіальні структури, а тим більше – митрополичі найбільше мали би турбуватися про те, щоби допомагати Церкві вирішувати ті справи, які потребують конкордації уже на вищому рівні. Тому для мене митрополія – це насамперед свідчення активності й динамічності загальноцерковного і знаряддя ефективного управління ним.

 

На завершення бажаю щиро подякувати дорогим співрозмовникам за вичерпне висвітлення теми про значення і роль утворення нових митрополій. Важко щось додати до вищесказаних думок, напрошується лише єдиний висновок: дяка Богові за дар свободи віри та розвиток нашої Церкви. Сьогодні Христові слова, звернені до апостола Петра та його наступників, можуть знаходити відлуння на відповідному рівні також і у серці кожного з нас: «На тобі побудую Церкву мою». Приймаймо запрошення і разом з нашою ієрархією та духовенством розбудовуймо живу Церкву.

Підготував о. Іван Стефурак