Минуле, відчутне і сьогодні: 30 років від початку війни у Боснії та Герцеговині
  • Чтв, 09/06/2022 - 10:54
З березня 1992 року по грудень 1995 року війна охопила Боснію і Герцеговину. Через три десятиліття наслідки досі помітні. На цьому фоні війна в Україні пробуджує старих демонів, які відкривають нові рани війни.

Стародавнє місто Мостар у Боснії та Герцеговині пропонує своїм відвідувачам можливість відвідати «Музей війни та геноциду». Створений з нуля чотири роки тому невеликою групою волонтерів, щоб зберегти живу пам’ять про війну, яка спустошила колишню Югославську Республіку між 1992 і 1995 роками, музей містить численні особисті свідчення. На момент створення експозиція займала лише одну кімнату. Згодом жителі Мостара у спонтанний спосіб дарували музею предмети та свої спогади. Тому музей довелося перемістити та розширити, щоб можна було показати все на експозиції.

Музей, який зберігає пам’ять людей

Музей переповнений свідченнями про війну, які зберігають пам’ять про минулі події. Так, серед одягу та взуття, знайдених разом із людськими останками в одній із незліченних братських могил, розкиданих по всій території Боснії, можна усвідомити, що пережили жителі Мостара. Музей також наповнений фотографіями, поглянути на які вимагає мужності. Зроблені в’язнями чи солдатами, вони не потрапили до тогочасної преси.

Свідчення, зібрані на доказ знищених людських доль, розповідають про унікальні історії людей, вплетених в жахіття війни. Серед них, зокрема, дізнаємося історію боснійського мусульманського лікаря Еніца Беґіча, шанованого місцевим населенням, який перед війною лікував усіх своїх пацієнтів, зовсім не цікавлячись, чи це хорвати, босняки чи серби. Під час війни він був заарештований боснійськими сербами під керівництвом генерала Ратко Младича та доставлений до концтабору Омарска. Про це в музеї свідчить один із його пацієнтів, який вирушив на його пошуки, поки не знайшов спосіб, завдяки поступливому солдату боснійських сербів, щодня доставляти лікареві їжу. Він пообіцяв собі подбати про те, щоб лікарю нічого не бракувало під час ув’язнення. По завершенні війни доктора Еніца так і не знайшли. Але деякі свідки з табору розповіли, що він систематично роздавав отриману їжу іншим ув’язненим, нічого не зберігаючи для себе. Ймовірно, він загинув за нез’ясованих обставин.

 

Поряд із свідченнями людей, відвідувачам музею також демонструються відеоролики. Вони містять розповіді безпосередніх свідків жахливих моментів у Мостарі, миротворців ООН, які перед камерою згадують про недостатню кількість своїх сил, щоб захистити мирне населення, коли прибули загони боснійських сербів. Також задокументовано багато масових страт.

Відвідуючи цей невеликий музей, неможливо не порівняти сьогоднішню війну між Росією та Україною. Паралелі можна навести, подивившись на кожну світлину чи прочитавши свідчення. Наприкінці експозиції знаходимо кімнату, обклеєну відгуками та враженнями, які пропонується написати відвідувачам. Кожен залишив кілька слів, усіма мовами. Останні повідомлення пов’язані із війною в Україні.

 

Залишки минулої війни, які торкаються сьогодення

Атмосфера музею вражає через контраст із галасливою діяльністю старого міста. Минуло тридцять років після закінчення війни, пройшла пандемія і повернулися численні туристи. Дзвонять дзвони, муедзин закликає до молитви мусульман, громади знову переживають щоденні події разом. Із понад ста тисяч жителів Мостара 48% становлять хорвати, 44% – боснійці і 4% – серби. Серби – єдина громада, яка не інвестувала в місто після війни. До 1992 року ця громада становила 18 відсотків від усіх жителів. Проте сьогодні змішування громад має іншу конфігурацію. Якщо до війни серби, хорвати та боснійці жили в одних і тих же кварталах, то сьогодні міські зони етнічно розділені. Більшість хорватів живуть на західному березі річки Неретви, яка перетинає Мостар. У свою чергу, боснійці населяють східний берег річки. Працюючи, люди щоденно без проблем переходять з одного берега на другий, але залишається відчуття, що кожна громада має свою територію.

 

Старий міст Мостара завжди приваблює допитливих людей. Це символ міста, але він, схоже, втратив свою основну функцію – об’єднання громад. Він був знищений 9 листопада 1993 року внаслідок хорватського бомбардування, щоб ще більше ізолювати боснійське населення, яке перебувало в облозі. Хоча його відновили ідентично з колишнім, і навіть включили до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, у ньому проглядаються біль і ненависть, які розбили історичну багатоетнічність цього місця.

Тому війна не зникла. Вона скрізь у місті залишила свої сліди. Навіть якщо його реконструкція успішно просувається, зруйновані будівлі та пошкоджені стіни нагадують усім про пережиту драму, бомбардування, снайперські постріли та втрачені життя. Кладовища Мостара показують масштаби людських жертв. На різних рівнях гробниці показують вік зниклих безвісти. Більшості було під тридцять. Наймолодшому – 19 років. На розі вулиці напис на камені говорить глядачеві: «Не забувай».

 

Іншим наслідком війни є те, що стало менше змішаних шлюбів. Коваль зі старого міста ділиться, що його дружина католичка, а він мусульманин. Цей 60-річний чоловік розповідає, що свого часу воював разом з боснійськими силами, а двоюрідні брати його дружини були на іншому фронті у збройних силах боснійських хорватів. «Все це – частина минулого. Тепер ми всі разом збираємось родиною як на мусульманські, так і на християнські свята», – зазначає чоловік.

У свою чергу, 17-річний Мілан, який влітку працює в турецькому культурному центрі в Мостарі, знає про війну лише те, чого його навчила школа. Школа й те, що йому розповіла родина. «Ми все ще досі відчуваємо наслідки війни», – каже він. Мілан пояснює свою думку, розповідаючи про соціально-економічну ситуацію: «Роботи для всіх не вистарчає, і люди виїжджають з країни. Не можу сказати що ми бідні, але раніше було краще». Він виокремлює югославський період часів маршала Тіто. «Ми були країною, яка розвивалася після Другої світової війни. Ми зростали і були військовою потугою», – додає хлопець.

Війна в Україні поряд з крихким миром у Боснії та Герцеговині

Війна в Україні зуміла розбудити старих демонів. Невдовзі після початку бойових дій між Україною та Росією 24 лютого, колегіальна президія Боснії та Герцеговини майже розпалась. Позиція на користь Москви боснійського сербського націоналіста Мілорада Додіка, сербського представника в президії, загрожувала делікатному балансу між хорватською, сербською та боснійською громадами, однаково представленими в колегіальному органі. На даний момент Додік зробив крок назад і запевнив Європейський Союз у необхідності, щоб Боснія і Герцеговина залишалася «нейтральною» в цьому конфлікті. Крок назад, який також заспокоює молоду кураторку музею війни та геноциду в Мостарі Менвірсу: 32-річна боснійка-мусульманка прагне лише жити в мирі. Мілорад Додік не вперше здійснює суперечливі дії. На початку року, 9 січня, 800 солдатів із Республіки Сербської провели парад у місті Баня-Лука з нагоди сербського націоналістичного свята, визнаного Конституційним судом Боснії незаконним, оскільки воно дискримінує боснійських мусульман та хорватські католицькі громади.

30 років тому, 9 січня 1992 року, серби Боснії оголосили про створення власної держави в Боснії та Герцеговині. Через два місяці почалася війна, яка спричинила понад 100 000 загиблих, і жахіття та жорстокість якої задокументовані зображеннями й розповідями тих, хто вижив. Це недалеке минуле Боснії і Герцеговини сьогодні заявило про себе в Україні. Про це свідчать дві фотографії, зроблені через тридцять років, які розкривають «екзистенційний каїнізм», засуджений Папою Франциском у квітні цього року. Перша світлина знаходиться у музеї Мостара. На ній зображено жінку на восьмому місяці вагітності, убиту разом із ненародженою дитиною кулею, яка потрапила їй у живіт. Інша світлина походить з України, датована 9 березня: йдеться про евакуацію вагітної жінки, смертельно пораненої під час бомбардування пологового відділення в Маріуполі.

Своєю історією міст Мостара повністю відображає постійні заклики Папи Франциска, на яких він наголосив під зустрічі з дипломатичним корпусом з нагоди новорічних побажань у січні цього року. Не без труднощів старий міст прагне об’єднати сім’ї та розбиті громади, сприяти прощенню та примиренню. Його покликання полягає в тому, щоб знову стати, за словами Святішого Отця, «мостом зустрічі між народами», «мостом братерства і миру», на противагу «оглушливому гуркотові воєн і конфліктів».

 
 
 

Уська Орися -- доктор теології

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць