Завдяки Андреєві Шептицькому у Львові створено лікарню, де допомагали людям без огляду на їхній майновий статус, віру чи національність. Задум цього медичного закладу виник 1902 року в українського лікаря Євгена Озаркевича, на чий заклик охоче відгукнулась громадськість. На опікуна установи засновники товариства «Народна лічниця» запросили Митрополита Андрея Шептицького, який передав та обладнав за власні гроші (понад 7 000 крон) дім для потреб медзакладу поблизу Собору Святого Юра – нині він знаходиться вулиця Озаркевича, 4. Шпиталь відкрився 111 років тому.

У 7 кімнатах-залах розмістилися такі відділи: внутрішніх хвороб, дитячий, хірургічний, окулістичний, вушний, дерматологічний. Надання допомоги будувалось таким чином, що заможні пацієнти сплачували за лікування, а грошей вистачало на допомогу бідним безкоштовно.

У 1909 році Андрей Шептицький передав лікарні триповерховий будинок ченців-студитів авторства архітектора Івана Левинського. Пізніше для шпиталю передали два поверхи нового 5-поверхового будинку поруч, де знаходився монастир священномученика Йосафата – «Студіон». Успенська лавра монахів Студійського уставу в Уневі замовила у фірми Сіменс для лікарні рентгенотерапевтичний апарат на значну на той час суму – 33 000 злотих.

Потреба лікарні стала ще більш нагальною після окупації Галичини Польщею. Державні медзаклади часто відмовляли українським пацієнтам, а саме ветеранам Української Галицької Армії, які боролися з поляками. З кожним роком лічниця-амбулаторія ставала популярнішою серед населення Галичини, кількість звернень зростала, відтак потреба побудувати повноцінний шпиталь ставала щораз більш нагальною. Ідею будівництва нової лікарні підтримали українські громади у всьому світі. Митрополит навіть інвестував у видобуток золота на о. Суматра в Індійському океані, аби дістати потрібну суму. На спорудження і облаштування шпиталю, яке тривало 8 років, витратили  700 000  злотих. На початку 1938 року шпиталь збудували, одностайним рішенням громадської ради на посаду його директора призначено доктора Тита-Євгена Бурачинського, який запропонував назву:  «Український шпиталь «Народна лічниця» імени Митрополита Андрея Шептицького».
Лікарня мала найсучасніше медичне обладнання в Україні на той час і складалась із трьох відділів: внутрішніх хвороб, хірургічного і гінекологічного. Після закінчення будівництва Митрополит розпорядився, щоб монахині Святого Вікентія доглядали хворих – 15 сестер піклувалися про 120 хворих. Це згромадження передало на потреби шпиталю необхідні речі та 60 000 злотих.

Після Другої світової війни більшовики зберегли старий персонал лічниці – їх зокрема вразила жертовна праця черниць. Влада обмежилась перейменуванням закладу на третю міську лікарню. Після проголошення незалежності вона відновила свій статус – сьогодні «Благодійна установа Шпиталь імені Митрополита Андрея Шептицького» допомагає сотням людей.