Владика Стефан (Сорока), Митрополит Філадельфійський (США) в інтерв’ю Департаменту інформації УГКЦ розповів, з якими викликами наша Церква стикається в Сполучених Штатах Америки.

Владико, кілька місяців тому в США прийняли закон, який дозволяє укладати одностатеві шлюби. Як так сталося, що традиційні Церкви не завадили цьому?

Вони дуже сильно старалися, аби цього не трапилося. Але за цією акцією стояло багато грошей і впливові люди. Проте ми все одно нічого не могли вдіяти.

З часом для нас постануть великі проблеми. Бо, наприклад, ми маємо свої католицькі школи, в яких викладають також світські люди. І якщо хлопець вирішить одружитися з хлопцем чи дівчина з дівчиною, постане питання, чи ми можемо їх звільнити, чи маємо на це право.

Звісно, що ми звільнятимемо таких осіб, а вони, відповідно, мабуть, звертатимуться до суду, що ми їх звільнили несправедливо.

Але ж католицькі школи підпорядковуються Церкві…

Так, але є трудове законодавство США. І щоб звільнити людину, треба мати поважні причини. Та оскільки є закон, що дозволяє такі шлюби, ми ще не знаємо, як суд ставитиметься до позиції Церкви в такій ситуації.

Ми маємо чотири свої школи, де діти отримують повну середню школу. Деякі школи мусили закрити через брак дітей, адже приватні школи – платні і не всі готові платити, тому віддають у звичайні.

А скільки коштує навчання в нашій католицькій школі?

Десь дві тисячі доларів на рік для молодших класів. І чим старші, тим дорожчі.

Там вчаться не лише греко-католицькі діти?

Звичайні американські діти також. Якщо говорити об’єктивно, то ми даємо дуже хорошу базову освіту. У молодших класах маємо обов’язкову ознайомчу програму про Україну. Ширша програма вже у старших класах і на вибір. Українську мову також вивчаємо. Крім того, маємо суботні школи, де, наприклад, у Філадельфії є 350 учнів…

Чи змінилися принципи прийому на роботу вчителів католицьких шкіл у зв’язку з новими обставинами?

Вчителі мусять підписати документ, що навіть якщо вони не католицької віри, то нічого не вчитимуть дітей проти нашої релігії. По-іншому не може бути.

Ми ще не знаємо, як воно все буде, але ситуація виглядає так, що це затягнеться на багато років. І від цього дуже прикро, бо буде багато марно витрачених коштів на суди, які б могли йти на розвиток Церкви чи потребуючим.

Тобто якщо на вас подаватимуть до суду за звільнення людини, які одружилася зі своєю статтю, то ви все одно звільнятимете її?

Так! То підемо до суду, бо ми мусимо стати за те, у що віримо. По-іншому не можна, бо перестанемо бути Церквою.

А взагалі в Америці є якась співпраця між Єпископською Католицькою конференцією і державною владою США?

В Америці чітко розділені уряд і церковні справи. У США навіть нема департаменту в справах релігії, як це є в Україні. Ми свобідно діємо одні від одних.

Ось відбувся Патріарший Собор у нашій Церкві, який проходить раз на п’ять років. Як відчуваєте, чим він може допомогти для УГКЦ в Америці?

За останні сорок років багато наших людей перестало ходити до церкви. Крім усього іншого, тут спрацював ефект секуляризації. І це не тільки ми маємо таку проблему. В усі церкви люди все менше приходять…

У нашій Архиєпахії ми пробуємо до людей, які можуть ходити до церкви, але не ходять, звертатися сучасними методами. Робимо українською та англійською мовами коротенькі відео: чому я йду до церкви, у що я вірю. Ми даємо ці відео нашим вірним, щоб вони поширювали їх серед своїх родин, серед своїх друзів. Ми віримо, що наша Церква є набагато ширшою і може промовляти до якомога більшої кількості людей. Бо на великі свята: Великдень, Різдво людей приходить дуже багато. Храми переповнені. І ось до цих людей ми хочемо більше звертатися і шукати нових способів налагодити з ними контакт. Бо світ сьогодні слухає по-іншому. Усі мають смартфони, планшети, які підключені до інтернету… Вони отримують масу різної інформації… Ми думаємо, що зберемо людей і будемо їм щось говорити. Але хто сьогодні хоче слухати? Тому ми як Церква сьогодні мусимо шукати методів у мас-медіа, аби говорити до людей. Як до молоді, так і до дорослих.

Тобто перед Церквою стоять великі виклики.

Вважаю, що останні десятиліття, ми погано працювали з дорослими, завжди націлені більше на дітей, підготовкою до першого причастя… Але потім ця дитина виростає, здобуває багато нових знань і, може, захистила докторат… А в духовному плані ми їй дали недостатньо. Тому нам треба шукати нові способи припідносити знання про Господа Бога…

Наприклад, які це можуть бути способи?

Скажімо, у цьому році ми посвятили два нові храми. І вирішили, аби відео-зйомка була згори, а не з-за іконостасу. І люди мали добру нагоду бачити всю Літургію. Людям це дуже сподобалося… Потім дуже багато людей зверталося, аби пояснити їм, що означають ті чи інші дії в Богослужінні.

Хіба ваші парафії не поповнюються вірними з останньої хвилі міграції?

Так, але нові, що прибувають, їм потрібен час на адаптацію. І вони не дуже можуть зрозуміти, чому в нас частина Літургії йде англійською, частина – українською…

Хотів би відзначити, що з України емігрує дуже багато талановитих людей. І завдяки цьому ми маємо дуже гарні хори, наші спільноти справді поповнюються новими членами.

Скільки до вашої Єпархії належить парафій?

Маємо 65 парафій і 4 місії.

У нашій Церкві є стратегія 2020 «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Ось ви б якою хотіли побачити свою єпархію за п’ять років?

Я б дуже хотів, аби кожен священик мав свою якусь конкретну справу при церкві. Бо ми якось звикли до одного й того самого і священик як людина боїться ризикувати щось робити нове, боячись потерпіти поразку перед людьми, що в нього щось не вийде. Але нам справді треба щось робити, аби відновити той дух Церкви. Щоб та відправа справді була живою. І, наприклад, лишитися з людьми після Літургії попити кави, чаю, поспілкуватися з ними.

Але інколи буває тяжче заохотити до якось праці священика ніж простого вірного. Скажімо, на одній парафії вирішили були організувати садочок, бо там є багато діток. Через якийсь час цікавлюся, як та справа рухається. А вона ніяк не рухається і знаходиться цьому купа причин…

Тому я хочу всіх закликати не боятися, не журитися, а ставити й робити, бо Бог любить сміливих.

Розмовляла Оксана Климончук