Кожна недуга пригноблює людину, а, коли болість важка й довготривала, тоді виснаження людське доходить до краю.

Ісус простував у Єрусалим, по дорозі заходив у близькі синагоги, щоб помолитися та проповідувати слово Боже. Якраз була субота, коли Господь навчав у святині. Серед присутніх знайшлася одна згорблена до землі жінка, що вже 18 років не могла випростатися. Їй було дуже трудно, коли щось просила або до неї хтось звертався, вона практично не бачила лиця особи і люди сторонилися спілкування з нею. Лише через силу піднімала трішки голову, щоб відізватися чи про щось просити. Усе давалося їй з трудом, навіть, споживання їжі не приносило жінці жодного задоволення — одного бажала: випростатися і бути, як інші люди.

Ніхто їй не міг допомогти за вісімнадцять років жорстокої недуги. Прийшла черговий раз у синагогу, мабуть, багато разів бувала у святині, її бачили начальники синагоги та інші служителі храму, але ніхто не оздоровив чи, принаймні, не полегшив її болю та терпіння. Не відомо, чи цього разу вона знала про Ісуса, про його прихід; чи знайшлася у храмі принагідно? Спаситель побачив її, знав добре про її недугу, про довготривалість хвороби, не прошений жінкою ані ким іншим, підійшов до неї й промовив: «… Жінко, ти звільнена від своєї недуги». Відразу поклав на неї руки й на очах усіх вона випросталася, дякувала Ісусові й прославляла Бога!

Неймовірне оздоровлення! Син Божий без жодної мазі, без масажу, не вживаючи ніякої терапії, своїм словом та простим доторканням рук звільнив важкохвору від терпіння. Здавалося, що всі присутні будуть у захоплені, приблизяться та подякують Господеві за чудесне оздоровлення бідної жінки! Але ні! Почувся сердитий голос з-посеред юрби, промовлений з великим обуренням начальником синагоги, служителем храму, слугою Господнім! Цей, неблагодатний муж, пояснював, що в суботу не можна працювати, бо є інших шість днів призначених до праці.

А Ісус не виконував жодної праці, лиш сказав слово та поклав руки на хвору жінку! Господь не тримав у руках, навіть, шнурка, як робили подібні до старшого синагоги особи, що відв’язували в суботу вола чи осла й вели напувати. Ісус сказав про це зловмисному начальнику, щоб повчити присутніх у храмі та заспокоїти жінку, яка тривожилася неочікуваною реакцією. Замість того, щоб радіти від оздоровлення жінки, від того, що є особа, яка так просто й безоплатно оздоровлює, бути вдоволеним, що це сталося, саме у цій синагозі — начальник заплутав себе законом й отримав назву від Бога: лицемір! Чому той безславний старшина синагоги не допоміг хворій жінці, яку вісімнадцять років зв’язала недуга? Де він був? Якою була його праця шість днів кожного тижня, щоб зцілити жінку? Старшина навіть не вказав на закон, який забороняв словом лікувати у суботу, лиш говорив про роботу!

Хвора у цій синагозі, мабуть, часто появлялася, надіялася на зцілення, а почула слова обурення, як реакцію, на благородну дію Ісуса. Старший синагоги та його прибічники отримали духовний ляпас за свою безсилість, та низький духовний рівень життя! Натомість присутні, прості люди, дуже раділи, бо говорили про Ісуса: «… Великий пророк з’явився між нами, і Бог відвідав свій народ» (Лк 7,16). Господь захистив жінку, вказуючи, що годилося її звільнити у суботу від недуги, що в’язала її уже вісімнадцять років. Ісус поставив на перше місце любов до ближнього та милосердя, а не вимогу та людські приписи закону.? Люди раділи, бо їх замучували необдумані приписи, про які Ісус відзивався, що книжники та фарисеї: «В’яжуть важкі, непосильні тягарі й кладуть на плечі людей, а самі пальцем не хочуть поворухнути» (Мт 23,4). Господь добре знав прихованих лицемірів, які вміли показувати себе за побожних та божих людей, а, насправді, були лукавими та користолюбними, шукали вигідного життя.

Святий апостол Павло написав лист до ефесян і вказував, щоб зодягатися у зброю Божу та протистояти підступам демона. Він бачив велику шкоду, яку народові приносить демон. Ми терпимо в цей час велику шкоду, величезні втрати, які заподіюють ворожі російські війська в нашій Батьківщині. Гине дуже багато молодих людей, які захищають свій народ та свою землю — тут йдеться про смерть тіла. А дияволи воюють проти духа, щоб його погубити у вічному вогні, який приготований для них. Злі духи бажають, щоб губити людські душі у пеклі, докладають багато зусиль, щоб переманювати людей і вчинити їх навіки нещасливими.

Ми здогадуємося, що наші військові, які з любові до свого народу поклали свої душі, показуючи найвищий ступінь любові, удостоїлися Господньої нагороди! Наші воїни захищають правду, щоб «звіщати добру вістку миру»! Молімося за наших воїнів та благаймо Господа, щоб завершив це кровопролиття, якого не розв’язував та не провокував наш народ. Ми тепер довідуємося, що акція нападу на Україну готувалася уже чотири-п’ять років!

Просімо пресвяту Богородицю, хай виблагає у свого Сина, Ісуса Христа закінчення цієї лютої бойні. Пресвята Богородице, рятуй нас, бо загибаємо!