Митрополит Львівський: "Коли б усі люди завмерли для світу, тоді не було б змагань за владу"
  • Пон, 05/11/2012 - 00:00

Слово Митрополита Львівського
на 22-гу неділю по зісланні Святого Духа

Гл 6,11-18; Лк 16,19-31.

Достойні наші любі молільники, пам’ятаємо, що ми завжди перебуваємо перед Богом, а особливо тоді, коли молимося спільно та ще й у його святині: церкві. Приходимо сюди, щоб дякувати Господові та перепрошувати його за наші життєві помилки й помилки наших ближніх. Нашими молитвами можемо багато допомогти іншим, тим, до кого нас посилає Господь. А це стається дуже просто, а саме так, як було за життя Ісуса Христа на землі, який посилав своїх учнів до людей, щоб ті говорили їм про небесне Царство, про вічність, про відповідальність за життя, про Божу любов. Це під силу кожній віруючій людині! Тому вірю, що ви уважно  слухаєте читань пропонованих на Службі Божій. Ці повчання – слова Божі, Євангеліє, що голосив сам Ісус Христос і Апостольські читання, що їх Святий Дух надихав людям, які писали чи просто, голосили іншим. Послухаймо як підтвердження слова Господні сказані до пророка: «Я вклав мої слова у рот твій, окрив тебе тінню моєї руки…» (Іс 51,16). Бог вкладає свої духовні слова в уста пророчої людини,  яких необхідно слухати, щоб прямувати дорогою правди; подовжуючи пророк говорить: «… А слово Бога нашого стоятиме повіки…» (Іс 40,8). А ось, знову слова самого Бога: «Клянуся сам собою, із уст моїх виходить правда, слово незмінне: Переді мною зігнеться кожне коліно, мною кожен язик буде присягатись» (Іс 45,23). Такі виразні, прості й непохитні слова Бога скеровані до свого люду. Улюблений учень Спасителя, Іван, що прикладав своє вухо до його грудей, почув й написав таке: «А хто береже його слова, в тому любов Божа справді досконала…» (1Ів 2,5). Коли від збереження слів Господніх у людині живе любов Бога, тоді в такій душі немає місця гріху, злу та всякого роду гидким речам. Це – важливо, щоб ми уважно слухали літургійних читань, які входять через вуха у людське серце, очищують його, витісняють зло й залишають любов та правду. Ми з вами уже не один раз чули та читали у Євангелії про багача й Лазаря, чудову  притчу сказану Ісусом Христом. Роздумували про цих двох осіб, порівнювали себе із ними, знаходили певне своє місце у цій розповіді. Сьогодні ж звернемо більшу увагу на слова написані святим апостолом Павлом до Галатів. У цьому увагу привертає й те, що він так відізвався: «Гляньте, якими буквами пишу вам власною рукою» (Гл 6,11). Це – невеликий твір, що складається із шести коротких розділів, однак, це - духовна наука, яка містить у собі слова життя, глибокі навчання для християнина, збереження яких зближують та єднають із Христом, який дарує вічне життя. Апостол звертає увагу на те, що він сам написав слова послання, навіть говорить про букви, не знаємо чи вони були великими, добре написаними чи кривими, нерівними у рядках тощо? - Невідомо. Але це щось означало, бо він особисто писав, натомість в других місцях він диктував, а писав хто інший (пор. Рм 16,22). Можливо уважав, що в такий спосіб краще промовить до своїх вірних, які глибше приймуть його слова, а може виявляв якусь особливу прихильність до цих людей, - залишимо ці відгадування. Апостол писав про осіб, які міркували давнім способом, щоб практикувати обрізання, а уникнути переслідування за Христа,  віддаляючись від науки Спасителя. Він вказував на підступних людей, які шукали собі прихильників серед тих вірних, які прийняли науку Сина Божого. Задум невірних людей був такий, щоб хвалитися тим, що вони відірвали певних вірних від Христового навчання, приймаючи за це людську похвалу. Праведник викрив цей підступ, вказуючи на те, що самі  обрізані не виконували закону та ще й інших втягували в такий гріх. Святий Павло перекреслює те, щоб хвалитися красою чи силою тіла, а спрямовує людську думку та силу на те, щоб радіти хрестом Господнім, ним хвалитися та його проводу триматися. Апостол наштовхував, щоби пам’ятати про життя Ісуса Христа, який прийняв людське тіло, був зневажений у ньому, терпів знущання й переніс жорстоку смерть ради нашого спасіння. Бог терпів за нас, за мене, щоб привести мене до щасливого життя, це – ясне кожній мудрій людині. Тому не потрібно уникати чи боятися терпіння, лише усю свою надію необхідно покласти на Бога й просити його витривати у цьому до кінця свого життя. Святий Учитель Церкви, роздумуючи над словами святого Павла про терпіння так навчає: «… як же не хвалитися нам, коли Владика, правдивий Бог, не стидався перетерпіти за нас хресну смерть?» (св. Ів. Золот., розд. VI до Галатів п.3). І дійсно, Господь не стидався терпіти за нас грішників, навіть прийняв смерть. Чому б ми мали стидатися того, щоб визнавати й любити Христа.? Він, святий Павло, дає добрий приклад для усіх, вказуючи, що він - для світу, а світ для нього розіп’ятий. Тобто, уже не шукає жодного признання від світу, бо помер для нього, для слави, багатства, похвали, значення тощо. Коли учень говорить, що він помер для світу, це означає, що у нього немає жодного зацікавлення жити для світових речей, він не бачить у ньому нічого гідного щасливої вічності, бо його життя скероване тільки для Бога. Знано, що людей, також віруючих, цікавлять речі у світі, певні справи, хід подій, а він усю свою надію покладає на Бога, довіряє йому і бажає бути знаряддям в руках Господніх. Коли б усі люди завмерли для світу, тоді не було б змагань за владу, багатства, авторитет, вищість, зникла б кривда й старшування над іншими. Ми розуміємо, що завмирання чи вмирання для світу, тут не означає розлуку тіла від душі, лише, зрівноважена байдужість до здобування матеріального багатства та влади у світі. І по його задумах, той, хто отримав би таку владу, бо без неї трудно обійтися, така особа повинна б служити іншим, радитися у них й разом вирішувати усі справи на спільне добро. Бо, із таких людей, нікому б у голову не приходило, щоб збирати багатства, які за кілька років необхідно опустити через лагідний стукіт в двері душі прихильної нам смерті.

 

Не біймося приймати у наше життя Ісуса Христа, його хрест, який приносить смерть для задоволень у світі, а життя для вічності. Коли апостол згадує про обрізання, для нас це означає, щоб перестати жити у помилках, що відноситься до нашої душі, а прийняти хрест Христовий та жити у правді, любові, стати вільними людьми. Бо здобування багатства чинить людину невільником, яка думає про те, щоб майно не тільки зберегти, але шукати шляхів побільшувати його. А це коштує багато енергії, труду, старання, уваги і забирає час, який необхідний для  зростання праведного стану душі. Майже, усі люди, – хто більше, а хто менше є невільниками світу. Знайдуться тільки одиниці, які визволилися від страху смерті та від душевної й матеріальної залежності. Людей переслідує страх та непевність завтрашнього дня, тому важні слова апостола, щоб ставатися новим створінням, незалежним від впливу світу. Хтось скаже, що це неможливо, апостол Павло твердить, що він таким був! Радів тим, що носив рани Христові на своєму тілі, тобто, терпів різні невигоди й докори людей, що є до певної міри позором у світі. Він цього не стидався, навпаки, радів немов жінка від дорогого намиста на шиї чи вмонтованого у перстень брильянта, що на руці. Святий апостол уболіває за людей і до цього часу, щоби спрямовувати їх у правильне русло: боротися за вічне щасливе життя, залишаючи надмірне старання про вигідне життя у цьому світі. Хай Божа благодать укріпить нас на дорозі до вічності, яка завжди поряд із нами! Пресвята Богородице, допоможи нам зрозуміти вартість й радість щасливої вічності!  

+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ

4 листопада 2012 р.Б. Архикатедральний Собор Святого Юра

Джерело: www.ugcc.lviv.ua