«Оце ж написано таке в тому, що накреслено: Мане, текел, фарес. А ось і значення речі: Мане – Бог облічив твоє царство й постановив йому кінець. Текел – тебе зважено на вазі і знайдено легким. Фарес – твоє царство розділено й віддано мідянам та персам» (Дан 5,25–28)

Ці пророчі слова рука написала перед очима вавилонського царя Валтасара і його гостей в часі бенкету, а тлумачення дав пророк Даниїл. Принаймні так про це розповідає Біблія. Історичний контекст цієї події – останні дні Нововавилонського царства. Перський цар Кір уже, напевно, стояв під мурами Вавилону. Але легковажний потомок Навуходоносора не робив собі з того великої трагедії. Адже мури Вавилону були неприступними і витримали не один напад. І він затіяв бенкет. Більше того, Валтасар був настільки певний у власній мудрості й силі, що, не більше не менше, наказав принести для бенкету священне начиння Храму Бога Ізраїлевого. Наслідок – напис на стіні, падіння Вавилону і смерть Валтасара.

«Тебе зважено на вазі і знайдено легким», – цей вирок з легкістю можна прочитати на наших стінах. Від стін Верховної ради і Адміністрації президента до стін простих сільських хат.

Причина – наше суспільство за 25 років так і не наблизилось до життя з Богом, а відповідно: мораль так і не стала його стрижнем. Ба, більше того, війна і криза виявили в ньому як найкращі його сторони, так і найгірші. І двома найгіршими його рисами виявилися безвідповідальність і беззаконня. Тобто характеристики, які несумісні з життям суспільства. Суспільство, вражене цими двома речами, неминуче розпадається, перестає існувати, оскільки порушені основні принципи людського співжиття.

Минулий тиждень розпочався таким собі українським Гелловіном – імітацією боротьби зі злочинністю, яка упродовж тижня виявляла щораз більше беззаконня і безвідповідальність влади і суспільства. Влади, бо порушуючи закон, розбурхуючи суспільство арештом однієї зі знакових фігур оброни України перед новітньою московитською агресією, імітуючи боротьбу зі злочинністю, вона дистабілізовує суспільство. Народу, тому що добра його частина радісно підтримала відверто протиправні дії влади. Арешт одіозної регіоналки, зроблений практично так само беззаконно. І знову – суспільство дало «добро».

Проте знаковою подією, просто таки індикативним виявом хвороби українського суспільства, став удар в голову пляшкою у Верховній Раді. Офіцер вдарив жінку. Не дивує сам пан «офіцер» і його дикунський вчинок, не дивують його виправдання про самооборону і про те, що жертва нападу сама скочила на ту злощасну пляшку. Здається, уже всім відомо, хто і в який спосіб в Україні потрапляв у добре оплачувані миротворчі місії за кордоном. Тому очікувати від таких людей реальної офіцерської честі та гідності не доводиться.

Дивує і жахає реакція суспільства, яке у своїй переважній більшості підтримало дикуна в погонах з депутатським званням. Суспільство показало, що воно уже готове до розправ над жінками, без суду й слідства, що воно готове толерувати беззаконня і насильство. Якщо до цього моменту можна було говорити, що українське суспільство сповнене праведним гнівом через відсутність справедливості, то тепер українське суспільство уже не просто зле, лихе, роздратоване – воно, здається, перетворилося на суспільство дикунів.    

Якщо не буде щось якісно змінено, то від тотального хаосу, нероздільної суміші добра і зла ділять нас лічені місяці, може, тижні. Колись Содому і Гоморру від повного знищення могли врятувати десять праведників. Чи є в Україні необхідна для її порятунку кількість праведників? Не знаю. Та спробувати врятувати наше суспільство молитвою і власним прикладом, можливо, усе ще не пізно. 

о.Орест-Дмитро Вільчинський