Цьогоріч виповнюється 150 років від дня народження Андрея Шептицького. Тому до 29 липня у Львові планують поставити пам’ятник митрополитові Андрею. Однак наразі Церква й громадськість не можуть між собою погодити місце встановлення пам’ятника.

Ще 2010 року обрали концепцію, яка мала б лягти в основу пам’ятника. Переможцем став проект Михайла Федика та Ігоря Кузьмука. Однак, щоб реалізувати його, потрібно повністю перепланувати площу, перенести дорогу, яка пролягає попри храм святого Юра, а також частково вирубати столітній сквер. Натомість у львівської громади є своє бачення. Активісти виступають проти вирубування зеленої зони, закликають шукати інше місце для монументальної споруди, тому на знак протесту влаштовують сніданки у сквері, щоб привернути увагу до проблеми.

Оскільки ці перипетії відбуваються неподалік собору, «Газета» вирішила дізнатися, яке вирішення конфлікту бачить Церква? Як залагодити суперечку із львівською громадою? Про це говоримо з архієпископом Львівським, владикою Ігорем Возьняком.

— Високопреосвященний владико, нині точиться багато розмов про спорудження пам’ятника митрополитові Андрею Шептицькому. Розкажіть, будь ласка, чим ця особистість важлива для нас, чому його пам’ятник повинен бути у Львові?

— Особистість митрополита Андрея Шептицького дуже важлива. Він  був не лише церковним служителем, а й діячем, котрий мав велику вагу в суспільстві, якого шанували не лише в Україні, а й за кордоном. Його радо зустрічали в усіх країнах, які він відвідував. Крім того, кир Андрей мав контакт з різними політичними представниками. Він хотів і всі свої зусилля скеровував на те, щоб Україна була вільною, мала свою територію. Він уболівав за український народ. Митрополит був великим меценатом: допомагав студентам, які їздили на навчання, митцям, скульпторам, художникам.

Розкажу цікавий факт. Ще за життя владики Михайла Гринчишина, який перебував у Парижі, тамтешня жінка хотіла подарувати нам ангела, якого виліпив її чоловік, котрому митрополит Андрей Шептицький дав гроші, щоб той зміг виїхати за кодон. Чоловік помер, а його дружина бажала, аби цього ангела привезли в Україну та поставили в митрополичих палатах, де жив Андрей Шептицький. За її словами, така була воля її чоловіка. Після цього ми вирішили, що повинні поставити пам’ятник митрополитові Андрею. Цього року виповнюється 150 років з дня народження митрополита, який був великим слугою Божим. Таким особам потрібно ставити пам’ятки, потрібно шанувати та звеличувати їх. Я гадаю, митрополит Шептицький — одна з провідних постатей України, таких не було протягом усієї історії нашої держави. У час війни таких людей не було багато: він боронив Україну, рятував життя та йшов на великий ризик задля добра.

— На жаль, нині точиться багато суперечок щодо місця встановлення пам’ятника та реконструкції площі. Громадські активісти не хочуть вирубування скверу. Яка позиція Церкви щодо цього?

— Нам дуже гірко, що є противники встановлення пам’ятника митрополитові Андрею. Я не знаю, які вони мають на це підстави. Ні я, ні наші вірні не сподівалися, що пам’ятник викличе такий спротив та обурення в активістів. Ми думали, що все пройде дуже легко. Проте, як з’ясувалося, маємо ворогів. Знаєте, в Криму є наш священик, у якого російські спецслужби випитували, чи він, бува, не з Церкви, якою керував Андрей Шептицький. Ось яке до нашої Церкви вороже ставлення. Тому відразу видно, звідки ростуть ті корені. Ворогів є багато не лише в Україні, але й поза її межами. Є люди, які не хочуть цього пам’ятника. Знаєте, до нас приходили ці протестувальники, і, як з’ясувалося, вони майже нічого не знають про митрополита. Їхні знання були дуже поверхневі та неточні.

— А чи недоцільно було б поставити пам’ятник там, де пропонують громадські активісти, не зносити сквер і в такий спосіб залагодити конфлікт? Не думали піти назустріч громадськості?

— Ідеться не про руйнування площі, а, навпаки, ми хочемо зробити її кращою. Тут планують насадити нові дерева, кущі, зробити дитячий майданчик та облаштувати доріжки. Ми хочемо зробити площу красивішою, щоб після себе щось доброго та пам’ятного залишити. Чому всі говорять про руйнування? Буде гарна площа перед собором, а дорога буде обходити сквер. Не бачу в цьому руйнації.

— А чому площа перед собором так важлива для храму?

— У нас величезна церковна громада. Отож матимемо можливість розмістити всіх охочих перед храмом. За потреби біля головного собору  зможемо виставити престол та провадити спільну молитву.

— Який Ви бачите вихід із ситуації?

— Поки що не бачу вирішення проблеми. Думаю, облаштування площі — завдання міста, й міська рада має це вирішити. Пам’ятник  стоятиме в будь-якому разі. Плануємо його спорудити до 29 липня. Хоча й розташування його ще не знаємо. Ми не ухвалюємо жодних рішень. Думаю, добре було б скликати Майдан, який би продемонстрував волю церковної громади. Нехай вийдуть противники пам’ятника й запитають думку вірян. Нехай люди скажуть своє слово. Якщо ж громада скаже, що не хоче пам’ятника в сквері, тоді ми не будемо його споруджувати.

— За Вашими спостереженнями, церковна громада підтримує таку реконструкцію площі?

— Очевидно, що так. Громада хоче поставити пам’ятник митрополитові. Ми покладаємо багато зусиль, щоб віряни знали про Андеря Шептицького: говоримо про нього, цитуємо та згадуємо його. До речі, у Прилбичах, де народився митрополит і де було його помешкання, готують різноманітні акції на честь Андрея Шептицького. Крім того, плануємо випустити великий  фотоальбом, в якому, крім інших, будуть знимки, які ще не було опубліковано, багато людей їх ще не бачило. Церква робить усе для того, аби прославити цього чоловіка. Та я не бачу зустрічної ініціативи з боку міської влади, вони не роблять жодних кроків, щоб ушанувати пам'ять митрополита.

Розмовляла Христина Парубій