Навіщо сучасні жінки йдуть в монастир?
  • Чтв, 26/04/2018 - 19:50

Люди зі світу часто вважають, що монахині роблять надзвичайні жертви, однак, виявляється, це не так…

У 2014 році іспанська модель і актриса Олалла Олів’єрос приголомшила увесь світ моди, коли вирішила відмовитись від успішної кар’єри та вступити до богопосвяченого життя – вона стала монахинею.

Таке рішення Олів’єрос прийняла за чотири роки до того, як повідомила про нього публічно. Вона розповіла, що відчула покликання під час візиту до санктуарію Діви Марії у Фатімі, Португалія. В той час вона відчула зростаюче незадоволення своїм життям та пережила «внутрішній землетрус», перебуваючи у Фатімі. «Бог дав мені роль, Він обрав мене, і я не змогла відмовити Йому», - розповіла вона в одному з інтерв’ю.

В сучасному періоді жінки вступають до монашого життя набагато рідше, ніж це було десятки років тому. У 2013 році «Catholic World News» повідомили, що понад 3000 жінок у всьому світі покидають монаше життя. Однак є признаки того, що тренд змінюється, особливо в окремих регіонах світу, і деякі монаші згромадження тішаться значним зростом покликань. Молоді жінки і надалі відчувають покликання до монашого життя, однак що змушує молоду, сучасну жінку покинути друзів, хлопця, перспективну кар’єру і вступити до монастиря? Як таке можливо?

У 2012 році у промові на «TEDx» під заголовком «Чому у монахинь не буває кризи середнього віку», випускниця та дослідниця Дж. Е. Сіґлер обговорювала ключові елементи розрізнення покликання. Сіґлер провела опитування численних монахинь для того, щоб зрозуміти їх шлях покликання, і її дослідження показує, що існує чотири ключових елементи чи кроки, які є спільними для монашого покликання: тиша (після якої слідує страх), нав’язливість, стрибок та зрештою мир і радість.

Сіґлер каже, що перший крок – тиша – є особливо нелегкою у нашому світі, сповненому шуму, перешкод та насичених медія, однак вона є необхідною для того, щоб слухати і розуміти своє власне серце. Сіґлер також включає страх до першого кроку, оскільки він неуникно наступає тоді, коли особа відчуває покликання до монашого життя, хоча й не є основною рисою.

«Нав’язливість» стосується того відчуття, коли особа не може позбутись думки про покликання після того, як вже було посіяне зерно, а «стрибок» є необхідним і водночас ризикованим кроком для того, щоб слідувати покликанню. «Мир і радість» - це явище Сіґлер спостерігала під час кожного інтерв’ю з монахинями, і багато з них описують їх дуже чітко; воно здається неуникним наслідком життя у глибокій близькості з Богом.

Луіджі Танзі, батько п’яти дітей, пригадує той день, коли його донька прийшла до нього розповісти важливу новину. Кіарі, його найстаршій доньці, було всього 22 роки, коли вона розповіла йому про своє рішення вступити до монастиря Сестер-місіонерок св. Шарля Борромео в Римі. «Це таке ж відчуття, коли твоя донька повідомляє тобі, що вона йде з дому, щоб одружитись», - пригадує Луіджі, зазначаючи, що цей момент природньо важкий для кожного батька.- «Але коли вона одружується з Ісусом, як ти можеш виступати проти нареченого?».

І хоча багато людей ззовні вважають, що монахині роблять величезні, навіть невиносимі жертви, з точки зору цих жінок, все виглядає зовсім по-іншому. Вони говорять про своє покликання як про радість та дар, а не як про тягар. Звичайно, що існують періоди випробувань і труднощів, однак їхні обітниці скріпляє глибока і міцна любов.

Сестра Енн Катері, 38 років, є монахинею спільноти Сестер-францисканок Віднови. Вона зростала у великій і щасливій сім’ї у Вашингтоні, а після завершення Гарвардського університету почала працювати з вбогими у Католицькій Церкві. Ще від віку 11 років їй дуже подобалась така праця, та водночас вона дуже хотіла вийти заміж. Коли її хлопець, чудовий католицький чоловік, запропонував їй одружитись, вона погодилась, а після цього її огорнув глибокий смуток. Здивована такою реакцією, вона почала шукати причин цього смутку і тоді усвідомила, що вона є покликана до іншого життя, до інших відносин, які – попри початкові вагання – принесли їй надзвичайну радість. Вона слухала свого серця і тому розпізнала своє покликання. Той день, коли вона склала вічні обіти, вона називає «без сумніву, найщасливішим днем мого життя».

Сестра Марія Стар, 26 років, належить до Згромадження Служебниць Господа та Діви з Матару і відчуває таку ж радість, хоча її шлях був іншим. Вона зростала у протестантській сім’ї в Північній Дакоті і не зустрічала жодної монахині до того часу, коли вступила до коледжу і вже була на шляху до Католицької Церкви. Вона вирішила навернутись до католицизму після того, як зустріла кількох вражаючих католицьких студентів, котрі допомогли їй побачити зв’язок між вірою і розумом, якого вона раніше не бачила, особливо враховуючи те, що її батько був великим скептиком. Сестра Стар вивчала хімічну інженерію та німецьку мову і прагнула комфортного життя з хорошою роботою та щасливою католицькою сім’єю. Однак, цього не сталось.

Працюючи у Товаристві католицьких студентів університету після закінчення, вона одного вечора зустріла спільноту сестер і була настільки вражена їх святістю, що більшість вечора просиділа в кутку і плакала. Спочатку вона не була впевнена, що має покликання. «Мені було чітко зрозуміло, що я хочу такої святості», - розповіла вона згодом, зазначаючи, що і надалі бачила себе одруженою жінкою, тому вирішила, що намагатиметься жити якомога святішим життям у подружжі.

Вона почала іти духовним шляхом та відчувала, що її все більше і більше тягне до монашого життя. Подія, яка несподівано прояснила її рішення, була така ж, як у сестри Енн Катері – пропозиція одруження. Чоловік, з яким вона зустрічалась у коледжі, розійшовся з нею, щоб стати священиком, однак через певні непередбачувані події, чи через помилку, він захотів повернутись до неї. Раніше вона понад усе хотіла одружитись з ним і мати сім’ю, тому коли вона несподівано відчула, що пропозиція її не зацікавила, то зрозуміла, що це – знак. Повна впевненість не прийшла одразу, однак довго чекати не довелось.

Сестра Стар розповідає, що після того як прийняла остаточне рішення вступити до монастиря, вона відчула надзвичайну радість, яка показала їй, що прийняте рішення – правильне. «Усе своє життя я прагнула задоволення від любові та уваги чоловіка, однак тепер цю радість мені дає Сам Бог», - розповідає вона.

Початкове запаморочення відійшло з часом, однак сестра Стар каже, що було необхідно, щоб початкова втіха розійшлась і вона могла бути повністю впевненою і відповісти на своє покликання у повній свободі, аніж у стані певної ейфорії. Вона пригадує, що у цей час в неї виникали певні спокуси, як, наприклад, страх, що вона втратить відчуття власної унікальності, коли буде змушена до однакового розпорядку і занять, як усі інші сестри в монастирі. Однак сестра розповідає, що зрозуміла наскільки різними усі вони є. Їхня «зовнішність» є однаковою, однак внутрішній світ є унікально особистим. І що найважливіше - присутній мир і радість.

«Якби хтось сказав мені наскільки чудово все буде, я б стала монахинею ще дуже-дуже давно», - каже вона.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами Aleteia


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць