- Чтв, 30/04/2015 - 20:19
«Навіть концентраційний табір не був місцем, яким диявол міг заволодіти повністю», — сказав 29 квітня під час богослужіння на території колишнього концтабору Дахау голова німецького єпископату Райнхард Маркс.
В урочистостях з нагоди 70-річчя звільнення концтабору взяли участь близько 800 священиків із Польщі, серед них — 80 єпископів. Відправу Євхаристії очолив архиєпископ Станіслав Гондецкі, голова польського єпископату.
Сотні й тисячі
В принагідній проповіді господар місця, кардинал Райнхард Маркс подякував полякам за те, що вони чисельно прибули до Дахау. «Це особливе місце для Церкви в Польщі», — сказав він. — «Найчисельнішу національну групу з-посеред в’язнів становили саме поляки. Серед них було 1 780 священиків, з яких щонайменше 868 зазнали смерті».
Кардинал Маркс гаряче заохотив читати щоденник о. Адама Козловецького, який був в’язнем Дахау. Цей польський єзуїт, пізніше — єпископ і кардинал, описував, як посеред жорстокості й смерті було видне щоденне свідчення християнської віри. За словами німецького кардинала, «також і від цього місця Бог не відвернувся. Також і тут Ісус був серед людей».
На думку кардинала Маркса, цей досвід страждань, загроз і примирення польські й німецькі християни повинні вносити у нинішню Європу. Тому в співкафедральному храмі Фрайзінга під час подячного молебню за мир і примирення голова польського єпископату архиєпископ Станіслав Гондецкі зазначив, що «межу зла становить таємниця відкуплення і остаточна перемога Бога над злом».
Такою перемогою є також і нинішнє польсько-німецьке примирення, фундаменти якого колись закладала Католицька Церква, про що згадав співорганізатор урочистості, ректор Польської католицької місії в Німеччині о. прелат Станіслав Будин.
«Без тих підстав, які колись дала, зокрема, Католицька Церква, за що неймовірно постраждала в Польщі, зокрема коли 1965 року повторювалося “не простимо”, а єпископи казали “прощаємо і просимо прощення”, — не було би сьогоднішньої ситуації», — сказав о. Будин.
Імена та обличчя
Восени цього року, на 50‑річчя листа польських єпископів до німецьких, обидва єпископати зустрінуться під час урочистостей на Ясній Горі. А вчора, 29 квітня, до Дахау прибула зокрема десятиособова делегація військових капеланів. Серед тих священиків, які зазнали смерті в Дахау, є імена тих, кого особливо вшановують капелани: блаженний о. командор Владислав Мєгонь, капелан воєнно-морського флоту, і блаженний о. Стефан Вінцент Фреліховскі, покровитель польських харцерів.
Владислав Мєгонь народився 30 вересня 1892 року в Самборці, на тодішній австрійській території. 1902 року розпочав навчання у чоловічій прогімназії в Сандомирі. До Вищої духовної семінарії вступив 1908 року. Свячення прийняв 1915‑го, а потім розпочав душпастирське служіння на сандомирській землі. Після того як Польща здобула незалежність, звернувся з проханням скерувати його у Збройні Сили. Дістав призначення на флот і чин капелана (капітана воєнно-морського флоту) в червні 1919 року. У квітні 1920 року став капеланом і офіцером з просвітницької діяльності в комендатурі військового порту Пуцк, у липні — капеланом морського полку. Брав участь у битвах 1 морського батальйону під час польсько-більшовицької війни. Маршалок Польщі Юзеф Пілсудський особисто відзначив його Срібним хрестом ордену Virtuti Militari. Під кінець 1920 року о. Мєгонь повернувся на посаду портового капелана в Пуцк, від 1924 року був портовим капеланом у Гдині. Паралельно навчався на факультеті канонічного права Люблінського католицького університету. 1934 року, захистивши науковий ступінь, піднявся на наступний щабель військової кар’єри, ставши капеланом командування флоту (при цьому залишався капеланом порту в Гдині).
Під час вересневої кампанії 1939 року брав участь у битвах Берегової охорони. 19 вересня потрапив у німецький полон. 2 жовтня був перевезений із Гдині до Фленсбурга. Перебував почергово у Шталагу-ІХ С Ротенбург і в концтаборі Бухенвальд. Від 8 липня по 15 жовтня 1942 року був в’язнем номер 21 223 у концтаборі Дахау, там був замучений, а його тіло спалене. Попри те, що мав можливість урятуватися, о. Мєгонь пішов разом із моряками до концтабору як їхній капелан. Отця-командора Владислава Мєгоня беатифікував у гроні 108 польських мучеників Йоан Павло ІІ під час Апостольської подорожі до Польщі, 13 червня 1999 р. у Варшаві. Блаженний Владислав Мєгонь нині покровитель парафії в Хелмі, гімназії у Стшебєліні Морському, гімназії № 4 у Гдині, Благодійно-суспільного центру в Устці, Товариства «PRO MARE ET FIDE» у Гдині.
Символом жертовності польських священиків у Дахау може бути о. Стефан Вінцент Фреліховскі, теж беатифікований. Несучи допомогу жертвам плямистого тифу, він сам заразився цією хворобою, що й стало причиною його смерті.
Стефан Вінцент Фреліховскі народився 22 січня 1913 року в Хелмжі. Підлітком, у 14 років, вступив до 2‑ї Поморської харцерської дружини ім. Завіши Чорного. Того самого року приніс харцерську присягу. Очолив загін «Лисів», а 1930 року очолив дружину. Як клірик семінарії, в 1933-1936 роках провадив Союз старших харцерів. У серпні 1934 року здобув черговий інструкторський ступінь — підхарцмістра, а за рік, пройшовши випробування на ступінь, на Ювілейному злеті у Спалі керівництво харцерів надало йому найвищий ступінь — Харцера Речі Посполитої.
14 травня 1937 року о. Стефан Вінцент прийняв священицькі свячення у катедрі Пельпліна. Спершу був секретарем і капеланом єпископа, а від липня 1938 року — вікарієм парафії Внебовзяття Пресвятої Діви (Торунь). Паралельно виконував обов’язки капелана Поморської хоругви і Харцерів ZHP (Związek Harcerstwa Polskiego). Славився як взірцевий священик, опікун хворих, друг дітей і молоді, організатор церковної преси і місійний діяч.
У переддень вибуху ІІ Світової війни брав участь у Рятувальній службі харцерів і харцерок. 11 вересня 1939 року був заарештований гестапо; незабаром звільнений. 18 жовтня 1939 року його знову затримали і разом із майже 700 іншими в’язнями замкнено у Форті VII. 8‑го січня 1940 року його перевезли до фільтрувального табору в Гданську—Новому Порті, а за кілька днів — до Штуттгофа. 9‑го квітня 1940 року його вивезли до Заксенхаузена, а потім, у грудні 1940‑го, — до концтабору в Дахау. Попри вкрай складні умови, отець виконував священицьке служіння. Заразився плямистим тифом і помер 23 лютого 1945 року.
Товариші по ув’язненню, переконані в його святості, постаралися урятувати фрагменти реліквій, перш ніж його тіло було спалене. Було також зроблено посмертну маску. Керівництво концтабору, всупереч звичаям, погодилося виставити тіло для відкритого вшанування у труні, прикрашеній квітами.
Друга Віцека, як його називали у харцерському середовищі, беатифікував Святіший Отець Йоан Павло ІІ під час паломництво до Польща 1999 року. Після беатифікації розпочато старання, щоб блаж. О. Стефан Вінцент Фреліховскі став покровителем польського харцерства. Через чотири роки, 22 лютого 2003 року, в День братньої думки («свято дружби» у харцерів, коли вони згадують, як їх багато по всьому світу. — Прим. пер.), кардинал Юзеф Глемп, Примас Польщі, повідомив, що Конгрегація Божого культу і дисципліни таїнств декретом від 20 вересня 2002 року проголосила блаж. о. Стефана Вінцента Фреліховського покровителем харцерства у Польщі.
Історія проростає в сучасність
Серед тих, хто був замучений окупантами в часи ІІ Світової війни, — зокрема, 45 священиків та кліриків із Сілезії. А серед тих, хто зумів вижити в таборах, було чимало видатних душпастирів. Вижив, наприклад, молодий тоді о. Ігнатій Єж, який пізніше став єпископом Кошалінсько-Колобжезьким, а в останні дні свого життя — кардиналом-номінантом.
Настоятель жорської парафії святих Филипа і Якова, о. Станіслав Ганьчож, який відповідав за виїзд на урочистості до Дахау представників Катовіцької архидієцезії, особливим чином думає про священика, близького йому завдяки розповідям близьких: о. Яна Пойду. Він був засновником парафії в Ксьонженіцах біля Рибніка, звідки родом о. Ганьчож.
Могила о. Яна Пойди в Ксьонженіцах, звідки о. Ганьчож повіз у Дахау камінчики. Фото о. Станіслава Ганьчожа, Gość Niedzielny
— Отець Ян Пойда був людиною віри, доброти і чесності, відзначався високою особистою культурою. Його діяльність була динамічна: зокрема, він навчав своїх парафіян агрокультури, як розбивати сади, як добирати сорти яблунь, слив, — каже о. Станіслав.
1940 року гітлерівці вивезли його з Ксьонженіц до концтабору Маутхаузен-Гузен, а пізніше до Дахау, де він помер 20 вересня 1942 року.
Отець Ганьчож повіз із собою в Дахау камінчик із Ксьонженіц, аби там символічно покласти його перед обеліском на цвинтарі в Дахау.
