Військові паломництва до Зарваниці розпочалися у 2009 році. Тоді Департамент Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України вперше зініціював спільну молитву українських військовослужбовців та капеланів у відпустовому Марійському центрі в Зарваниці. Своїми спогадами про перші паломництва до Зарваниці поділився отець Любомир Яворський, заступник керівника Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України.

«На перше паломництво приїхало близько тисячі військових!»

У військовому капеланстві я від 2006 року. У той час ми, капелани, з групами військовослужбовців вже не раз бували на Міжнародному військовому паломництві в Лурді. І від 2006 року плекали думку про організацію такого паломництва в Україні, бо усвідомлювали, що в цьому є велика потреба.

Дуже мало людей бачили військове паломництво, адже до Лурду тоді могли поїхати лише 50-70 військових. До того ж, хоча до Франції на паломництво з’їжджаються багато країн світу, вони і в себе проводять такі молитовні заходи для військових. Наприклад, в Польщі військові ідуть в паломництво 360 км пішки з Варшави до Ченстохови. Є також паломництво в Марії Бистриці в Хорватії, і в Австрії організовують паломництва для своїх військовослужбовців. Та практично кожна країна їде і до Лурду, і проводить військові паломництва в себе. Тому, і в нас виникла ідея організувати спільну військову молитву для українських військовиків.

Місце для прощі вибирали таке, де була б найкраща інфраструктура, бо знали, що чисельність паломників буде зростати. Так і було. На перше паломництво приїхало близько тисячі військовослужбовців, а це досить багато. Тепер же їхня кількість сягає двох тисяч.

Спочатку була ідея чергувати місця паломництва:  перше провести в Зарваниці, а далі – в Уневі,  Гошеві, Крехові… Так, можна було б військовим показати різні паломницькі святині України.  Але все ж ми зупинилися на Зарваниці – найбільш знаному паломницькому центрі  України, який є в переліку двадцяти найвідоміших Марійських духовних центрів світу.

Про те, як творилася історія  паломництва військових до Зарваниці

Перше паломництво відбулося у 2009 році. Тоді було написано звернення до Міністерства оборони, яке зацікавилося ідеєю проведення військового паломництва. Заступник міністра оборони Діброва Володимир Антонович скликав  з цього приводу нараду, на яку запросили і нас. Це була перша в моєму житті нарада, де бачив, що люди дійсно зацікавилися нашою ідеєю і готові допомогти її втілити. Я доповів представникам Генштабу і Міноборони про наше бачення паломництва, про наші  можливості, участь військових капеланів. На той час ми мали приблизно 25 капеланів. Це були ще зовсім інші масштаби.

Цікаво пригадувати підготовку до паломництва. Заступник міністра оборони  дав номер мого телефону всім присутнім на нараді, щоб надалі узгоджувати питання щодо організації та інформування військ про майбутню подію. І номер мого телефону відправили телеграмою на всі частини, які є в Україні. Те, що було потім, – фантастика! Кожної хвилини до мене приходило по декілька дзвінків. Телефон увесь час дзвенів! Однозначно, цей день мого життя є історичним: тоді я прийняв найбільше дзвінків. З цього стало зрозуміло, що участь у паломництві зацікавила наших військовиків.

Представники силових структур активно долучилися до організаційної роботи: Міністерство оборони, Внутрішні війська, які були в той час, Міністерство внутрішніх справ, активно Державна прикордонна служба Міністерство надзвичайних ситуацій. Їхні представники разом з нами увійшли в оргкомітет, брали участь у виїзних засіданнях у Зарваниці, де ми визначали місця для молитовної і культурної програми, ходи зі свічками, обирали місця для ночівлі. Це був дуже підготований захід і справді колосальна робота, яку до того часу ніхто не робив.

 «З прибуттям перших паломників, ми почали розуміти, що сама людина не могла всього осилити і підготувати паломництво самостійно. Ми дуже малим  гроном людей змогли прийняти  тисячу військовослужбовців і організувати  це паломництво належним чином.  Нас супроводжувала Божа сила і, справді, з Божим духом змогли це зробити».      

Під час відкриття зрозуміли, що зробили для наших військових таку подію, яка є в Лурді. Окрім молитовної програми, була і культурна, в якій брав участь ансамбль пісні і танцю ЗСУ, була ще тоді Злата Огневич, яка сьогодні виступає на інших сценах, а тоді співала в Зарваниці для наших військовослужбовців.

До Першого Всеукраїнського військового паломництва ми підготували пам’ятний значок. І, знаєте, я коли вперше побачив цей значок, він мені настільки сподобався! Навіть не думав, що такий може вийти. І зараз він є одним із найкращих значків, які ми готували до кожного із паломництв.  На ньому зображено ікону Зарваницької Богородиці і напис: «Перше Всеукраїнське військове паломництво, 2009 рік».  Також зробили хоругву наших силових структур із зображенням Покрови Пресвятої Богородиці. Хоругву беремо із собою на всі військові паломництва, українські та міжнародні.

Після проведення першого паломництва ми зрозуміли, що мусимо зробити цю молитовну подію щорічною. Наші військові мали лише позитивні враження. Із захопленням розповідали про купіль св. Анни, про хресну дорогу, під час якої кожен капелан говорив проповідь, а військові несли хрест. Був також похід зі свічками на прославу Пресвятої Богородиці, присвячений молитві за захисників.  Тоді всім загиблим воїнам  ми віддавали шану і покладали вінок на відкритті паломництва. Вже тепер, під час останніх паломництв, шану загиблим військовим віддаємо в поході зі свічками: тисяча, а тепер дві тисячі військових, піднімають запалені свічки і несуть світло душ, які проявили найбільшу любов – життя віддали за друзів своїх. Так творилася наша історія.

Про етапи труднощів та успіхів

У наступні роки організувати військове паломництво було важче. Вже не було таких оргкомітетів, не було того заступника міністра і запалу від Міністерства оборони. Ми так це зрозуміли, що Бог перший раз нам дуже допоміг, а далі маємо старатися робити все самі. Не кажу, що Він нас залишив. Зовсім ні, Бог і далі супроводжував нас, але друге паломництво складно було організувати. Та все ж, незважаючи на труднощі, ми його провели, і після цього зрозуміли, що тепер такі військові паломництва у Зарваниці стануть традицією.

За сім років військових паломництв у Зарваниці, були різні різні етапи: вдосконалення і нових ідей, а також і труднощів. Були навіть такі моменти, що за попередньої влади його хотіли віддати  західному оперативному командуванню, мотивуючи тим, що УГКЦ  є Церквою Західної України. Але тоді вже західне оперативне командування було зреформоване і  скасоване, тобто його не було. Тож усе робилося для того, щоби паломництво до Зарваниці не проводилося. Але і такі етапи ми пережили.

«Найкраще паломництво до Зарваниці – військове!», – стверджують місцеві жителі

Триває паломництво два дні,  а відбувається на третіх вихідних вересня. Ті, кому далеко добиратися, приїжджають ще в п’ятницю ввечері, інші – в суботу. А назад повертаються всі в неділю. Організатори є найщасливіші, бо наше паломництво у Зарваниці триває цілий тиждень: приїжджаємо заздалегідь, щоби все підготувати до приїзду паломників.  А з’їжджаються військовослужбовці з усієї України. Ще до анексії завжди прибували військові з Криму, також постійно були учасники  з Донецька, Луганська, Черкас, Дніпра, Харкова, Києва, Сум, Одеси, ну і , звісно, Західна Україна.

Кожне паломництво має свою тематику, має свої гасла. Наприклад, перше було: «Блаженні миротворці, бо синами Божими назвуться», друге – «Бог і Україна», наступне «До Бога через Батьківщину». Тематика цього року – вірність. Вірність Богові, Батьківщині, сім’ї, друзям. На вірності все будується. Тож гаслом вибрали фразу «Вірних стереже Господь».

Цікаво, що в Лурді місцеві мешканці кажуть, що найкраще паломництво, серед тих, які там відбуваються – це військове. І, знаєте, приємно, що жителі Зарваниці теж нам це сказали. Найкраще паломництво тут – військове. 

Місцеві знають, що кожного року на треті вихідні вересня до Зарваниці приїдуть тисячі військових. Завжди прибігають, чекають, хочуть молитися спільно з військовослужбовцями, побути в цій військовій молитовній атмосфері, яку звеличує військовий оркестр. І це дуже гарно!

У цьогорічній молитві повинні об’єднатися всі: і військові, і суспільство

У вересні цього року серед військових паломників очікуємо побачити не тільки регулярні війська. Ми вже третій рік перебуваємо у стані війни, тому хочемо запросити і демобілізованих. Якщо АТО пройшло близько 140 тис, то є 100 тис демобілізованих, які воювали, але тепер не в пагонах. Вони повернулися до щоденного життя, але за ними – рік служіння у війську, вони є причетними до захисту України, тому хочемо достукатися і до них. Спілкування з Богом, з капеланами та людьми, що також брали участь у війні, є однією з форм реабілітації. Також чекаємо добровольчі і волонтерські організації, які також служать на сході України чи не припиняють допомагати і служити військовим. На перших паломництва завжди були представники МВС і ДАІ. Тож, сподіваємося, що в цьому паломництві перший раз за всю історію до нас долучиться і Національна поліція України.

Саме зараз, в умовах війни, мусимо об’єднатися і  прийти на спільну молитву. І ті, хто на фронті захищав Батьківщину, і миряни, які завжди о 21 годині моляться за українське військо, правління і все інше. Так, як підтримуємо наших захисників матеріально, так само мусимо підтримувати їх і духовно. А це можемо робити під час молитви, зокрема й під час спільної молитви на військовому паломництві. Ми хочемо, щоби всі в цій молитві об’єдналися! Тому цьогорічне паломництво буде унікальним.

«Хотів би побачити 50-те Всеукраїнське військове паломництво»

Для мене кожне Всеукраїнське військове паломництво в Зарваниці є новим пережиттям. Коли згадую всі паломництва – дух радіє. А там, коли під час Літургії дивлюся на військових, які моляться разом, то наповнює радість, що нам знову вдалося всіх тут зібрати для спільної молитви.

Мене до сліз пробирало, коли на одному з паломництв ми написали молитви для кожної категорії людей, яких торкнулася  війна: для військових, їхніх дружин і дітей, волонтерів, медиків, капеланів. І мене вразило, коли 7-річна дитина читаючи перед усіма цю молитву, зі щирістю каже: «Матінко моя Небесна, опікуйся моїм татом!».  Нема нічого кращого, ніж  почути слова такої щирої молитви! Ця дитина молилася за свого тата,  але у своїх устах промовляла молитву всіх дітей за своїх батьків. Такі моменти для мене найбільш зворушливі!

У мене є така мрія: хотів би побачити 50-те Всеукраїнське військове паломництво. Хочу, аби воно і далі набирало обрисів гарного заходу, щоби там можна було побачити молодих військових, новітню армію, захисників Української землі, якими і надалі пишається вся Україна.

Прес-центр Департаменту Патріаршої курії УГКЦ
у справах душпастирства силових структур України