«Не є Господньою волею, щоб Церква була поділена», - владика Михайло (Бубній) у другий день Патріаршого Собору
  • Срд, 26/08/2015 - 16:18

Літургія – це насамперед місце зустрічі з нашим Господом, а молитва – найкращий діалог, у якому можемо представити всі наші добрі наміри, напрацювання нашого Собору, бажання наших сердець для побудови внутрішнього і міжцерковного сопричастя та єдності суспільства.

Про це сказав під час своєї проповіді в катедральному соборі Святого Воскресіння владика Михайло (Бубній), Екзарх Одеський, під час Літургії у другий день Патріаршого Собору в Івано-Франківську.

Екзарх пригадав, що темою другого дня Патріаршого Собору є Літургія і молитва, сопричастя та єдність. «Господь уже другий день на Соборі дарує нам нагоду засвідчити внутрішню єдність нашої Церкви…» – сказав єпископ.

За його словами, знаковою для нашої Церкви є участь представників Української Автокефальної Православної Церкви архиєпископа Ігоря (Ісіченка) разом зі своїми делегатами.

Роздумуючи про поділ між людьми, екзарх відзначив, що це походить від злого. «Говорячи про поділ в царстві сатани, Ісус Христос згадує загальноприйняте правило – там, де є поділ, втрачається сила. Коли царство поділено саме в собі, воно не може встояти. Коли сім’я розділена, то не може довго тривати, каже Христос. А коли якась державна, церковна структура чи будь-яка інша спільнота розділена, то чи може така спільнота існувати? Витрачаючи свою енергію на суперечки, роздори, гнів, така спільнота наражена на велику небезпеку. А ця небезпека – розпад», – підкреслив єпископ.

Ще до сьогодні, каже він, у наших вухах бринять слова з Майдану: Схід і Захід разом. «Яким же актуальним для нас залишається цей заклик до єдності суспільства. Якби він був почутий і сприйнятий кожним зокрема, то не було б сьогодні стільки страждання і горя в нашій державі. Якби ця єдність плекалася в кожній родині, то не було стільки розлучень і розбитих родин», – вважає владика Михайло.

Не є Господньою волею, переконаний проповідник, щоб Церква була поділена. А це лише людська неміч, гордість і часом політичне втручання. Тому наші старання, як духовних провідників і мирян, мають бути скеровані на подолання цієї страшної пошесті – поділу в будь-якій клітині церковного чи суспільного життя.