Не помилка. Не тягар. Чудо.
  • Срд, 04/01/2017 - 10:18

Часто у вирі життєвих подій ми не встигаємо застановитись над важливими явищами, подіями цього світу. Ми зациклюємось в колі сім’я-хата-друзі-робота-відпочинок-хобі-… Але трапляються в житті такі випадки, які вибивають нас зі звичної колії, і тоді людина раптово дістає можливість задуматись над чимось «вічним», над тим, чого не встигаєш зауважити в рутині.

Нещодавно такий випадок стався і зі мною. «Так сі стало», що я потрапила до лікарні. Перший день в стаціонарі, в лежачому положенні, я все ще «впиралась», намагалась з допомогою телефону залагодити всі «відкриті» справи, виконати всі «дедлайни», дистанційно взяти на прокат костюм дитині на свято і спровадити її на те свято… Але на другий день мене «попустило». Коли бачиш, з якими проблемами стикаються люди, тоді твої «проблеми» видаються повною дрібничкою.

І тут я застановилась над «вічним»….

Я неодноразово читала статті про те, скільки абортів в Україні, в США, в Європі… роблять впродовж року. Цифра 2,5 млн абортів у Великобританії за 25 років мене вразила, «але британці далеко, шо нам до них»…

Я лежала в чотирьохмісній палаті гінекологічного відділення однієї з львівських лікарень. За два дні до нас «підселили» двох жінок, які робили аборт. Це всього одна (!) палата, серед багатьох поверхів, численних лікарень, багатьох міст в одній країні. Один аборт за день.

Цю картинку, яку я обрала до статті, я побачила в Фейсбуці за кілька днів до госпіталізації, і вона мене вразила до самого серця. Вже в палаті вона стояла в мене перед очима, коли я бачила напівпритомних жінок, котрих завозили до палати.

Варіанту поговорити з ними, щоб хоча б якось спробувати відрадити, там не було. Та справа робиться тихо, а в палату жінку привозять вже тоді, коли «по всьому». Відійшовши від наркозу, у ще не зовсім притомному стані вони починають оправдовуватись, пояснювати сусідкам по палаті (яких бачать вперше і, швидше за все, востаннє), що в них на це була вагома причина.

Часто в суспільстві вагітність розглядається як «зальот», тобто щось не плановане, що створює дискомфорт, ламає плани, руйнує мрії і т.д. Але спробуймо на хвильку застановитись: В животі жінки є невеликий орган дивакуватої форми, величиною приблизно 5 см. І от в цьому органі з невеликої кількості малюсіньких клітин всього через 9 місяців народжується дитина, вагою приблизно 3 кг.

А тепер подумай про якусь дуже близьку і дорогу тобі людину. І уяви, як N років тому (N = вік людини) мама цієї особи роздумує над тим, щоб не народжувати її, а абортувати. І приймає позитивне рішення. Все. Дорогої тобі людини на світі нема.

Тепер уяви свою маму, яка дізнається, що вагітна тобою. Що вона відчуває? Вона радіє, спішить поділитись новиною з татом? – Супер! Чи, може, вона розчарована, для неї це так не вчасно. Їй ще треба закінчити навчання / вона ще не нагулялась / її близькі і рідні не зрозуміють / вона ще не побудувала кар’єру / вона ще не відпочила від попередньої дитини / та ж їй вже 35+ / її хлопець не хоче з нею одружуватись / та в неї  і так вже троє дітей… (тут причин може бути безліч). І тому вона вирішує зробити аборт (чи скажемо менш абстрактно – вбити тебе ще в її животі).

«Агов, мамо! Ти що надумала? А як же я? Невже я не побачу цей світ? Невже ти мене так і не пригорнеш до себе? Невже не радітимеш моєю першою посмішкою, першим зубом, першими кроками, першим… ВСІМ?... Невже не даси мені шансу зустріти своїх друзів, стати успішним в спорті/музиці/математиці/...? невже не дозволиш зустріти свою половинку і разом подарувати тобі внуків?.. Агов, мамо, зупинись!!!»

Якщо серед твоїх знайомих є хтось, хто вагається зберегти дитину чи ні, звичайно, що вона знайде тисячу причин на оправдання другого варіанту. Але якщо ти зможеш хоч якось підтримати її і відрадити від аборту, обов’язково це зроби. Дай шанс вже повноцінній людині в її животі на життя.

І якщо цей текст прочитає хоча б одна жінка, яка вагається щодо аборту і вирішить зберегти життя своєї дитини, тоді – Алилуя! Слава Богу!

Не забуваймо: Не помилка. Не проблема. Не тягар. Не незручність. Не досада. Не випадковість. Не покарання. Чудо!