Не протиставляймо Франциска Бенедиктові!
  • Втр, 11/06/2013 - 20:25

Про закорінену в діянні Святого Духа гармонію понтифікатів Франциска і Бенедикта XVI, необхідність пригадування про велич останнього і ворожість до Церкви та антиклерикалізм, які є загрозою для толерантності о. Збігнєв Нємірські розмовляв з Архиєпископом Герхардом Мюллером. Пропонуємо фрагменти інтерв’ю з порталу Wiara.pl.

 

Як Префект Конгрегації Науки Віри Ви працювали з Бенедиктом XVI, а тепер з Папою Франциском. Чи тільки цей останній приносить новий оживляючий динамізм у Церкві?

Папа Франциск вносить цілий досвід свого життя і служіння. Багато спостерігачів показують силу його переконання, яка закорінюється в його особистості. І це правда, але треба зауважити, що його служіння є також досконалим продовженням понтифікату Бенедикта XVI. Бо ж вони обидва, наприклад, вказують на ті самі загрози, які має Церква і світ. Тому я би застеріг перед тими засобами творення публічної думки, які яскраво і несправедливо намагаються протиставити цих двох Пап. Цього робити не можна. Кожен з них робив і робить у, можливо, найкращий спосіб те, що було і є можливе, через що обидвоє чудово доповнюють один одного. Крім того, ми, віруючі люди, переконані в тому, що над вибором Папи чуває Святий Дух. Тому обраний наступник св.Петра отримує світло Святого Духа, щоб міг взяти на свої плечі відповідальність за цілу Церкву, за цілий Петровий Човен, яку на кожного Папу накладає Христос.

 

Ще будучи ординарієм Ратізборнської Єпархії (Регенсбург), а саме 2008 року, при духовній семінарії Ви покликали до існування Інститут Бенедикта XVI… Чим займається Інститут у Ратізборні, бо я з знаю, що Ви –Архиєпископе, будучи у Ватикані, і далі там активний?

 Ще будучи ординарієм Ратізборнської Єпархії я заснував Інститут Бенедикта XVI. Його ціллю є не лише збирання, але і свідчення величини доробку Йосифа Ратцінгера, потім Бенедикта XVI, як теолога і то теолога надзвичайно важливого за останні роки, а то і останні століття Церкви. Плодом цієї праці буде, бо справа є в процесі, зібрання цілого доробку, упорядкування і систематизація. А цього є величезна кількість, бо це не лише книжки чи статті, але також праці в лексиконах, виступи, коментарі, участь в дебатах і т. д..

Було би чудово, якби Бенедикт XVI ще за свого життя побачив це повністю. Досі світ побачило сім томів (заплановано 16 – примітка о.Нємірського), а  Бенедикт XVI міг допомогти при їхньому редагуванні, вирішуючи нюанси і питання, які виникали.

Ця справа має показати величину розумового доробку цього теолога і його вклад. Я переконаний в тому, це моя приватна думка, хоч і підтверджена в розмовах з багатьома теологами, що Йосиф Ратцінгер – Бенедикт XVI, це теолог найвищої проби, доробок якого в контексті багатовікового минулого можна співставляти з найбільшими і назвати навчанням Doctoris Ecclesiae (Доктора Церкви). Це вчитель віри і вчитель Церкви.

Його теологія глибоко випрацювана не тільки інтелектуально, але також екзістенціально. І, що варто наголосити, може знайти зацікавлення не лише в гроні фахових теологів чи філософів, але і тих людей, які цікавляться теологією. Вона дуже плідна у будуванні духовного життя і творенні гармонії між вірою і розумом.

 

Світову фінансову кризу Ви сприймаєте як ефект кризи сенсу і тому як шанс на навернення.

Віра як Божий дар є чимось іншим, ніж ідеології, які походять від людини і які часто у своїй суті є деструктивними. Часто при цьому вони хочуть себе показати як єдині власники правди, тоді як насправді інтронізують брехню, а в підсумку приносять знищення. Віра, яка з’єднує з Богом, не є чимось сталим, вона постійно змінюється. І ще одне: не можна ніде на землі шукати земного раю. Такого раю на землі просто нема. Є лише діяльність і просвітлення, які є тугою за правдивим раєм. Ця діяльність, натхненна любов’ю Бога, допомагає нам мати життя, в якому ми готові присвячувати себе іншим, а землю робити місцем більш справедливим.

Фінансова криза є знаком того, що в основі багато інших справ є фальшивими. Так, ми потребуємо прибутку, зростання економічного рівня, але так само потребуємо поступу з етичного погляду, потребуємо відновлених відповідальних людей. Тому криза є шансом віднови, шансом навернення. Це не просте повернення до віри, це важкий і складний процес. Властиво завжди, як показує історія Церкви, ми є в якійсь кризі, завжди є справи, які вимагають вирішення, виправлення і корекції. Саме тому ми повинні бачити кризи як шанси.

 

«Боротьба з Церквою»  це лаконічний опис намірення у способі частого представлення Церкви. Ви подали його у березні 2010 року. Якою є його ціль і до чого провадить така ворожість? Чи вона здатна збудувати щось корисне?

Очевидно, що в ряді засобів масової інформації функціонує як норма те, щоб якісь слабості – правдиві чи видумані – одиноких представників Церкви презентувати як вселенські, глобальні проблеми і робити з них образ цілісності. До цього стосується і питання думок та коментарів, які – як анонімні дописи в інтернеті, які тому і не накладають відповідальності – доповнюють решту.

Часто це виростає із засліпленого антиклерикалізму. Ворожість до Церкви і антиклерикалізм є загрозою для толерантності, яку сьогодні так цінує світ. Кожен має право на власну релігію і власний погляд на світ і це гарантується державними законами. Немає жодного права когось дискримінувати з приводу його віри і безцеремонно заперечувати внесок, який Церква робить у життя суспільства. Згадаймо тут хоч би внесок Церкви у шкільництво, у виникнення університетів, у діяльність лікарень, у виховання дітей і молоді. Тому ми повинні закликати до відповідальності на рівні суспільному і державному. Ми повинні протистояти кожній формі ворожості проти католицизму, бо вона в підсумку призводить до знищення цілого суспільства. З іншої сторони, віра, маючи сильний чинник добра, таке суспільство будує.