Невже ми розівчились святкувати Різдво?
  • Втр, 20/12/2016 - 15:21

Вже зовсім скоро світ заполонить радість і щастя. Якщо не світ дорослих, то точно світ дітей. Адже вже зима, а значить близько Різдяні свята: Різдво, Василія, Йордан. В дитинстві кожен із нас чекав цих свят, як чогось найособливішого. Пам’ятаю, як маленьким, я годинами міг сидіти у кімнаті із виключеним світлом і дивитися на ялинку, де гірлянди переливались різнобарвними вогнями, які відбиваючись від скляних іграшок розсипались міріадами снопів іскор. Або із сестрами грали в гру – знайди іграшку на ялинці.

Діти ходили колядувати, сіяти, віншувати, щедрувати, грали в сніжки, по вулицях ходили вертепи, всюди було чути гамір і сміх. Зараз у наш час вертепів майже немає, якщо діти і йдуть колядувати, то в більшості заради грошей, мало хто ходить сіяти, рідко можна почути на вулицях колядки. Світ стає якимось безживним, безбарвним, кожен у своїй хаті, а щоб поділитись своєю радістю з іншими, то ні. А може люди просто розівчились радіти?

Раніше, коли я ще був маленьким,  ми з татком ходили сіяти. Це було рано-ранесенько, в годині шостій ранку, на Василія (14 січня), по вулицях ходили такі ж як і ми сіячі, у більшості зі своїми татусями. Іноді об’єднуючись у групи сіяли гуртами. Я точно пригадую, як сонний ішов в інший кінець міста, щоб засіяти свого стрийка, бабцю і татових друзів, що жили у тому районі. Так хотілось побажати їм щастя, радості, добра,  а як тішився тими грошима, що їх мені давали. О! Радості не було меж. Хоча і сам той факт, що надворі ще фактично ніч, а я іду вулицями міста із татком, як дорослий, був для мене вельми приємним.

А на Святвечір до нас приїжджала родина з інших міст, нас було багато, в трикімнатній квартирі. Всі метушились: хто готував кутю, хто накривав на стіл, хто ще щось. Було гамірно, весело. Коли всі сідали за стіл, то бабця, як найстарша, роздавала всім поскорку вмочену у мед і бажала кожному щастя, здоров’я, всьго найкращого, а потім помолившись і заспівавши колядку всі починали їсти. Які ж смачні ті різдвяні страв!

Повечерявши, всі колядували, а вночі ішли на дванадцяту годину ночі до церкви, на Різдвяну літургію. Коли повертались додому, то під ялинкою ангелики приносили подарунки. Я вірив, що дійсно ангелики допомагають св. Миколаю розносити на Різдво ті подарунки, які той забув, або немав змоги принести нам 19 грудня. І досі вірю. Я вірю, що Різдво це одне із найбільш важливих свят, не тільки в нашій культурі, але і для всього світу, адже народився маленький Ісусик, сам Бог втілився в людське тіло, він приніс нам радість спасіння.

Зараз люди починають забувати, що справжня суть Різдва не у наїдках і напитках, не у вихідних днях. Справжня суть святкування такого великого свята у тому, що народився Спаситель. Ми повинні радіти, бо саме в цей день він приніс нам спасіння від гріха і смерті. У ці дні родина повинна бути в спільності. Ми повинні радіти і веселитись.

Дамян  Вільчинський