Неділя 1-ша Великого посту, Православія
  • Суб, 08/03/2014 - 01:01

Євангелія від Йоана 1, 43-51

43 Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною.» 44 А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. 45 Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса Йосифового сина, з Назарету.» 46 Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися.» 47 Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства.» 48 Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею.» 49 Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти - Син Божий, ти - цар Ізраїлів.» 50 Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, - то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те.» 51 І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого.»

Вступ

Євангеліє, яке читаємо у цю першу Неділю Великого посту, здається не має якогось тісного зв’язку з тим першим тижнем отого великого духовного подвигу, якого ми розпочали в понеділок. Розпочинаючи святу Чотиридесятницю, ми практично опинилися на самому початку нашого покликання, нашого рішення іти за Ісусом. Іншими словами на самому початку шляху очищення, каяття і навернення, Церква нагадує нам про те, що є найважливіше у цьому: шукати не себе, свою досконалість, ба навіть своє очищення від гріхів, а Христа – живе Слово Боже, завдяки якому зможемо побачити відкриті небеса. Слід однак зауважити, що літургійний текст не подає нам усього уривку про покликання перших учнів в Йоана, який охоплює вірші 35 по 51 першого розділу, а лише покликання Филипа і Натанаїла. То ж подивімся, яке значення для нас сьогодні на початку Великого посту має покликання саме цих двох учнів.

Читання

Филип є єдиним з перших учнів, якого Ісус “знаходить” сам і особисто кличе: “іди за мною” (1,43). Без жодного посередництва, як це було, наприклад, для двох учнів, які пішли за Ісусом, заохочені словами Івана Хрестителя, чи для Симона-Петра, який покликав до Ісуса його брат Андрієм. Але так як Андрій Филип також відчуває потребу поділитися своїм досвідом з Натанаїлом при першій зустрічі з ним. І цікаво зауважити, що він, так як і Андрій, який все ж таки не був сам, говорить у множині: “ми знайшли” (1,45). У цьому уривку насправді ніхто не каже “я знайшов”, а натомість “ми знайшли”.

Саме ім’я Натанаїл дуже гарне. Означає: “Бог дав”, або “Дар Божий”. З усіх персонажів усього цього довгого уривку про покликання перших учнів (1,35-51) Натанаїлові присвячено найбільше уваги (1,45-51).

“Ісус, син Йосифа, з Назарету” (1,45): Филип розповідає Натанаїлові кого він зустрів. Ніщо йому не доказує, ніщо не доводить, ніщо не аргументує, ані не тлумачить Святе Письмо... Просто ділиться з ним своїм досвідом, якого пережив.

Свідчення Филипа все ж таки містить певну причину для занепокоєння, а саме те, що він говорить про Месію-Христа і його дуже скромне походження, зрештою також невідоме (див. 7,27).

«А що доброго може бути з Назарету?» (1,46): питається Натанаїл. Походження Ісуса не йде на користь його месіанства (пор. 6,42; 7,41.42). Ця ремарка Натанаїла дуже серйозна, оскільки стосується парадоксу самого Божого об’явлення, парадоксу втілення (1,14). Це питання насправді по своїй суті є дуже богословським, оскільки заторкає чи не найбільше таїнство нашої віри.

«Прийди та подивися»  (1,46): Филип повторює слова, сказані Ісусом, але все ж таки з маленьким варіантом. У1,39 Ісус каже дослівно: “ходіть і побачите” (наказовий спосіб і майбутній час), а Филип натомість вживає два рази наказовий спосіб: “прийди і подивися”. Филип чогось іншого сказати і не може: він розповів кого він зустрів, а тепер закликає Натанаїла самого зустрітися з Ісусом. Він знає, відчуває, що вирішальною є особиста зустріч з Ісусом. Свідчення може прийти від кого-небудь (від Івана Хрестителя, від Андрія, від Филипа), але зустріч є завжди з Ісусом.

Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього (1,47а): Натанаїл приходить, але це Ісус, що його першим помічає. Ініціатива походить саме від Ісуса. Филип дав своє свідчення Натанаїлові, але це Ісус що його кличе. Вибір вказаний саме отим поглядом Ісуса, який бачить його першим (так як, пригадаймо, Ісус побачив Закхея, який “бажав бачити” його). Іншими словами, свідчення Филипа Натанаїлові, це ще не покликання.

«Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства» (1,47б): лише про Натанаїла сказано, що він висовує якісь застереження перед вісткою, яка, здається, містила б якесь протиріччя. З іншого боку, знову лише про Натанаїла кажеться, що у ньому не було лукавства. Отже, оцей вияв спротиву, навіть неприйняття, насправді є знаком чесності зі сторони Натанаїла.

«Ось справжній» (1,47б): здається, що Ісус неначе виявляє якесь захоплення й ентузіазм по відношенню до Натанаїла. Насправді, не легко зустріти таку людину, як Натанаїл, хоч ота “справніжсть” мала б бути характерною рисою кожного ізраїльтянина. “У ньому нема лукавства”: гр. слово “δόλος” може означати обман, шахрайство, хитрість, підробку, фальш.

Одним єдиним словом Ісус дає характеристику духовній ідентичності Натанаїла: відвертий і щирий. А також і доступний: він висловив певне застереження, але не перестав слухати свого співрозмовника, ба навіть вирішив самому пересвідчитися в його словах. “Без лукавства” – єдине слово, зрештою сказане самим Ісусом, яке характеризує учня. Але це також у першу чергу людська якість. Характеризує людину, особу, а не тільки учня.

«Перше, ніж Филип» (1,48): Ісус дає розуміти, що він бачив Натанаїла ще перед тим, як Филип заговорив про нього Натанаїлові. Отже, ініціатива належить Ісусові. Його погляд випереджає яке-небудь посередництво. Натанаїл ставить одне питання: “звідкіля?”. Це питання вимагає відповіді, й Ісус її дає.

«Під смоковницею» (1,48): сказано два рази; і це вказує на те, що йдеться про щось щоденне, про щось звичне, а не просто про якийсь одноразовий випадок. Дослівно грецький текст каже: “під Смоковницею, під цією споковницею” (ὑπὸ τὴν συκῆν - з визначеним артиклем) , точніше: “під саме тією смоковницею, що біля хати”. Це слово Ісуса бажає бути “знаком”. Це не питання, яке закликає до призадуми, таким яким було питання “Чого шукаєте?”, звернене до двох учнів. Ані не є закликом “ходіть”, зверненим до двох учнів, ані “іди за мною”, сказане до Филипа. Не є ані словом, яке вказує на місію, післанництво, так як для Петра. На перший погляд здається, що Ісус каже якусь очевидну річ, але для Натаїла це вже справнжній знак, який вказує на те, ким є Ісус.

«Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїлів» (1,49): це єдине визнання віри, звернене прямо до Ісуса. Інші, подібні свідчення, завжди містилися у свідченнях. Цим визнанням віри практично доходимо до вершини віри учнів. Все ж таки це визнання поміщене в юдейський контекст. Але Ісус не відкидає його, тому що воно – правдиве. Хоч залишається недостатнім. У певний спосіб Ісус іде понад це визнання віри, говорячи про Сина людського. Крім того він дає Натанаїлові й обітницю: те, що Ісус побачив його під смоковницею, це тільки початок. “Побачиш більше”. Що? Для того, щоб це зрозуміти, маємо ціле Євангеліє.

В. 51 є висновком усього цього довгого уривку, який іде від в.35, а не тільки від в.43. Цікаво зауважити, що у висновку знаходимо слова Ісуса, те, що він каже про себе, а не те, що інші могли б сказати про нього. Отже, це сам Ісус, що об’являє нам свою ідентичність. Справжній висновок, тому що усю дотеперішню розповідь пронизувало одне-єдине питання: “Хто такий Ісус?”

Ісус звертається до Натанаїла (“до нього”), але говорить до нього у множині. Твердження, яке звучить, як обітниця, є для всіх: “побачите”. Те, що Ісус каже є водночас об’явленням і обітницею. Його об’явлення вимагає майбутнього: насправді йдеться про “історію”, яка стане зрозумілою лише вкінці.

Подвійне “Істинно, істинно” (гр. ἀμὴν ἀμὴν) підкреслює авторитет Ісуса і важливість того, що він скаже. Образ відкритого неба й ангелів, які “висходять і сходять” нагадує нам Бут 28,10-22. У цьому уривку дієприкметником “відкриті” перекладено гр. ἀνεῳγότα, що є дієприкметником минулого часу (perfect), який вказує на те, що йдеться про щось доконане в минулому, наслідки якого залишаються такими і в теперішньому часі: отже, небеса були відкриті і такими залишаються. У порівнянні з Бут 28, і на це слід звернути увагу, вже більше не говориться ані про драбину, ані про “Бога Авраама й Ісаака”, а виключно про Сина людського. Ісус є тим “місцем”, в якому Бог являється і говорить до людей. Він є також новим Божим домом.

“Син людський” є титулом, якого знаходимо тут вперше. Зустрінемо цей вислів у цілому Євангелію від Йоана 13 разів і здебільше на Ісусових устах. Саме собою цей вислів є загадковим, таємничим, але так само не допускає до непорозуміння. З іншого боку, він не каже все відразу: як ми вже бачили, потрібна “історія”, потрібен час: події, зустрічі, чуда, як також і страсті, смерть і воскресіння, щоб ідентичність Ісуса була вповні проявлена.

Для роздумів

Господь кличе Филипа. Нема якоїсь зовнішньої причини, якоїсь “заслуги”. Бо покликання – це саме Його вибір. А Филип йде до Натанаїла. Щоб йому звістити, засвідчити Того, хто його зустрів і покликав. Незважаючи на те, що Филип був сам, коли Ісус його покликав, він все ж таки каже: “Ми знайшли”. Ісусове Слово породжує спільноту, Церкву, в якій уже нема мого “я”, але є “ми”. Як ми сприймаємо наше покликання? Як щось заслужене перед Богом? Або як привілей, що дає нам право бути гордим і уважати себе кращими за інших? Чи натомість наше покликання, це поштовх іти до інших, щоб з ними поділитися радістю Євангелія? У який спосіб ми б представили іншим Ісуса, якого ми зустріли? Хто Він для нас?

Незважаючи на усі упередження Натанаїл все ж таки іде до Ісуса, іде, щоб самому перевірити сказане йому Филипом, хоч має повне право сумніватися у все сказане. Ісус скаже про нього, що він “без лукавства”. А ми готові прийняти свідчення інших? Відразу “віримо” чи все ж таки хочемо і особисто “перевірити”? Або лукавимо: сприймаємо те, що інші кажуть без того, щоб насправді усвідомити собі неординарність, ба навіть, неможливість їхнього свідчення? Шукати пояснення – це не знач нечемності чи невиховання, а саме визнання того, що ми ще не розуміємо все. Натанаїл не боїться встати з-під своєї смоковниці і пуститися в дорогу до Ісуса, щоб подивитися на того, хто не може бути тим, яким представив його Филип. Для нас віра – це впевненість у власних переконаннях, чи пошуки зустрічі з Ісусом? Готові ми зробити якесь зусилля для цього? Що могло б нас сьогодні змусити покинути “нашу смоковницю” власних переконань і упереджень, щоб зустрітися з пронизуючим поглядом Ісуса? А кого б Ісус побачив? Людину, впевнену в себе, яка знає звідки приходить спасіння, чи натомість людину, яка не бажає доказувати свою правоту, а лише шукає зустрічі з Ісусом? Ми щирі в наших пошуках Ісуса, “без лукавства”? Чи, натомість, через Нього і знайомства з Ним, шукаємо привілеї, похвали, якусь вигоду чи підтвердження?

Вкінці першого тижня посту цей уривок Євангелія від Йоана може набути не одне застосування: можна вернутися до витоків свого покликання, до того моменту, коли ми послухались голосу Спасителя піти за Ним і з радістю ділилися з іншими цим нашим досвідом. Все ж таки вершиною цього уривку видаються Ісусові слова: “Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого” (1,51). Об’явлення і обітниця. До яких доходиться однак ідучи за Христом – Агнцем, “куди б він не йшов”. До неба, отже, доходиться не настільки спускаючись в глибину нашого “я”, наскільки пускаючись в дорогу за Ісусом. Навіть вгору. Все вище і вище. На Голгофту. Чи пам’ятаємо ми про справжню мету посту, каяття, навернення? Чи нею є “світло Воскресіння”? Наш піст дотепер це було сходження в темноту нашого гріха, чи, натомість, пошук зустрічі з Ісусом? Чи готові ми відвернути наш погляд від наших гріхів, щоб зустрітися поглядами з Ісусом?

Молитва

Під час посту Мойсей дістав Закон і людей привернув; Ілля після посту зачинив небо; три юнаки Авраамові постом беззаконного мучителя здолали. А ти, Спасе, постом сподоби нас осягнути воскресіння, що співаємо: Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас! (Перша неділя Посту, Утреня, Стихири на псалмі похвальнім, Слава).

о. Тарас Барщевський

Джерело: http://pcc.ugcc.org.ua/