Неділя 26-та після П'ятидесятниці. Біблійний коментар
  • Суб, 21/12/2013 - 10:04

Євангеліє від Луки 12, 16-21

16І він розповів їм цю притчу: «В одного багача земля вродила гарно. 17І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звести врожай мій! 18І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і весь мій достаток 19та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! 20А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? 21Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога».

 

1      Приготування

1.1 Прочитати уривок Лк 12, 16-21

1.2 Зробити аналіз:

Звернути увагу на вживання дієслова казати.

Які почуття виникають у багача?

1.3 Контекст: Лк 12, 13-34

Прочитати, проаналізувати зв’язок із уривком.

 

2      Нарис

  1. Повідомлення із контексту

Ця притча описує людину, яка шукає свою опору в нагромадженні багатсва. Для учнів же ж Христа, на противагу цьому багачу, підтримкою є не багатство земне, але любов Бога та братів (Лк 12, 22-34). Багатство не дає життя людині –  воно є лишень додатком. Бог є тим, хто дає життя і тоді додає певні матеріальні блага для задоволення потреб людини. У давнину поняття багатства розумілося дещо по-іншому, ніж тепер. Сьогодні багата людина – це та, що має багато грошей, акцій, що вкладені у прибуткові підприємства. Гроші, акції чи підприємства вказують лише на людську діяльність. У давнину ж багачем вважався той, хто мав багато землі, що приносила плоди, або той, хто мав багато худоби. Тому краще було видно залежність багача від Божого благословення.

Бог є всім. Тому і дає все. Той же ж, хто посідає чи має багато, прагне мати все більше і більше аж до тої міри, щоб мати все, і тим самим стається все меншим і меншим аж до повного зникнення. Він закривається у свій ненаситний егоїзм і таким чином вмирає як людина.

У цій притчі береться до уваги поведінка людини, яка не відчуває і не визнає Божого батьківства та благословення. Заторкнена страхом смерті, перше, що вона робить – це намагається спастися самостійно, забезпечити свої первинні потреби і таким чином зробити так, щоб життя залежало від того, що вона має. Не розуміє, що людина є сотворена на образ Божий (Бут 1, 27) і в Божому плані має досягти подібності до Творця, стати сином чи дочкою Бога. Не усвідомлюючи цього, вона замінює Отця тим, що він же ж і дає людині для потреб її життя (Лк 12, 30нн).

Краще є дати милостиню, і таким чином відкласти собі справжній скарб, ніж нагромаджувати багатство без потреби (Тов 12, 8).

 

  1. Читання тексту

16І він розповів їм цю притчу: «В одного багача земля вродила гарно.

Цей стишок відіграє роль вступу. Перед читачем змальовується картину, яка по своїй суті може відображати благословення людини Богом, бо замість слова людина тут знаходиться багач. У Старому Завіті багатство було своєрідним знаком Божого благословення. Бог привів Ізраїля у землю, що йому не належала, дав йому все необхідне для життя: виноградники, оливкові сади і тд. (Втор 6, 10-13). Ці всі подарунки мали б бути свідченням того, що Бог опікується людиною, дає їй  поживу для тіла. Вони мали б дати зрозуміти, що все, що має людина – вона має як дарунок. Також є благословенним і той, хто отримує це все в дар та розуміє, що це все не є його, не належить йому і, отже, необхідно цим ділитися, щоб дар залишався даром. Але той, хто привласнює дар і тим самим відриває його від джерела, з якого його отримав, вже не може бути благословенним.

Мойсей попереджує народ не говорити ніколи це є моє по відношенні до того, що буде йому дано. Необхідно перш за все мати перед собою того, хто дає (Втор 8, 7-20).

Якою людиною є багач у цій притчі?

17І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звести врожай мій!

Із цим стишком розпочинається розмова багача зі самим собою. Три рази він каже сам до себе. Тут немає діалогу, бо діалог потребує двох осіб. Це навіть не монолог, це якась розмова зі самим собою. Можна побачити тут певне вбивство людини, де розуміється під людиною відносини та діалог з іншими. Багач, за звичай, хоче мати все більше і більше і таким чином скеровує своє життя у цьому напрямку пожадання. Ідучи цією дорогою він відокремлюється, чим раз більше віддаляючись від інших, і потрапляє у клітку самотності.

Багач ставить собі запитання: “Що мені робити?”, в якому підкреслюється найглибша проблема людини. Вона ж бо має здатність і обов’язок вирішувати щодо своєї діяльності. Для тварини є досить поводитися згідно інстинкту самозбереження. Людина ж мусить перемагати страх перед смертю, що її сковує та замикає у собі і тим самим спричинює її смерть як особи.

Доля людини залежить від правильного вживання всього сотвореного: воно виступає або як засіб для вияву любові до Бога та ближнього, що означає дякувати та ділитися, або як те, що сталося ціллю і зайняло місце Бога, що означає посідати та нагромаджувати. Посідання є протилежним до вдячності і, отже, є проти Бога, нагромаджування є протилежним до ділення і тому є проти людини.

18І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і весь мій достаток

У цьому стишку змальовано планування людини, що не знає любові Отця: розширити стодоли, щоб мати більше, збільшити місце нагромаджування, щоб нагромаджувати ще більше. Стремління мати все більше і більше розпалює пожадання, виникає замкнене коло. Потреба мати більше є тою поживою, яка ніколи не втамує голоду, а навпаки – загострить відчуття нестачі.

Вживання дібр є дуже важливим для євангелиста Луки, який є свідомим того, що людина живе у цьому світі, де вже є певні правила поведінки (Лк 11, 41; 12, 33; 14, 33; 16; Ді 2, 42нн; 4, 32нн; 5, 1нн). Євангелист дає зрозуміти, що відноситись до дібр треба відповідно до їх природи – як до дару, але їм не належить жодне поклоніння. Лука змальовує початок проповідування Ісуса як початок Господнього (ювілейного) року (Лк 4, 16нн), що переносить народ у час свого становлення, у час, коли Бог дав йому землю. Також і в Діяннях є описано первинну спільноту як спільноту суботнього (ювілейного) року.

19та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!

Євангелист третій раз підряд вживає дієслово казати, що його багач застосовує до себе самого. Таким чином підкреслюється важливість цього речення у мислення багача. Тут поміщена програма життя людини, що бачить у багатстві запоруку власного існування. Бог є той, хто дає людині все необхідне для життя: ті добра, що дають змогу насититись, втамувати спрагу, захиститись від голоду. У Бозі треба шукати захисту і допомоги, бо він є запевненням (гарантом) життя людини. До людини ж зарозумілої і гордої зі своєї незалежності від всіх і в тому числі від Бога дуже гарно підходить цитата: “Бо кажеш: «Багатий я, і розбагатів, і ні в чому потреби не маю», а не знаєш, що ти – злощасний і мізерний, і бідний, і сліпий, і голий” (Одкр 3, 17).

20А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?

Несподівано для багача, який говорить сам зі собою, починає говорити Бог. Перше слово оцінює все мудрування цієї людини – безумний! Бог ставить оцінку плану та програмі життя людини, що відповіла на питання “Що робити?”, і ця оцінка є незадовільна. Багатство є тим чинником, що спричиняється до заглушення Божого слова і перешкоджає йому принести плід.

Смерть приходить як до бідних, так і до багатих.  Ніхто не може від неї відкупитися. І отже перед хвилею смерті багач отримує свою оцінку: безумний. З приходом смерті перед людиною відкривається шлях до вічності, а на суді отримати таку оцінку є вкрай погано, бо є “легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже” (Лк 18, 25).

21Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога».

Цей стишок підсумовує сказане вище. У ньому прослідковується чітке протиставлення: збирати для себе/ багатіти в Бога. Отже запитання “Що робити?” постійно ставить людину перед вибором місця для складу, бо “де скарб ваш, там й буде ваше серце” (Лк 12, 34). Багатіти в Бога, збирати скарб на небі означає покладати надію на Творця, не підмінювати його ідолом, ділитися тим, що отримано в дар. Збирання ж для себе закінчується трагічно, бо людина, думаючи, що собі забезпечує життя, сама себе його позбавляє.

 

3. Матеріал для читання: Втор 8, 7-20; Пс 49; 1 Тм 6, 7-19.

4. Молитва уривком

4.1 Ввідна молитва

4.2 Читання уривку

4.2.1 Тиша

4.2.2 Ділення словом  чи стишком, що справили враження

4.3 Друге читання того ж уривку

4.3.1 Тиша

4.3.2 Ділення особистою звісткою Бога

4.4 Третє читання

4.4.1 Тиша

4.4.2 Ділення спонтанною молитвою на Боже слово

 

Джерело: http://pcc.ugcc.org.ua