Нікола Тавеліч, св.
  • Срд, 13/11/2013 - 21:00

Нікола походив із знатної та заможної родини з Далмації. Його батьки дали йому добру освіту, навчання йому дуже добре вдавалось. А ще більш успішним він був у вправлянні чеснот.

Коли Нікола завершив навчання, перед ним постало світле майбутнє. Усе, що міг дати світ, стояло перед ним, щоб задовольнити будь-які його забаганки. Однак, він вирішив відійти від світу і вступив до Чину св. Франциска. Попри важкі перепони і спротив, які він зустрів, йому вдалося вступити до згромадження св. Францсика, де він з дитячою простотою і послухом пройшов новіціат.

З радістю він займався ручною працею, навчанням та умертвлінням. Після того, як його висвятили на священика, він із запалом взявся за своє служіння, і всі були вражені від його проповідей.

Завдяки своїй добрій освіті і благочестивості був відправлений на місію в Боснію, один із найскладніших полів для праці. Там він безстрашно працював серед єретиків, спростовуючи їх фальшиві доктрини, відплачуючи за образи благословенням, відвідуючи хворих, підтримуючи нужденних. Таким чином він здобув багато душ для Христа.

Багато хто вважав його ще одним Христом, а ще інші переслідували його з невпинною ненавистю. В своєму серці він більше любив останніх, оскільки прагнув померти мученицькою смертю і вважав, що вони зможуть допомогти йому отримати вінець слави. Ця думка надала йому надприродніх сил. Вона збільшила його любов і запал, дух молитви, роздумів та покаяння. Проте через 12 років невтомної праці в Боснії всякий спротив пригас, і Нікола вирішив, що йому слід шукати мучеництва деінде.

Він попросив дозволу відправитись на Святу Землю, де вже багато його співбратів загинули мученицькою смертю. Дозвіл йому надали, і  він відправився до Єрусалиму. Там він надалі продовжував життя молитви, покаяння і навчання, однак все більше прагнув померти мучеником, щоб, як Христос, принести жертву любові заради спасіння інших.

11 листопада 1391 року він увійшов до турецької мечеті і з запалом св. Павла проповідував до численних зібраних там, переконуючи їх прийняти Христа і Його релігію. Його затримали, не давши довершити проповідь.

Коли на суді його запитали про його віру, Нікола з радістю визнав свою віру в єдину Христову Церкву. Його слова настільки розлютили суддів, що вони кинули його на землю і люто напали на нього. Побитого майже до смерті, його затягнули у в’язницю, прибили ланцюгами руки і ноги і три дні тримали без води і їжі.

На четвертий день його вивели на вулицю і шаблями порізали на куски.

Джерело: Католицька енциклопедія