Одним із найповажніших християнських мужів 10 століття, що наче великий світильник просвічував уми й огрівав серця своїх сучасників покаянним життям, апостольським словом і своєю культурною діяльністю, був св. Ніль, засновник манастиря в Ґротафераті коло Риму.

Кожного ранку до 9 години він писав святі книги; писав скоро і кожного дня виготовляв одного зшитка. Від 9 години до 12 молився; разом з Пресв. Богородицею й св. Іваном Богословом ставав у дусі під хрестом розп'ятого Спасителя і виливав перед Ним свою душу. Проказував псалми, бив багато поклонів. Від 12 години до 3 читав св. Письмо й твори св. Отців, між якими його улюбленим письменником був учитель Церкви, св. Григорій Богослов. Після 3 години сполудні проказував дев'ятий час і вечірню, а так виходив на прохід, щоб відсвіжити свої сили; тоді оглядав красу природи і з глибини душі прославляв Божу велич. По заході сонця приймав свою вбогу поживу. За стола служив йому великий камінь. Його поживою були хліб і вода, деколи городина. Коли приходила пора овочів, він звичайно вдоволявся тільки ними.

Коли св. борець, вичерпаний довгим чуванням і вмертвінням, почув, що може утратити притомність, сів на убогім ліжку і серед постійної молитви став вижидати поклику Небесного Царя. Затривожені близьким відходом дорогого отця монахи поставали навколо його постелі з великим тягарем на серці. 25 вересня 1004 року, в навечіря свята св. Івана Богослова, занесли вірні учні свого святого вчителя до церкви, пригадавши собі його виразні слова, що монах повинен умерти в церкві. Коли закінчилася вечірня, а сонце кидало своє останнє проміння на землю, св. Ніль віддав свого великого духа в руки свого Творця.

Джерело: http://ugcc.org.ua