Директор Релігійно інформаційної служби України Тарас Антошевський коментує ситуацію стосовно погроз української влади позбавити реєстрації УГКЦ:

– Як на мене, УГКЦ за свою суспільну активність, зокрема під час Євромайдану, отримала відверту погрозу від Міністерства культури. Хоча треба розуміти, що, напевно, не в Мінкультури ініціювали цього листа, а може, і не там його до кінця готували. Думаю, замовника цього треба шукати в іншій високопоставленій установі. Сам текст цього листа говорить, що його автори не розуміють українського законодавства. Бо фактично не подають якихось чітких аргументів, що саме порушено, з вказівками на параграфи законів.
Як видно, не розуміють в Міністерстві культурі, що не можна покарати того, кого не існує, бо немає такої юридичної особи як УГКЦ. Є окремі релігійні громади, монастирі, єпархіальні управління, навчальні інституції тощо. То як юридично репресувати того, кого юридично не існує?

Поява цього документу свідчить, що з релігійною свободою у нас серйозні проблеми. Церква за свою законну активність починає отримувати погрози, бо владі не подобається Її активність. І порушником релігійної свободи виступає влада. Бо навіть якщо би були претензії до конкретного священика, то треба розглядати його поведінку, але чи можна зняти реєстрацію священика? Ні! Бо він не зареєстрований в державі. Можна зняти з реєстрації громаду, але за що? Що священик пішов відправляти на Майдан? Це його приватна справа. І це його пастирський обов’язок, який державою не регламентується, слава Богу! І це перевага недержавної Церкви, бо священикам держава не платить за їх працю, а тому не може диктувати!

До речі, багато років в Україну їздить патріарх Кирил, де його приймає його паства і він має на це право. Але чи він хоч раз звертався за дозволом на публічну релігійну діяльність в Україні, чи отримував на це відповідну візу, як ще донедавна вимагав закон? А оскільки він часто відправляє богослужіння поза стінами храмів, то чи він отримував на це дозволи, як цього зараз вимагають від УГКЦ? Однак не думаю, що хтось з цього приводу звертався і чи навіть ставив таке питання. Зрештою, ніби ніхто з урядовців взагалі і не ставив такого питання. Отже, це використання законодавства, до того ж, невміле, проти тих церковних інституцій, які зараз заважають владі.

І оскільки ця влада, яка останнім часом плодить дурні ситуації, прагне в чомусь звинуватити Церкву, то значить, Церква робить те, що треба.

Проте я сприймаю цей лист як відверту погрозу. Думаю, найближчим часом ситуацію намагатимуться пом’якшити, пояснювати, що її неправильно зрозуміли, що це було лише попередження. Пригадується ситуація з погрозами щодо студентів, які протестували проти міністра Табачника. Тоді ректорів змушували «попереджати» студентів, що така діяльність може бути небезпечною. На таке не погодився лише ректор УКУ, і саме так ця спроба тиску випливла на поверхню. Тоді теж почали пояснювати все невинними попередженнями, але якби їх реально тоді використали проти студентів, то ці «попередження» набули б реальної дії. Цей лист можна сприймати як невдалу погрозу, але її знову ж таки можна використати в потрібних цілях.

Чого не очікувала влада – то це суспільної реакції. Так влада сама себе вкотре підставила. І вже зараз в усьому світі люди обурюються позицією влади щодо УГКЦ, вони заявляють про свою підтримку Церкві. Думаю, що ця подія зміцнить також міжконфесійні стосунки в Україні, зокрема зміцнить стосунки між тими, хто присутні на майдані.

Зараз щодо подій на Майдані серед усіх конфесій найактивніше публічно виступають греко-католицькі лідери, саме вони спорудили екуменічну палатку-капличку для богослужінь. Але поруч з ними бачимо священиків і Римо-Католицької Церкви, і Православної, і лютеранського пастора, які зупиняли беркут.

Можливо, інші Церкви теж отримали такі чи інші погрози. Але вже з цього листа стало зрозуміло, що влада боїться Церкву!