Вплив релігійності на постабортний синдром
  • Пон, 18/02/2019 - 10:51

Українська версія першої з низки статей про пост-абортний синдром. Написаних спільно з Ігорем Тодорівим, кандидатом медичних наук, доцентом, викладачем Івано-Франківського Національного Медичного Університету.

ВПЛИВ РЕЛІГІЙНОСТІ НА ПОСТАБОРТНИЙ СИНДРОМ

Юрій Козловський, PhL

Івано-Франківська Теологічна Академія; doniouri@gmail.com 

Ігор Тодорів, MD

Івано-Франківський Національний Медичний Університет; todoriv@ukr.net

 

По даним Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, у світі проводиться щорічно 40-60 млн. абортів. Для багатьох з цих жінок аборт спричиняє складний комплекс фізичних і психо-соціальних дисфункцій (постабортний синдром). Багато які із цих симптомів жінка ніяк не зв’язує з минулим абортом.

Найпоширенішими ознаками постабортного синдрому є: безплідність і проблеми із зачаттям, передчасні пологи, викидні, позаматкова вагітність, сексуальні розлади, депресії, почуття провини, суіцидальні нахили і вчинки, зловживання алкоголем і наркотиками, розпач, бажання ще однієї вагітності, анорексія (відсутність апетиту й бажання їсти), нічні кошмари про дітей і т.д. В цей процес залучаються не тільки жінки, які роблять аборт, але і їхні батьки, друзі, а також лікарі, медсестри, які проводять аборт або сприяють йому.

Першими почали увагу звертати на наявність та важкість постабортного синдрому релігійні діячі, котрі постійно з ним зустрічаються у пасторальній діяльності, але у другій половині ХХ століття психологи та психіатри також почали його досліджувати та вказувати на його риси та шляхи його подолання.

У Німеччині постабортний синдром описала Дороте Эльбрух у своїй книзі “Ризик переривання вагітності й травма після цього”. Д. Эльбрух відзначає, що вперше наукове визначення ПАС розробила в 1985 р. американський психолог і сімейний терапевт, д-р Ганна С. Спекгард (Anne S. Speckhard) у своїй дисертації. На даний час існує багато досліджень, котрі доводять існування ПАС та його вивчають.

Психічні наслідки аборту (це підтверджують 80% із ста опитаних жінок) переносяться набагато важче, ніж фізичні, вони майже не піддаються лікуванню.

Безперечно, на перебіг постабортного синдрому значною мірою впливає релігійність жінки, особливості її релігійної практики. Метою даної роботи було проаналізувати український досвід впливу релігійності на перебіг постабортного синдрому і основні напрямки його корекції з врахуванням християнської культури.

В цьому контексті рівень і ступень розладів психіки, безперечно, корелює, зокрема, із ступенем релігійності. О. П. Венгер і О. С. Чабан виділили 5 ступенів релігійності з відповідними критеріями: I — невіруючі; II — віруючі без дотримання атрибутів віри; III — віруючі, нестійкі переконання; IV — віруючі, стійкі переконання; V — віруючі, всепоглинаючі переконання. Відповідно вони довели, що в I групі рівень невротизації — 38,6; психопатизації — 37,6; у II групі рівень невротизації — 32,6; психопатизації — 30,8; у III групі рівень невротизації — 28,4; психопатизації — 27,1; у IV групі рівень невротизації — 20,4; психопатизації — 18,2; у V групі рівень невротизації — 16,2; психопатизації — 12,0. Таким чином, із зростанням сили віри спостерігалось зниження рівнів невротизації та психопатизації, тим більше це стосуватиметься такого комплексного розладу як постабортний синдром.

Тому важливим, а, можливо і домінуючим значенням в формуванні ПАС є релігійність жінки, її релігійний досвід і релігійне спілкування. Отже неможливо досліджувати цю проблему без врахування релігійності, її впливу на вибір рішення, переживання того, що відбулось і пристосування до ситуації, яка склалась після операції. Причому особливості релігійності жінки, яка страдає від постабортного синдрому залежать від історичного досвіду жителів тієї чи іншої місцевості, району, регіону, а також релігійних ідей і традицій, які вони сповідують з покоління в покоління, а також виховання, моральності, особливостей раннього дитячого досвіду. Ці особливості, безперечно, проявляються в національному або регіональному менталітеті, моделі реагування на ту чи іншу ситуацію, в даному випадку, на психічних наслідках перенесеного жінкою аборту.

Жителі Західної України, на нашу думку, історично несуть в собі риси релігійної культури як східного, так і західного християнства. Це пов’язано з почерговим домінуванням на цих територіях тих чи інших імперій і частою зміною влади, яка належала до того чи іншого світу релігійних цінностей та традицій. Тому врахування впливу релігійності на перебіг постабортного синдрому вважається нами важливим і актуальним при аналізі перебігу постабортного синдрому.

В східному християнстві, до якого активно або пасивно відносить себе більшість громадян України, однією з головних чеснот віруючого проголошується покірність, покірливе ухвалення будь-яких розпоряджень «влади» ціллю якого є «обожествлення» людської природи – піднесення до найвищої гідності створіння Божого. У західному ж (католицизм, протестантизм, неопротестантизмі) в значно більшій мірі вітається його ініціативність, соціальна активність (Подкоритов В. З., 2006).

В той же час в державах Західної Європи протягом сторіч, починаючи з періоду Відродження, склалася достатньо цілісна система соціальних цінностей, що базується на пріоритеті свобод громадянина, на розумінні унікальності і неповторності кожної Особи, — «творіння рук Божих», зокрема що навіть має ті або інші фізичні або психічні особливості і недоліки. Обидві ці риси активно присутні у ментальності українця особливо у західній частині країни. Ці риси так само можна прослідкувати і у ставленні до аборту.

Як ми зазначали вище, психічні наслідки аборту набагато важче, ніж фізичні ще і тому, що вони майже не піддаються корекції психологами або психіатрами. Для зцілення необхідно не тільки визнати себе учасником вбивства власної дитини і пережити скорботу втрати, але, найголовніше, віруюча людина прагне шукати прощення у Бога, зокрема, в таїнстві Сповіді. На думку О. С. Чабана (2006) на психологічному рівні релігійності пацієнти в основному сприймають Бога як заступника в складних життєвих ситуаціях, що зменшує відчуття тривоги і страху. Досвід аналітичної практики підтверджує думку К. Юнга про те, що релігійні символи, догмати, ритуали забезпечують оформлення безпосереднього досвіду божественного. Вони захищають психіку від надмірного прориву безсвідомого, в символах і догматах асимілюють психічну енергію архетипів. Символи проектуються на зовні і весь світ стає впорядкованим, хаос перетворюється в «космос». Якщо звичайна людина відчуває себе роздвоєною через боротьбу між різними мотиваційними тенденціями, то усвідомлення релігійною людиною трансцендентного мотиву, який об’єднує всі інші устремління, сприяє відновленню єдності свого Я. А це вже терапія. Але, згодом, як правило, жінка, яка перенесла аборт, не відчуває себе прощеною Богом і душевна біль в неї не зменшується.

З точки зору релігії, необхідно відмітити що Боже прощення потрібно не лише отримати у зовнішніх формах але й активно прийняти (відчути) внутрішньо. Саме це є найважчим кроком для людини, котра вчинила аборт або спричинила його.

Вбивство є одним із найбільших «злих» дій, котрі людина може скоїти. Все, що асоціюється зі смертю, ідентифікується як найбільше (об’єктивне) зло. Часто у момент рішення зробити аборт, жінка на це наважується саме тому, що не усвідомлює цього зв’язку і, згодом, коли приходить усвідомлення скоєного, прощення та самопрощення стають майже неможливі через непоправимість ситуації.

Серед інших психологічних причин розвитку постабортного синдрому особливе місце займає також відчуття страху смерті. У таких жінок часто розвивається страх перед власною хворобою, за долі дітей, рідних, близьких, «господнього покарання», перед стихійним лихом і т.д. (Шудрік І. А., 2006). Він, на нашу думку, виникає внаслідок усвідомлення того, що жінка стала учасником вбивства власного малюка. Цей страх є стійким і долається дуже важко. Долати його часто допомагає віра, зокрема, віра в безсмертя в потойбічному світі.

Релігійний підхід у відновленні психічного здоров’я — ємке поняття яке має на увазі не тільки звернення по допомогу до священнослужителів, але і допомога, яка отримана від спілкування з паствою, від звернення до релігійної літератури, атрибутам релігійного культу, від ухвалення релігійного світогляду і т. д. Але найважливіше у цьому процесі – це безпосереднє звернення віруючого до самого Бога та відновлення відносин з Ним через прощення та прийняття прощення. У світоглядному плані цей підхід у відновленні здоров’я протиставляється природно-науковому підходу традиційної медицини (Кутько І. І., Долганов А. І., 2006).

Загально прийнятими етапи зцілення (самостійного або за допомогою християнської психотерапії) є наступні:

 усвідомлення травми

 пошук і усвідомлення причин травми

 аналіз відчуттів і переживань з приводу травми, її причин

 аналіз провини (своїй, інших людей)

 покаяння

 побудова нових відносин, нової поведінки.

Усвідомлення травми, провини, прийняття прощення та прощення інших причасних є необхідним, але украй хворобливим переживанням, до якого необхідно обережно підвести хвору. Часто те, що сама людина вважає особливостями характеру або мотивації є проявами захистів від хворобливих переживань. Це усвідомлення вимагає перегляду і переоцінки багато чого у власному житті.

Принципово важливим і специфічним для християнського підходу є необхідність бачення своїх помилок, гріхів, помилок і покаяння в них. Для цього необхідний аналіз переживань, визначення неконструктивного відчуття провини і усвідомлення реальної вини. Це може бути підготовкою до таїнства Сповіді, природно, не замінюючи її. Прощення тих, хто заподіяв зло, також є специфічним для християнського підходу і є абсолютно необхідним для зцілення.

У релігійному світогляді існує таке поняття як «покута», котра є своєрідним способом надолужити за скоєне. Коли йдеться про аборт та надолуження за нього, поняття «покути» часто помилково заміщується поняттям «відплати» котра приводить до частих процесів самопокарання, котрі ускладнюють можливість побудови нових відносин з собою, Богом та іншими.

Побудова нових відносин, нової поведінки включає, як правило, і перегляд світогляду, який дозволяє позбавитися відчуттів несправедливості, безглуздю миру, побудувати нові відносини з людьми і на новому рівні – відношення з Богом.

З метою дослідження розповсюдження і особливостей релігійності ми вибрали випадковим методом 25 жінок, які знаходились на стаціонарному лікуванні в обласній клінічній психоневрологічній лікарні №3 м. Івано-Франківська (Україна). Всі ці жінки перенесли від 1 до 4х абортів. Їм були роздані анкети, які давали змогу виявити ознаки постабортного синдрому. Серед обстежених жінок не виявилось невіруючих, або таких, хто втратив віру цілком.

З них 5 жінок відмовились брати участь в дослідженні, мотивуючи це небажанням повертатись до цієї теми, інтимністю даних переживань і боязню погіршення свого психічного стану. Причому всі ці 5 жінок знаходились на лікуванні у відділі неврозів.

4 жінок не виявили ознаки постабортного синдрому.

В 5 випадках обстежені знайшли прощення в Бога і не виявили проблем в даному контексті, пов’язаних з діагностованим у них постабортним синдромом.

Найчастішими симптомами постабортного синдрому, були наступні:

  • жінкам потрібно було заставляти себе забути і не згадувати про аборт;
  • їм було моторошно в ситуаціях, які нагадували події операції;
  • їх аборт став таємницею, з якою жінка прагнула ні з ким не ділитись;
  • після операції аборту цим жінкам стало байдуже до того, яки вони виглядали.

Подібні скарги висловлювали практично всі жінки, які переносили постабортний синдром. Тобто, основні симптоми постабортного синдрому проявлялись ознаками посттравматичного стресового розладу.

На запитання:

  • „Мабуть, ви втратили віру?” позитивно відповіли 5 жінок;
  • „Мабуть, ви втратили відчуття Божого миру?” позитивно відповіли 4 жінок;
  • „ Ви думаєте, що Бог більше Вас не любить?” позитивно відповіли 7 жінок;
  • „ Чи Ви перелякані, що Бог не простив Вас?” позитивно відповіли 8 жінок;
  • „ Можливо, Ви зневірились в Бога більше з емоційних причин, ніж в наслідок Ваших раціональних роздумів?” позитивно відповіли 4 жінок;

Таким чином, для діагностики і планування тактики корекції постабортного синдрому важливе значення займає аналіз впливу релігії на жінку, яка переносить даний синдром.

 

Література:

  1. Венгер О. П., Чабан О. С. Психологічний феномен віри при невротичних розладах // Психиатрия и религия на стыке тысячелетий: Сборник научных работ Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи) и Харьковской медицинской академии последипломного образования / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, Р. Б. Брагина. — Харьков, 2006. — Т. 4. — С. 24.
  2. Чабан О. С. Бог в трансценденції аналітичних відносин // Психиатрия и религия на стыке тысячелетий: Сборник научных работ Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи) и Харьковской медицинской академии последипломного образования / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, Р. Б. Брагина. — Харьков, 2006. — Т. 4. — С. 112–114.
  3. Кутько И. И., Долганов А. И. Социальные особенности и характер психопатологии у лиц, использовавших религиозный подход в восстановлении психического здоровья // Психиатрия и религия на стыке тысячелетий: Сборник научных работ Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи) и Харьковской медицинской академии последипломного образования / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, Р. Б. Брагина. — Харьков, 2006. — Т. 4. — С. 51–52.
  4. Подкорытов В. С. Историко-религиозные предпосылки современного отношения к проблемам психиатрии в Украине // Психиатрия и религия на стыке тысячелетий: Сборник научных работ Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи) и Харьковской медицинской академии последипломного образования / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, Р. Б. Брагина. — Харьков, 2006. — Т. 4. — С. 92–94.
  5. Шудрик И. А. Социально-психологическая детерминация религиозности // Психиатрия и религия на стыке тысячелетий: Сборник научных работ Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи) и Харьковской медицинской академии последипломного образования / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, Р. Б. Брагина. — Харьков, 2006. — Т. 4. — С. 119–120.