Нові/старі pro-life виклики перед українським суспільством

Минулий тиждень в Україні був означений політично-релігійним, чи, радше, громадсько-релігійним скандалом – представники УПЦ МП на чолі з предстоятелем цієї церкви митрополитом Онуфрієм, фактично, зневажили пам’ять тих, хто віддав своє життя в обороні України перед московитською агресією. Пізніша спроба УПЦ МП пояснити суспільству зневажливу поведінку власного проводу на урочистому засіданні Верховної Ради як форму протесту проти війни, насправді, виглядає як подальше знущання над українським суспільством. Здається, що найчорніші прогнози стосовно Московської церкви в Україні підтверджуються – вона невпинно просувається шляхом самомаргіналізації в українському суспільстві своїми антиукраїнськими вибриками. Спроби ж показати ситуацію Московського патріархату в Україні як стабільну й нормальну є дуже двозначними. Адже за основу беруть те, що більшість парафій УПЦ МП залишилися в її складі. Проте, не звертають уваги на чисельність парафіян. Нема відповіді на питання, чи вона залишилась тією самою, що й була до московитської агресії, чи зменшилась, чи зросла.

Судячи з усього, УПЦ МП продовжує бути антиукраїнським фактором у теперішній ситуації, коли українське суспільство бореться за своє голе виживання. Без сарказму, можна віднести питання поведінки проводу цієї московитської структури на теренах України до pro-life питань, які постають перед українським загалом.

У той же ж час у західному світі активізувалося протистояння між прихильниками pro-life світогляду й прихильниками гендерної ідеології та «права» на вбивство – аборт та евтаназію. Спроби запровадити в канадській провінції Онтаріо гіперліберальне сексуальне виховання у початкових школах викликали доволі потужні протести у цій провінції. А ця боротьба знайшла своє відображення також і у внутрішньопартійному житті однієї з провідних політичних сил Канади – Прогресивно-консервативної партії, де на внутрішньопартійних провінційних виборах переміг практично невідомий політик – Патрік Браун, який тепер очолить цю партію в провінції Онтаріо. Саме його виразну pro-life позицію, на відміну від невиразної позиції дотеперішнього керівництва цієї партії в Онтаріо, вважають головною причиною цієї перемоги.

Частина політичних оглядачів пов’язують саме з pro-life питаннями і перемогу консерваторів на парламентських виборах у Великобританії, як рівно ж і неочікуваний успіх у першому колі президентських виборів у Польщі Анджея Дуди.

Виглядає на те, що саме питання, пов’язані з антропологією, найближчим часом будуть тими подразниками, які впливатимуть на увесь спектр життя західних суспільств – від політики до громадських активностей, від релігії до навіть економічного життя. Як це пророче означив свого часу Папа Бенедикт ХVІ – ми живемо у період боротьби антропологій.

Проте ця боротьба для нас, католиків, це боротьба за право вільно сповідувати власну віру й у тій вірі виховувати своїх дітей. Адже державне визнання гендеризму й ідеології смерті – «право» на аборт, евтаназію, досліди над людськими ембріонами у дуже різноманітні способи заперечують католикам елементарне право називати речі своїми іменами: вбивство – вбивством, розпусту – розпустою, гріх – гріхом.

Католики України у своєму прагненні побудови справедливішого суспільства змушені боротися не тільки з структурами, які гріх сплів у нашому суспільстві, не тільки проти московитської агресії, але й проти створення нових гендерно-лібертинських структур гріха у нашому суспільстві. І ця боротьба уже почалася. Питання тільки в тому, чи здатні будуть українські християни, а насамперед – католики, дати адекватну відповідь на загрози, які несуть нам нові часи.

о.Орест-Дмитро Вільчинський