Новомученик комуністичного режиму в Чехословаччині Штепан Трохта
  • Суб, 27/08/2016 - 16:19

Ім'я чеського кардинала Штепана Трохти залишається маловідомим як на Заході, так і в Росії. Численні документи і свідоцтва, що містять правду про його смерть, розповідають нам про сьогодення мученика віри, що дав героїчне свідчення вірності Богу і Церкві. Пропонуємо вам деякі факти з життя новомученика.

Штепан Трохта був високої та міцної статури, проте він мав слабке здоров'я тому, що пізнав тяготи нацистських таборів. Після вторгнення в Чехословаччину в 1942 році нацисти заарештували Трохту в числі сотні впливових осіб, яких вирішили усунути, щоб уникнути будь-якого опору народу. Трохта був депортований в Маутхаузен і потім - в Дахау, де з хвилюванням впізнав в знесиленому арештанті, що впав під вантажем важкої тачки, архиєпископа Празького - кардинала Берана.

Після війни на молодого єпископа було покладено управління єпархією Літомержіце. Це була проблемна єпархія, що складалася з 450 парафій. До війни вона була населена трьома мільйонами німців, яких потім разом з духовенством змусили виїхати до Німеччини, а на їх місце поселили чехів і словаків з різних областей. Населення єпархії було дуже різнорідним. Не вистачало священиків, єпископові доводилося день і ніч займатися опікою пастви. Церковне начальство призначило в помічники Трохті священика Хніліцу (пізніше таємно рукоположеного в єпископа і в 1964 році висланого з країни).

У 1948 році переслідування відновилися, вже з боку комуністичної влади. У 1946-му комуністи зазнали поразки на виборах, проте громадська думка їх підтримувала: їх цінували за організацію під час війни партизанських антифашистських загонів в горах Словаччини. У цей період комуністи проголосили віротерпимість, також і тому, що червоноармійці, які співпрацювали зі словацькими партизанами, чітко дотримувалися вказівки з Москви: не чіпати ні Церкви, ні духовенства. У той час в Чехословаччині говорили, що місцевий комунізм буде сильно відрізнятися від радянського, в тому числі і в ставленні до релігії.

Однак віруючі і більшість священиків вважали безбожництво невід'ємним аспектом комунізму, до того ж засудженого Папами.

Тим часом, комуністи готувалися до захоплення влади в свої руки. У коаліційному уряді 1946 року вони отримали міністерство внутрішніх справ і, як тільки оволоділи важелями внутрішньої політики, закрили всі католицькі школи в країні - а їх було чимало, 60 відсотків від загального числа шкіл. Комуністи почали відкрито пропагувати атеїзм як складову частину марксистської ідеології. У 48-му році вони організували державний переворот і почали жорстоку боротьбу проти Католицької Церкви. Католики становили в той період 9,5 мільйона з 12. Церква мала численні і добре організовані структури: вона налічувала 13 єпархій, 19 єпископів, майже 6 тисяч єпархіальних священиків, 13 семінарій, 258 чоловічих монастирів з двома тисячами насельників. Монахи працювали в лікарнях, навчальних закладах і парафіях. Тут був активний також рух «Католицька дія», відданий своїм єпископам. Сам єпископ Трохта належав до Ордену салезіанців.

Переконані, що Католицька Церква є для них ворогом номер один, комуністи намагалися знищити її силою. 21 березня 1948 року вони націоналізували все церковне майно, в тому числі храми з монастирями. Потім вони закрили католицькі видання і заборонили «Католицьку дія». Зрештою народу стало зрозуміло, яку мету переслідувала насправді компартія, і люди стали переходити на бік Церкви. Тоді комуністи використали іншу тактику: вони скликали в Карлових Варах Конгрес уповноважених по боротьбі з релігією в Східній Європі. У протоколах цього Конгресу фігурує чіткий план знищення Католицької Церкви в Чехословаччині, що передбачав чотири стадії. Спочатку комуністи планували відокремити Церкву Чехословаччини від Риму, потім - спровокувати розбіжності між єпископами (це повинно було стати багато в чому природним наслідком першої фази). Потім передбачалося викликати розбіжності священиків з єпископами та, нарешті, віддалити народ від священиків.

Щоб спровокувати конфлікт між духовенством і віруючими, була створена організація «священиків-патріотів», яких представляли як священиків світлого майбутнього. На з'їзді 1949 року 70 «священиків-патріотів» і 800 мирян утворили центральний комітет «Нової Католицької дії», тобто комуністичного католицького руху, який співпрацював з режимом.

Однак цей план не приніс очікуваних результатів. Віруючі не бажали порушувати єдності зі своїми єпископами. Єпископська конференція Чехословаччини доручила прелату Штепану Трохте підтримувати відносини з комуністичною державою. Таким чином, він був впливовим діячем чехословацької Церкви, і комуністи хотіли за всяку ціну залучити його до співпраці. Вони організували стеження, погрожували. Але єрарх був непохитний. Коли було засновано комуністичну «Католицьку дію», єпископ Трохта звернувся до вірних з пастирським посланням, де засуджував новоспечену організацію. Послання повинно було бути прочитано в усіх храмах. Влада погрожувала заарештувати священиків, які наважаться це зробити. Але всупереч погрозам це послання, підписане усіма єпископами Чехословаччини, було прочитано, і деякі священики, як і очікувалося, були ув'язнені.

Спалахнула жорстока і відкрита боротьба проти Церкви. Представники Ватикану були вигнані з країни; почалися процеси проти єпископів та ігуменів монастирів, обвинувачених в шпигунстві на користь Ватикану. Всі священики і монахи, які зберегли вірність Римському престолу, були депортовані до концтаборів. Більше 10 тисяч монахів і монахинь були засуджені до примусових робіт. З 13 семінарій залишили тільки дві, і то під керівництвом «священиків-патріотів». Виникла справжнісінька загроза розколу. Щоб його уникнути, прелат Трохта вирішив утворити таємну Церкву з католицьких священиків, які не співпрацювали з режимом. Для навчання цих священиків він заснував - теж таємно - семінарію. Але комуністи її виявили, в 1953 і році Трохта був заарештований.

У в'язниці єпископа Трохту били до крові, плювали йому в обличчя, топтали ногами, мучили спрагою, намагаючись змусити зізнатися в неіснуючих злочинах. Допити тривали цілими ночами. Один з товаришів по в'язниці розповідав про постійну напругу, в якій перебував Трохта: він боявся, що за допомогою наркотиків або тортур його змусять сказати що-небудь на шкоду Церкві або священикам. Одного разу, після особливо тривалого допиту, Трохта повернувся зовсім пригнічений. Здавалося, що він збожеволів і був в маренні. Такий стан тривав два дні, після яких Трохта написав таємний лист - де висловлював свою абсолютну вірність Римському престолу: він боявся, що в маренні зробив якусь заяву, що компрометує католиків.

У 1954 році він був засуджений на 25 років тюремного ув'язнення. Єпископ поневірявся з табору в табір, і усюди з нього намагалися витягнути компрометуючі відомості. Здоров'я, вже ґрунтовно підірване в нацистських таборах, ще більше похитнулося; Трохта захворів на туберкульоз, а через кілька місяців переніс інфаркт. У 1960 році з нагоди амністії комуністи вирішили звільнити і монс. Трохту. Але свобода ця була дуже відносною: йому заборонили здійснювати єпископське і священицьке служіння, заборонили відправляти Месу навіть в приватному порядку, заборонили читати требник і взагалі входити в храм. До всього іншого, він був безробітним і не отримував ніяких субсидій і навіть медичної допомоги. Щоб не померти з голоду, він брався за найбільш низькооплачувані роботи - каменяра, слюсаря, ліфтера, двірника. Здоров'я його погіршувалося, робота була нестабільною. У 1961 році, в хвилину повного знесилення, він відчув непереборну потребу увійти до церкви і помолитися. У храмі він сховався за перегородку, а потім змішався з натовпом віруючих і причастився. Незважаючи на занедбаний вигляд і жебрацький одяг, віруючі впізнали його і були вражені його станом. Хтось із пастви його прихистив, йому приносили одяг, їжу та ліки. Але за доносом Трохта знову був заарештований і звільнений лише після 6 років болісних страждань і поневірянь.

Настала «Празька весна». Комуністи «нового курсу» публічно висловили жаль про несправедливе ставлення до Церкви. «Священиків-патріотів» засуджували, монахи вийшли на свободу і відновили проповідь. Відкрилися семінарії. Єпископ Трохта був реабілітований і, незважаючи на слабке здоров'я, знову з ентузіазмом і надією взявся за роботу. У його відсутність єпархією управляли «священики-патріоти», треба було багато чого змінити.

Але надіям Трохти незабаром прийшов кінець. У 1968 році Дубчек був зміщений, і все стало як раніше. Хоча здавалося, що конфлікт між Церквою і комуністами пом'якшав, це було лише пропагандою для іноземців. Коли в 1973 році Трохта побував в Римі, він розповів, що з ним поводилися гірше, ніж в таборах. Церква перебувала в повному підпорядкуванні  уряду і нічого не могла робити без його дозволу, навіть якщо мова йшла про хрещення немовляти. Єпископи і сам він, уже кардинал в pectore, не могли нічого робити без згоди влади. Влада встановлювала порядок богослужінь, записувала імена всіх учасників, а на засіданнях єпископської конференції неодмінно був присутній представник компартії. Партія скасувала викладання релігії в школах і зробила практично неможливою проповідь Євангелія. Монаші ордени знову були оголошені поза законом.

Кардинал Трохта намагався боротися з усім цим, але його всюди супроводжували діячі компартії, які заважали контактам з колегами і священиками. Навіть в лікарні, куди він потрапив з важким очним захворюванням, він повинен був знаходитися на очах у партійних працівників, які стежили за кожною його бесідою. Через проблеми з серцем його оперували тричі під місцевим знеболенням, але всі операції пройшли болісно і не дали ніякого результату. Кардинал повернувся в Літомержіце наполовину сліпим.

Почалося останнє випробування для Штепана Трохти. Відповідальний секретар компартії у церковних справах Діабалн намагався залучити Трохту до співпраці, щоб вистежити монахів, які перебували на нелегальному становищі. Кардинал відмовився, після чого почались тяжкі погрози, шантаж, звинувачення. Однак кардинала Трохту не вдалося переконати.

5 квітня 1974 року Діабалн прийшов до кардинала і погрожував йому протягом шести годин. За свідченням очевидців, він кричав: «Старий дурень, я переламаю тобі кістки, якщо ти не видаси цю банду салезіанців». Нарешті, нічого не добившись, він пішов. У хворого, виснаженого кардинала не було більше сил триматися на ногах; його поклали в ліжко, і після безсонної ночі він помер. Уряд надіслав на його похорон своїх представників, в тому числі і Діабална.

Так закінчується дорогоцінне свідоцтво служіння і смерті чеського католицького новомученика, залишене нам єпископом Хніліцею. Хай допоможе нам приклад кардинала Штепана Трохти залишатися вірними Христу і Його Церкві у всіх обставинах, навіть коли наша вірність піддається тяжким випробуванням від оточуючих, від суспільства, від пануючого менталітету.