Нунцій в Україні: нашим побажанням є «Різдво без ракет»
Найбільшим прагненням, яке українці висловлюють у святкових побажаннях, є провести безпечне Різдво. Хоча по-людському це здається неможливим, бо бомбардування не припиняються. Про це в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News розповідає Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Вісвалдас Кулбокас, який напередодні брав участь у хіротонії нового єпископа, покликаного служити на сході України.
Ваше Преосвященство, в якому дусі цього року відзначається Різдво в Україні?
Скажу, що були дуже зворушливими слова, які вжив Папа Франциск у Листі до українців, оприлюдненому 25 листопада, в якому він писав, що подібно до того, як Ісус народився у Вифлеємі серед холоду й пітьми, так само в дуже подібний спосіб до Різдва наближаються українці. Дійсність є саме такою, що годинами, а іноді й днями, без перебільшення мільйони, десятки мільйонів помешкань залишаються без світла, без тепла. Отож, в цьому сенсі Різдво наближається в обставинах, які Ісус переживав у Вифлеємі. Для віруючих, насамперед, для християн, це також спосіб духовно єднатися зі Святою Родиною в тому, як вона переживала Різдво. Для мене особисто це насправді глибокий досвід, бо серед темряви, серед труднощів ще сильніше відчувається те світло, яке є божественним світлом. Отож, я б сказав, що серед цього страждання Різдво сяє ще більше. Є багато логістичних труднощів, ми не зможемо відзначити його в нормальний спосіб. Але духовно я відчуваю, як у собі самому, так і серед різних інших послів, спонуку відсвяткувати Різдво якнайкраще, або ж коли бачу людей, які можливо в “нормальні” роки не шукали з настільки великим прагненням богослужіння, і я маю на увазі не лише католиків, але також представників інших конфесій і релігій. Отож, я би сказав, що наближаємося до Різдва з насправді глибоким духом, хоча, очевидно, серед великого страждання.
Якою є гуманітарна ситуація в Києві? Як святкуватимете в нунціатурі?
Саме сьогодні приїжджає кардинал Конрад Краєвський, який вже доставив велику кількість електрогенераторів, які він привіз особисто, бо такий спосіб – ефективніший і швидший. Він кілька раз їхав з Польщі до України і назад, щоби перевезти генератори, які потім доставлять в різні регіони, бо запит є величезним. Я чув від багатьох парохів і від єпископів, що генератори вже неможливо знайти ні в Польщі, ні в Угорщині, а навіть і у віддаленіших країнах, бо їх вже продали або подарували українцям.
В нунціатурі на даний момент маємо можливість підтримувати зв’язок через телефон, але впевненості немає: у будь-який момент можуть перерватися комунікації, вода… Огрівання залежить від постачання газу, й коли переривається робота компресорних станцій, які транспортують газ в місто, то також і в такому великому місті як Київ зупиняється надавання комунальних послуг. Тож не відомо, в яких обставинах житимемо завтра, що буде в день Різдва. Станом на тепер готуємося перебути з мінімальними можливостями. І водночас ми занурені в численні гуманітарні питання, бо хоч ми і не є благодійною організацію, існує багато інформації, контактів і логістичних ситуацій, до яких ми залучені, й ми також поглинуті цією працею. Це буде прекрасний досвід пережити це Різдво з кардиналом Краєвським, поділяючи цей досвід солідарності, як також пережити Різдво з місцевою католицькою спільнотою.
Різдво – це глибокий момент для того, щоби відчути присутність Господа, також і через взаємну близькість. На Вашу думку, чи християни в Україні, разом з усім населенням, відчувають підтримку Церкви в світі, підтримку всіх людей доброї волі?
Ситуація є настільки важкою, що без допомоги багатьох-багатьох людей доброї волі, з багатьох країн, – згадати лише Польщу, Німеччину, Італію, Іспанію, Угорщину, Словаччину, Чеську Республіку, країни Балтії та численні інші країни, – без цієї допомоги ми би не змогли фізично дожити до сьогодні, не вдалося б вижити. Тому солідарність відчувається, і я бачив, як багато людей писали, телефонували, також і після того, як почули слова Святішого Отця, якими він тиждень тому заохочував святкувати Різдво з українцями в серці. Отож, як з боку Святішого Отця, так і Церков з різних країн відчувається ця солідарність. Очевидно, що цього ніколи не є достатньо, бо потреби настільки величезні, що практично неможливо їх задовольнити, тому, з одного боку, відчувається ця величезна солідарність, а з іншого, – неможливо створити безпечні умови. Тепер в Україні, коли обмінюємося різдвяними побажаннями, я помітив, що священики та інші віруючі часто пишуть на листівках: «Бажаємо безпечного Різдва». Такими є наше перше побажання: безпечне Різдво, Різдво без ракет, без вибухів… Це також молитовне Різдво, в якому присутня велика солідарність світу та різних Церков, але, водночас, є відчуття того, що залишаємося сам на сам з Богом, бо по-людськи годі уявляти, що Різдво буде безпечним. Врешті-решт, залишаємося лише з Богом, з Тим, Хто нас створив і тримає нас у Своїх руках.
У Різдві ми відзначаємо народження Божого Сина, Князя миру: як допомагати людям зустріти Його там, де бракує миру, де панує знищення та біль?
Очевидно, важко дати відповідь від імені всіх людей, бо відчуття різняться від особи до особи, але особисто я мав нагоду бачити підлітків, дітей, – насамперед їх, – які, не зважаючи на пережите та досі присутнє страждання, зберігають погляд надії. Тому для них Різдво залишається Різдвом: вони малюють ялинку, хоча не бракує ракети, що пролітає поруч… тобто, є досвід травми, але відчуття Різдва залишається. Іншими словами, є велике прагнення жити Різдвом, відчувати радість Ісуса, Божого Сина, Який народжується для нас. Зрештою, Він – наш великий приятель, бо якщо людство неспроможне забезпечити взаємну пошану одні до одних, то що залишається? Лише Творець, лише Божий Син є світлом.
Вчора Ви брали участь у хіротонії Донецького греко-католицького єпископа-помічника Максима Рябухи. Яке значення має ця подія в контексті війни?
Молитва, літургія хіротонії єпископа-помічника для Донецького греко-католицького екзархату була, як підкреслював Блаженніший Святослав Шевчук, моментом світла, того тендітного світла, світла, про яке також говорив Ісус, промовляючи до апостолів: світло, що приходить, навіть якщо не всі готові його прийняти. Нашою місією, попри все, як і місією нового єпископа Максима, є нести світло. Він добре знає всю східну частину України, знає молодь, має контакт з людьми, а це та частина країни, що найбільше потребує близькості пастиря, який буде з ними, насамперед людини, яка принесе світло віри. Це була літургія, під час якої ми молилися за нового єпископа, складаючи йому побажання виконати цю місію, яка по-людському виглядає неможливою, як також мир по-людському здається неможливим, але його ми випрошуємо в Господа.
З яким закликом Ви хотіли би звернутися до тих, хто готується святкувати Різдво в усьому світі?
Зі свого боку я б сказав, що не лише вчора, під час літургії з нагоди висвячення нового єпископа, але протягом цих днів, цих тижнів спонтанно підноситься молитва за священиків. З деякими з них в Україні ми втратили контакт, не знаємо, де вони і в якому стані перебувають. Отож, під час молитви приходить мимовільна згадка про них, ввіряючи їхнє служіння Господеві. Й також ще більша молитва за тих, хто перебуває безпосередньо на лінії вогню, де страждання є нелюдяними. І з мого серця виривається заклик насамперед довіритися Господеві, бо Він дійсно може покласти край війні. Ми, священики та єпископи, кожного дня торкаємося Його своїми руками, коли звершуємо Євхаристію, а тому маємо можливість висловити, довірити Господеві це прохання. Моє велике прохання: мати велику віру, велике довір’я до Ісуса, а нехристиянам – мати велику довіру до Бога і молитися, молитися, молитися за мир.
About The Author
