Четвертий рік у Львові служиться Свята Меса в традиційному домініканському обряді. Богослужіння відбуваються в Храмі Стрітення Господнього (каплиці Розена), що на вул. Винниченка, 30. Організовують богослужіння священники з Душпастирства Домініканського ордену у Львові.

Який вплив на духовне життя людини має традиційна латинська Меса? Чому Папа Франциск обмежив те, що Папа Бенедикт дозволив? Та чи можна пережити поглиблення свого духовного життя завдяки обряду? Про це сайту «Духовна велич Львова» розповів священник-домініканин о. Ігор Гнюс.   

Колишній Домініканський собор у Львові, 8 лютого 2023 року, фото: Андрій Толстой

«Є певне повернення до традиційного обряду, але не без опору»

Отче Ігоре, коли і чому розпочалось відродження традиційної домініканської Меси в світі?

Домініканський обряд постав майже одночасно зі заснуванням Ордену Домініканців у XIII столітті. Це є один з різновидів латинського обряду, він сумісний з традиційною римською Службою Божою, яка була затверджена на всю Церкву після Тридентського собору в XVI столітті. Це зробив святий Папа Пій V. Домініканці служили в монастирях свій обряд від кінця XIII століття до 1970 року, поки в Церкві не запровадили новий зреформований римський обряд – він є спрощений та катехитично-педагогічний.

Однак з часом стало приходити усвідомлення, що однієї педагогіки та катехези недостатньо, треба містики. Взагалі в Церкві почали говорити про повернення до початків, коли був час ревного служіння, ревної віри та ревної аскези, які виражались, власне, в Літургії. А давні обряди якраз мають безпосередній зв’язок з апостольською традицією. Тож у 2007 році Папа Бенедикт XVI своєю Апостольською конституцією «Summorum Pontificum» дозволив кожному католицькому священнику без жодних обмежень служити старі обряди, між іншим – домініканський. До речі, ще є медіоланський, мосарабський, картезіанський та кармелітський обряди.

Їх сьогодні служать?

Я знаю, що є священник в Іспанії, який служить мосарабську службу зі співом. Це також латинський обряд, але з цікавими близькосхідними елементами. 

Тож від 2007 року давні обряди повернулися в храми. Ніколи не було заборони їх служити, але ситуація в Церкві останні десятиліття цьому не сприяла. Тим більше, що минуло покоління, яке знало, як це робити. Звісно, що в Месалі все написано, але також маємо велику кризу поміж латинського духовенства, яке не знає вже латини, що була мовою Літургії, мовою богослов’я, мовою медицини. Водночас латинська мова не є аж така важка, це не китайська і навіть не грецька. У ній неправильні дієслова поміщаються на листку розміром А4. Тому сьогодні є певне повернення до традиційного обряду – але не без опору, бо є священники, які вважають, що це непотрібне, що це музей.

Коли Служби в домініканському обряді відновили в Україні?

В Україні першу Месу в домініканському обряді я відслужив у 2018 році і це була Меса-похорон, реквієм. Тому що в Києві помер пан Юрій, який належав до асоціації мирян-католиків Una Voce. Він у своєму заповіті написав, що бажає бути похованим в традиційному обряді. І ось так сталося, що першу Месу-реквієм я служив у Києві на цвинтарі в кімнаті ритуальних послуг. Тож в Україні традиційні богослужіння є пов’язані з мирянами із Una Voce Ucraina, навіть у Львові є члени цієї асоціації, а також у Києві.

І пізніше, коли за призначенням настоятелів я приїхав до Львова, тут з 1 березня 2020 року розпочалися регулярні целебрації, навіть щоденні, а також у неділю. Коли мене немає, то служить Римську тридентську Месу отець Кшиштоф з Катедри. Також у Львові є ще один священник, який служить у Львівській Архідієцезії – загалом чотири священники у нас уміють служити традиційну Месу. Тому, коли я від’їжджаю, завжди є заміна.

Ви згадали про певний опір поміж духовенства. Влітку 2021 року Папа Франциск серйозно обмежив служіння традиційних Мес, які Папа Бенедикт перед тим дозволив. Однак ви продовжуєте служити. Чи означає це, що у вас є підтримка львівського митрополита?

Так, є підтримка. Особисто отець архієпископ Мечислав Мокшицький не має жодних проблем з традиційною Месою, і після 16 липня 2021 року, після Апостольського листа Папи Франциска у формі motu proprio «Traditionis Custodes», львівський архієпископ підтримав свій дозвіл. Окрім цього врахуйте, що це не парафіяльний храм. Так що всі умови, які Папа Франциск дав у своєму motu proprio, тут є сповнені. На Заході, як я знаю, у Франції чи в Америці єпископи мають перед собою дилему, тому що найбільш багатолюдні парафії у них з традиційною Месою. Тож вони використали 87-ий канон Канонічного права, який дозволяє єпископу звільнити своїх мирян від адміністративних рішень Папи.

Саме адміністративних?

Ну так, бо це адміністративне, а не догматичне рішення. Папа Франциск має власні підстави так вважати.

Яка Ваша думка, чому Папа Франциск обмежив традиційну Месу?

Ви знаєте, важко це зрозуміти, тому що люди, які називають себе католиками, але з католицькою вірою деколи не мають нічого спільного, можуть спокійно діяти – може, не в Україні, але, наприклад, в Німеччині – разом з єпископами. А натомість не дуже значна група традиційних католиків підпала під «гарячу руку». Це якесь непорозуміння і, можливо, вплив оточення чи людей, які вороже налаштовані до давніх обрядів чи старої Меси. Можливо, також були неправдиві оскарження щодо традиційних католиків.

Кардинал Йозеф Ратцінгер, майбутній Папа Бенедикт XVI, служить традиційну латинську Месу

«Існує природна потреба сакральної мови»

Апостол Павло писав, що на зібранні християн краще сказати п’ять слів зрозумілою мовою, ніж тисячу – незрозумілою. Хоча латинська мова – не китайська, але все ж таки чи приносить людині користь Меса незрозумілою мовою?

Існує природна потреба сакральної мови. Священник, який відмовляє молитви чи так званий канон перед вівтарем, не говорить до людини, тільки до Бога.  Звісно, щоб плідно переживати чи вислуховувати, потрібно зрозуміння літургійних текстів, Святого Письма – першого читання на Службі чи Євангелія. Але ми живемо у XXI столітті, переклад не є великою проблемою. Якраз за допомогою мирян з Una Voce Ucraina є все перекладено, є україно-латинський месалик, на кожну неділю є переклад текстів, маємо роздруківки, також є переклад в електронному вигляді в інтернеті на сторінці Слова Молитви. Маємо ідею видання месалика, в якому були б тексти на цілий рік, обрахунок сумління, приготування до Святої Меси, подяка після Святої Меси, маленький Катехизм – але на це потрібні кошти. І в традиційному розумінні не варто видавати щось неякісне. Краще вкласти більше грошей, але видати книгу, яка буде служити принаймні трьом поколінням.

Щодо мови, то в неділю священник зобов’язаний прочитати всі євангельські тексти українською мовою. Інколи священник тихо читає Євангеліє по латині, а міністрант-лектор – народною мовою. Тому доступність літургійних текстів є досить широка.

Також існують поради, як брати участь у традиційній Месі. Варто, щоб людина, яка планує бути на такій Службі в неділю чи на свято, раніше переглянула, що за спомин, які читання, так щоб вже на самій Месі не турбуватись про зміст, а слідкувати за рухами священника, зосередитись на безсмертній душі та чесноті релігійності, а не займатись лише зрозумінням текстів.

Чи варто хвилюватись римо-католику, який звик до нового обряду, чи греко-католику, який вперше вирішив відвідати традиційну латинську Месу? У звичному для людини обряді вона знає, що має робити і казати, то чи не буде вона почуватись тут дещо розгубленою?

Хвилюватись не варто. Хоча звісно, стародавня меса чи всі оці обряди трохи незрозумілі та вимагають від нас зусилля. Це не є «утрєннік» з Дідом Морозом. Це служіння Богові з усім позитивним багажем цілої Церкви. Перший раз може бути дещо дискомфортно, бо все, що ми починаємо робити і чого до кінця не розуміємо, є для нас певною мірою важким. Для мене було відкриттям, що рубрики в Месалі нічого не говорять про те, що мають робити миряни під час Служби.

Людина приходить перший раз і бачить знайомі жести, хтось робить знак хреста, або священник обертається і говорить: «Dominus vobiscum». Це все не випадково. Коли людина чує, що щось читається, – значить, можна сісти. Коли бачить, що священник підносить Гостію догори чи Чашу, – треба стати на коліна. Але цікаво, що ті, хто жили в давнину, нічого не написали, що мають робити люди. Докладно описано, що має робити священник, як мають бути розложені руки, куди і в який спосіб має перейти міністрант, під яким кутом треба поставити Месал, все дуже чітко визначено, а щодо мирян – нічого немає. І це дає певний простір для чуття віри.

Коли хтось приходить уперше, то раджу просто слідкувати за священником, за міністрантами, тому що сама суть того, що відбувається на старій Месі, закладена в цілому дійстві. Зараз дуже популярною є психологія, яка каже, що 80% інформації людина переказує поза словами – жестами, мімікою. Виявляється, що коли психологія як наука ще не існувала, люди добре її розуміли, а саме – апостоли, апостольські мужі, Отці Церкви, які будували та надбудовували Літургію. Тому треба трошечки зробити зусилля, щоб вникнути в те, що відбувається. Літургія вимагає від нас певного зусилля, бо вона не має нас забавляти, а має бути причиною нашого спасіння. А для спасіння потрібна Божа благодать і наша співучасть.

«Коли людина прийде, то не буде дивитися на годинник»

Скільки часу триває Меса в традиційному домініканському обряді?

Читана Меса, коли немає співу – приблизно 35-40 хвилин, залежно від текстів. Бо, наприклад, коли приходить Великий піст, текстів більше. Коли свято – текстів менше, але вони розспівуються. Два чи три рази на місяць в неділю у нас на традиційні Месі співає пан Андрій Шкрабʼюк – у такому випадку Меса разом з проповіддю триває понад годину. Взагалі латинське римське мислення лаконічне, там все продумано, це мені також подобається.

Немає нічого зайвого?

Не лише нема нічого зайвого, але одне виникає з іншого – і в коротких словах чи в коротких жестах виражається повнота. Тому, коли людина прийде, то не буде дивитися на годинник.

У чому полягає різниця між домініканською месою і тридентською?

Домініканським обряд є «домашнім» та монастирським. А римська тридентська Меса – більш «кесарська» царська, там рухи виразніші.  У Львові домініканці раніше були в храмі Божого Тіла (Домініканський Собор, – ДВЛ), в храмі Марії Магдалини і Святої Урсули ще у XVIII столітті, тож вони служили також публічні Меси. Тридентська є більш, так би мовити, папська, коли священник, наприклад, починає співати «Слава во вишніх Богу», то робить більш замашисті величаві рухи, складаючи руки разом. Також є різниця в текстах. У домініканському обряді, коли є на початку Confiteor – «Сповідаюся», то закликається Пресвяту Діву Марію і святого Домініка; в тридентській немає святого Домініка, але є Іван Хреститель, Петро і Павло. У читаній Месі в домініканському обряді священник заливає вино в чашу на початку, а в тридентській –після Євангелія.

Отже, спільного більше, ніж відмінностей?

Так, суттєвої різниці немає. Всі тексти, що стосуються перемінення хліба і вина, однакові. Є певна відмінність в літургійному календарі. Деяких святих не згадується в традиційному римському обряді, а в нас споминається, бо це наші домініканські святі. Наприклад, в містах, де були колись домініканці і де є місцеві святі, вони залишилися в календарі. Ось тиждень тому був спомин двох єпископів, один з них називався Аманд. Я дивлюся – це на півдні Франції два містечка, які колись були єпископськими і в XIV столітті туди прийшли домініканці. Сьогодні це вже не єпископські міста, і там немає домініканців, але імена цих двох святих залишилися в календарі. Для звичайного мирянина треба декілька разів відвідати тридентську і домініканську меси, щоб побачити різницю між ними. 

«Традиційний обряд дуже добре виражає догми віри»

Отче, розкажіть про свої стосунки з домініканською Месою. Ви могли просто виконати заповіт пана Юрія, відслужити традиційну Месу-реквієм і все. Але ви продовжили, і до цього часу служите. Як так сталося?

Це можна порівняти до того, що хтось спробував якийсь напій, про який всі йому говорили, що він є не дуже добрий, але людина спробувала і каже: «Так це ж прекрасне бургундське вино». Зрозумійте вірно, я говорю про вино образно. Йдеться про те, що духовне життя, так само, як і біологічне, потребує енергії та наповнення. Якщо ми перестанемо їсти чи пити, то будемо повільно помирати. Також недобре, якщо їжа, яку ми споживаємо, не має необхідних мікроелементів та вітамінів. Для себе я відкрив, що це дійсно наповнює, що традиційний обряд дуже добре виражає догми віри, про які новий обряд хоче говорити національною мовою. А тут воно показується, і цим священник живе. Це мене захопило. Це ж не тільки Меса, це ще й Бревіарій – Часослов латинською мовою…

Тобто все йде разом?

Йде в комплексі, бо, наприклад, першими годинами нового дня йде так званий Matutinum – Утреня, потім Prima – Перший час. В Першому часі відмовляється Confiteor – «Сповідаюся», і ось ця Prima готує до Святої Меси. Після Святої Меси йде одразу Терція, яка ніби закріплює те, що відбулося на Месі. Коли, наприклад, є якесь свято або спомин святого, то всі ці тексти складаються, немов пазли. Антифони до псалмів нав’язують до першого читання на Службі Божій. Коротке читання нав’язує до Євангелія. Так що монах-домініканець включається в певну систему, яка допомагає цілий день прожити, роздумуючи про якусь таємницю віри. Наприклад, якщо свято Марійне, тоді в годині читання є дев’ять псалмів і дев’ять читань коротких. Це вимагає часу.

Отже для вас це не просто літургічна різноманітність, ви цим живете?

Людина починає в це все втягуватись. Вона бачить, що однієї Меси недостатньо. Інколи це може справді виглядати, ніби музей, бо Часослов, ще й плюс аскетичне життя. Наприклад, щодо посту. Якщо меса служиться вранці, то з вечора нічого не можна їсти. Якщо після обіду, то євхаристійний піст – три години до Меси. Я вже не кажу про традиційну практику під час Великого посту чи Адвенту. Ще є так звані пости квартальні – середа, п’ятниця, субота раз на три місяці. Відповідно в Бревіарії є певні тексти, які з цим пов’язані. Ціле багатство Ордену і Церкви в цьому відкривається поступово.

З Ваших слів можна зрозуміти, що завдяки традиційному Месалу змінилось ваше духовне життя як монаха і священника.

Поглибило його. Нашій формації бракує аскетики, ми чули про неї, але здалека. Виникає питання, чому я дізнався зблизька, що існує така частина морального богослівʼя як аскетика лише коли почав служити традиційну Месу?

«Хтось мені казав: «Отче, а це що – якась йога?»

Скільки домініканців служать традиційну домініканську Месу?

Перед обмеженнями, запровадженими Папою Франциском, їх було більше. З того, що я знаю, то служиться у Львові, в Лондоні – там є такий отець Лоренс Лью – і в Америці в нашій західній провінції в Сан-Франциско. До 2021 року у Великобританії з 13 наших монастирів служили в дев’ятьох, а зараз – тільки Лондон.

А як в Україні? На вас не дивляться як на диваків?

Трохи так, є кепкування. Наприклад, у традиційних обрядах після перемінення Хліба священник тримає злученими між собою пальці, які доторкалися Тіла Господнього, до самого кінця, коли їх обмивається вином і водою. Це може виглядати дивно. Хтось мені казав: «Отче, а це що – якась йога?» Дехто зі священників кепкує і показує мені той знак пальцями, мовляв, навіщо це. А це – дбання, щоб жодна крихта Пресвятого Тіла не була розтоптана. А з цього сміються. Через нерозуміння на якомусь етапі була певна ворожість, але добре, що хоч не фізична. Та все ж була якась дистанція та нерозуміння, мовляв, кому це потрібно. Ще й казали: «А може це комусь шкодить?»

В межах апології я відповідав: «Послухайте, всі наші святі, Тома Аквінський, наші мученики служили цю Месу і це їх формувало. А якщо б сьогодні розпочались переслідування за віру, чи багато знайшлось би таких, хто би віддав своє життя?» Якщо хтось є проти чи має застереження – прийди і подивись.

Що найбільше закидають?

«А що це ти стоїш спиною до людей». Але я перепрошую, це апостольська традиція. Інший закид: «Чому по латині? Я не зрозумів, що ти там сказав». А я відповідаю: «А я до тебе не казав нічого. Скажу хіба щось на проповіді». У нас не було прагнення виділитись, тільки щось поглибити. Це непросто, але було б дивним, якби щось велике і вартісне давалося без зусиль.

«Тож ці хлопці чи чоловіки по закінченню Меси глибоко видихають»

Скільки людей приходить до вас на традиційну месу у Львові?

Менше 10 осіб не приходить.

Хто ці люди? Чи вони ходять постійно?

Утворилася група людей, які постійно ходять. А якщо на Месі співає хор, точніше Григоріанський ансамбль на чолі з паном Андрієм Шкрабʼюком, то це ще 10 осіб. На Різдво, 25 грудня, тут було біля 70 людей, бо приходили ще й греко-католики. Мені здається якраз, що для греко-католиків традиційна латинська Меса є ближча, ніж римська в новому обряді, хоча вона є українською мовою. Я так добре не знаю Візантійської Літургії, але бачу в них спільне апостольське джерело. До речі, дослідники говорять, що традиційний римський євхаристійний канон є давнішого походження, ніж Літургія Івана Золотоустого.

А що Ви думаєте про рішення УГКЦ перейти на григоріанський календар щодо нерухомих свят?

Сприйняв я це позитивно, бо який сенс жити в повсякденному житті григоріанським, а в церковному – іншим календарем. Звісно, дехто говорить, що через це на свята у нас, римо-католиків в Україні, тепер буде менше людей.

А може, навпаки – більше, якщо свято в один день.

Побачимо. Але тут йдеться про істину, а не про кількість людей. Церква і духовенство є для спасіння душ. І цей перехід на новий календар в певній мірі посилить відчуття греко-католиків, що вони належать до Католицької Церкви. Бо спільне святкування говорить про спільність віри. 

А які враження від традиційної Меси ви чуєте від мирян?

Чую подібне до моїх переживань. Наприклад, міністранту, який прислуговує на Месі, треба багато чого навчитись, тому що все прописано, починаючи з його вбрання. Міністранти мають бути вбрані в чорні сутани з білою комжою (одяг з білої тканини, що доходить до середини стегна, – ДВЛ). А оскільки вони – не духовенство, то не повинні мати білих комірців, щоб люди не плутались. У нас вже є чотири міністранти, і вони зрозуміли, що в стародавній месі їм треба брати участь не тільки духовно, але й у фізично: наприклад, треба робити багато колінопреклонінь, існує три види похилення тіла, а коли священник згадує ім’я «Ісус», то завжди схиляється голову. Під час співаної Меси ще додаються дії зі свічками та кадильницею. Тож ці хлопці чи чоловіки по закінченню Меси глибоко видихають. Це як в армії: спочатку солдат виконує наказ, бо так треба, а потім потрохи починає розуміти, чому треба. Так і наші міністранти – від фізичного переходять поступово в духовне і починають цим жити.

«Людина відчуває, що це Святе Причастя, це не черга за булочками»

Це міністранти, а як інші миряни?

Те ж саме. До нас на Месу приходить сестра Бенедикта, вона є пустельницею. Я й не знав, що в Львівській Архідієцезії є пустельниця. Пустельник – це той, хто провадить індивідуальне богопосвячене життя, не пов’язане з жодним орденом, але за дозволом єпископа. Хтось приходить регулярно, хтось – через раз, деякі приходять з цікавості. Тут немає масовості, головною рисою поглибленої духовності є зріст усвідомлення, в Кого ми віримо. Бо сама структура обряду цьому сприяє – Причастя тільки на колінах і до уст; якщо це співана Меса, то двоє міністрантів під час причащання вірних підставляють білий плат. І тоді людина відчуває, що це Святе Причастя, це не черга за булочками. Тож саме дійство, сам спосіб підказує нам, формує нас. Людям подобається, що все відбувається з гідністю, що міністранти є добре вбрані. Бо як міністрант в кедах, а я таке бачив, то це мимоволі відволікає. А тут все зосереджено на Христі, на Богові.

Останнє запитання – як підсумок. Меса в традиційному домініканському обряді лише для людей певної ментальності чи для всіх?

Думаю, що для всіх. Тому що вона була встановлена для всіх. Ми служили традиційну Месу разом з Una Voce в Києві, там приходять родини з дітьми. Якось я побачив і був зворушений, як дві дівчинки чотирьох і п’яти років, коли їхні батьки пішли до Причастя, робили жест поклоніння.

Як я вже казав, до нас на Месу у Львові приходить пустельниця, але також і професор університету, є звичайна людина зі села під Львовом, люди їдуть здалека – один з наших міністрантів щонеділі приїжджає сюди з-під Стрия. В Києві також приїжджали люди з інших міст. Враження про обраність учасників може скластись, бо тут латина, але нічого такого нема. Сам Христос діє через латинську Месу, і ось це зосередження, деколи хвилююча тиша – ось це притягує. Людина потребує містики. А ми живемо в часі домінації галасу і поверхневості. А в латинські Месі є ця переміна – незрозуміла мова, це свята мова, яка спеціально створена для Літургії, бо це не є мова Цицерона. Є спеціальний підручник для церковної латини.

І власне більшість людей, з якими я розмовляю, особливо притягує, коли співається «Свят, Свят, Свят», а потім тиша. Священник тихо відмовляє канон, і тільки пошепки повторяє слова встановлення. В домініканському обряді після слів встановлення священник робить таке положення рук, ніби він на хресті. Це жива апостольська віра, втілена в жестах і словах.

Спілкувався Андрій ТОЛСТОЙ