О. Роман Лаба: “Атаки на таїнства Євхаристії та Подружжя тісно пов’язані”
  • Срд, 30/06/2021 - 21:00

Коли ми дивимося на таїнства Церкви, два з них по-особливому відображають стосунки між Христом і Церквою. Я говорю про Євхаристію та шлюб. Ми також можемо говорити про обидва таїнства з точки зору плоті та крові. Біблійною мовою вираз “плоть і кров” просто означає “людину” у її тілесному вимірі. Як під час Євхаристії, так і під час таїнства подружжя існує взаємний дар “плоті і крові”. Під час Святої Жертви Христос віддає своє Тіло і Свою Кров Церкві, тоді як Церква, яку називають Містичним Тілом Христовим, повністю віддається своєму Господу. В таїнстві шлюбу цей взаємний дар відбувається між подружжям. Отже, слова Нового Завіту, що стосуються дару шлюбу, цілком відповідають Євхаристії. Розглянемо один із текстів апостола Павла до Коринтян: “Дружина не володіє над тілом своїм, але чоловік; так же само й чоловік не володіє над тілом своїм, але дружина” (1 Кор 7:4).

Хіба не Христос відповідає за тіло, яким є Церква? Але Він також віддає своє Тіло Церкві під час Євхаристії. Святий Макарій Великий, коментуючи цей уривок, пояснює, що він також описує стосунки вірних із Христом:

“Так само у відносинах з Богом існує це невимовне спілкування душі з Господом; спілкуючись із Христом, вона єднається з Ним духом, і тому є володаркою над його незліченними скарбами, бо стає нареченою великого Царя, Христа. Бо Бог, у своїй непохитній любові залишається вірний, згідно зі словами Святого Письма (2 Пт 1, 4)”.

Відносини та схожість між шлюбним договором та Євхаристією прекрасно пояснює св. Іван Павло ІІ в апостольському листі «Mulieris dignitatem». Коментуючи слова св. Павла до ефесян (Еф. 5: 23-32), Папа вчить:

“Завіт шлюбу “пояснює” подружній характер союзу Христа з Церквою, і в той же час цей союз, як “велике таїнство”, робить шлюб таїнством, як священний завіт подружжя чоловіка і жінки”.

У подібному ключі, в тому ж листі св. Іван Павло ІІ пояснює таїнство Євхаристії:

“Євхаристія – це таїнство нашого викуплення. Це таїнство Нареченого та Нареченої. Євхаристія уприсутнює, сакраментальним чином реалізує викупну дію Христа, який “творить” Церкву, своє Тіло. Христос єднається з цим “Тілом”, як Наречений з Нареченою. Це все в посланні до ефесян. У цю “велику таємницю” Христа і Церкви вводиться вічна “єдність двох”, встановлена ​​з “початку” між чоловіком і жінкою”.

З іншого боку, у проповіді під час Євхаристійного конгресу Папа Римський із Польщі доручив:

“Таїнство шлюбу виростає з євхаристійного кореня. Воно росте і веде до Євхаристії. Людська любов “до смерті” має глибоко заглянути в любов, якою Христос любив до кінця. Він повинен зробити цю любов Христа своєю, щоб відповісти змісту подружньої обітниці: “Я обіцяю вам любов, вірність і подружню чесність, і що я не кину вас до смерті”.

Взаємозв’язок цих двох таїнств виражається також у літургійному святкуванні. Коли священик вимовляє слова освячення, він говорить:

“Accipite et manducate ex hoc omnes. HOC EST ENIM CORPUS MEUM – Беріть і їжте з цього всі. ЦЕ МОЄ ТІЛО. Accipite et bibite ex eo omnes. HIC EST ENIM CALIX SANGUINIS MEI … – Беріть і пийте з цього всі. ЦЕ МОЯ КРОВЬ “.

Зверніть увагу на слово “accipite”, яке можна перекласти як “візьміть” або “прийміть”. Те саме слово вимовляють наречений і наречена під час шлюбних обітниць.

Під час шлюбного договору відбувається також взаємне дарування плоті та крові. Подібно до того, як Христос приносить себе в жертву Церкві, і Церква довіряє своє життя Христу, так само, у подружньому союзі, чоловік повністю віддається дружині, а дружина – чоловікові.

В історії Церкви часто траплялося так, що коли одне з цих таїнств атакували, то атакували також інше. Наприклад, у розповсюдженому у ІІ столітті гностицизмі є заперечення шлюбу, оскільки шлюб пов’язував плоть з плоттю, та заперечення реальної присутності Христа в Євхаристії, оскільки це також пов’язане з матерією.

Подібна тенденція мала місце і в часи, що передували четвертому Латеранському собору в 1215 р., Коли представники катарської єресі, розглядаючи матерію, як зло, відкидали істину про Втілення Христа і, отже, про Євхаристію. Вони також відкидали шлюб, оскільки він сприяв народженню дітей, які, як елементи матеріального світу, примножували зло. Серед прихильників катаризму існував порядок повного сексуального утримання, але виключно для вибраних. Отже, середньовічна теологія наголошувала на противагу катарам, що шлюб є ​​найдавнішим таїнством, встановленим в Едемському саду самим Богом.

Якщо уважно подивимося на труднощі, з якими стикається сьогодні Церква, ми побачимо, що атака на єдність і нерозривність шлюбу збігається з часом великої дискусії про Євхаристійне спілкування з протестантськими громадами. Що це за спілкування, як не різновид доктринального конкубінату? Ми не повинні шукати приклади такої поведінки в секретних архівах Ватикану, а у відкритому інформаційному просторі.

20-21 лютого 2014 року в Римі відбувся консисторій кардиналів, присвячений найближчим двом синодам про сім’ю. Вступну лекцію, яка мала стати основою для обговорення ієрархів, прочитав відомий кардинал Вальтер Каспер. Його промова була повністю опублікована в міланському щоденнику Il Foglio 1 березня 2014 року. Здається, саме його роздуми багато в чому сприяли створенню глави VIII адгортації “Amoris Laetitia”.

У п’ятій частині своєї промови під назвою “Проблема розведених та одружених осіб” кардинал заявив, що сучасний стан багатьох сімей вимагає від Церкви “змінити парадигму” щодо шлюбу. Ієрарх говорив не лише про пошук пастирських рішень, а й про пошук доктринального узгодження. Переходячи до більш детальних теологічних рішень та пропозицій, він постулював причастя розведених людей, які підтримують сексуальні стосунки у повторному шлюбі.

У цих словах німецького кардинала багато хто почув відлуння слів Франциска в заклику “Evangelii gaudium”. Говорячи про «Церкву відкритих дверей», Папа також закликав «відкрити двері таїнств». Саме в “Evangelii gaudium” були виголошені слова, які часто цитують прихильники думки Вальтера Каспера, а саме, що Церква є “польовим госпіталем”, а Євхаристія – це не “нагорода за досконалість, а благородні ліки та їжа для слабких”. Ви можете погоджуватися з цим твердженням, але пам’ятайте, що ліки даються в певному порядку. Порушення цього порядку часто може спричинити смерть пацієнта. Св. Павло застерігає проти прийняття Святого Причастя в стані гріха:

“Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п’є. Бо хто їсть і п’є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п’є! Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто заснули” (1 Кор 11: 28-30).

Однак цей текст був випущений у роздумах кардинала Каспера, тоді як інтерпретація цього уривку в “Amoris Laetitia” підкреслює, що це “обмеження Тіла Господнього” є дискримінацією бідних християн з боку багатої християнської громади Коринфу, до якої звернувся зі своїм листом св. Павло.

Через чотири роки той самий кардинал Каспер висловився для Vatican Insider на користь інтеркомунії з протестантами. Інтерв’ю Андреа Торніеллі з німецьким кардиналом стосувалося керівних принципів, прийнятих у лютому 2018 року німецькими єпископами щодо приєднання протестантських подружжів до Святого Причастя. На той час сім ієрархів на чолі з кардиналом Райнером Марією Вьолкі не погодились з більшістю своїх єпископських братів і звернулися до Ватикану з проханням пояснити ситуацію. Святий Престол, у дусі синодальності, який дуже широко розуміється, наказав німецьким єпископам виробити єдину позицію з цього питання.

Думка кардинала Вальтера Каспера має свою логіку: якщо можна причащати розлучених осіб, які живуть у повторному шлюбі, заради якогось загального блага, то чому не можна причащати людей, які колись “розлучились” з Католицькою церквою, і тепер перебувають в інших “стосунках”, в інших християнських сім’ях? Зрозуміло, що нинішні протестанти народжуються вже в тих громадах, які колись відокремились від Католицької церкви і не несуть особистої відповідальності за це “розлучення”. Тим не менше, такий стан справ все ще зберігається.

Тут слід зазначити, що німецький ієрарх насправді не пропонував якихось нових рішень, оскільки обидві практики вже багато років втілюються в багатьох парафіях Церкви в Німеччині, а також в інших країнах, таких як Австрія чи Швейцарія. Отже, мова йде більше про легітимацію існуючого стану речей. Ініціатива німців, підтримана теологічною рефлексією кардинала Каспера, швидко увійшла в моду в інших західноєвропейських країнах, де ми також можемо побачити, як “легалізація” подружнього спільного життя шляхом прийняття розлучених осіб до Святого Причастя перекладається на доктринальний конкубінат – дозвіл Святого Причастя для “розлучених” з католицькою церквою.

В Австрії спостерігається взаємозв’язок між Євхаристійним спілкуванням із протестантськими громадами та для розведених та одружених осіб. Кардинал Крістоф Шенборн у своїй книзі «Їжа життя. Таємниця Євхаристії» пише в подібному дусі, як кардинал Вальтер Каспер, що можна причащати тих протестантів, які говорять «Амінь» в кінці євхаристійної молитви, оскільки в цій молитві ми виражаємо католицьку віру. 

Кардинал Шенборн розуміє, що свідомо вимовляючи “амінь”  в євхаристійній молитві, ми говоримо “так” католицькій вірі, тому він відразу вказує, що не має на увазі “привласнення євангельських християн”. Отже, митрополит Відня боїться звинувачень у прозелітизмі, тому він пояснює чіткіше: 

“Виходячи з цих міркувань, я сформулював прохання до наших євангельських християн, навіть проконсультувався з керівництвом Церкви. Якщо ми хочемо жити разом у щирості та правді – також у контексті цих складних проблем – ми повинні заохочувати вірних робити те, що рекомендує та практикує їхня Церква, а не вимагати, щоб християни іншої громади нехтували власною церковною громадою”.

Слова кардинала, схоже, зрозуміли досить широко, і в Австрії спілкування практикується багатьма католиками та протестантами.

З точки зору розуміння шлюбу, руйнування пішло ще далі. Вищезазначений ієрарх не лише відкрито підтримує уділення Святого Причастя для розлучених, але також підтримує благословення гомосексуальних пар, виступаючи проти позиції Святого Престолу, висловленої Конгрегацією доктрини віри в цьому питанні.

Подібні причинно-наслідкові зв’язки щодо Євхаристії та шлюбу можна спостерігати в інших країнах Західної Європи. Наприклад, у Швейцарії єпископ Йосип Боннемен з єпархії Чур, перш ніж стати ординарієм, уділяв Святе Причастя для розлучених людей у ​​дусі листа аргентинських єпископів. Тож не дивно, що під час єпископського рукоположення 19 березня він причастив трьох ювілярів Реформатської Церкви. Ці три протестанти, які прийняли Святе Причастя, невідомо сповідують католицьке розуміння Євхаристії чи ні.

Можна навести ще багато прикладів. Вони показують зв’язок між нехтуванням розуміння Євхаристії та знищенням таїнства шлюбу. Нарешті, варто процитувати слова, які вказують шлях до оздоровлення ситуації, і цей шлях полягає у відродженні глибокої пошани до Євхаристії та розміщенні її в центрі життя кожної родини. Справді, апостольський заклик Бенедикта XVI “Sacramentum Caritatis” є пророчим у цьому відношенні. Ось кілька уривків на нашу тему:

“Вірний, нерозривний і винятковий зв’язок, який пов’язує Христа з Церквою і який виражається у таїнстві Евхаристії, пов’язаний із початковим антропологічним принципом, згідно з яким чоловік повинен остаточно об’єднатися лише з однією жінкою, а жінка – лише з одним чоловіком (пор. (Буття 2:24; Мт 19: 5) (No 28).

Оскільки Євхаристія виражає незворотність Божої любові у Христі до своєї Церкви, зрозуміло, чому ця любов по відношенню до таїнства Подружжя демонструє ту нерозривність, якої не може не бажати кожна справжня любов. Пастирська увага, яку Синод присвятив болісним ситуаціям, в яких опинились багато вірних, розлучившись та одружившись повторно після таїнства Подружжя, є більш ніж виправданою. Це делікатна і складна проблема, справжня напасть у сучасних соціальних відносинах, яка дедалі більше руйнують і католицькі кола. Задля любові до правди пастирі зобов’язані добре розрізняти множину ситуацій, щоб адекватно підтримувати зацікавлених вірних. Синод Єпископів підтвердив практику Церкви, засновану на Священному Писанні (пор. Мк 10, 2-12), забороняти розлученим людям, які вступили в нові стосунки, брати участь у таїнствах, оскільки їхній стан і ситуація в житті об’єктивно суперечать цій єдності у любові між Христом та Церквою, що виражається та реалізується в Євхаристії. Тим не менше, розлучені особи, які одружилися повторно, все ще, незважаючи на свої обставини, належать до Церкви, яка супроводжує їх з особливою ретельністю в бажанні культивувати, наскільки це можливо, християнський спосіб життя через участь у Святій Месі. Хоча і не отримуюють Святого Причастя, однак слухають  Боже Слово, беруть участь в євхаристійному поклонінні, молитві, у спільному житті, мають щирі розмови зі священиком чи духовним отцем, віддані активній любові, ділам покути та залученню до навчання дітей”.


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць