Пандемія триває вже багато місяців. Чимало людей залишилися без роботи, все більше відчувають депресивні настрої. Як вистояти у цьому?  Де шукати натхнення і розради і водночас яким чином віднайти людяність у собі? Про це та більше розповів нам Синкел у справах монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ о. Юстин (Бойко).

-Отче, пандемія стала своєрідним лакмусовим папірцем, яка виявила, як позитивні, так і негативні сторони суспільства. Як після цього випробування, стати кращими, аніж були до того?

-Наш нарід від початку, коли почалася оця ситуація із коронавірусом, не виявив гуманне і добре серце і людяне обличчя.Хотів би пригадати, як ставилися до повернення наших людей з-за кордону, наших співвітчизників до України. Хоча це також і вина і політиків, які поводилися дуже немудро, був брак інформації, який спровокував хаос. Але як на мене, тест на людяність не склав не тільки український народ, взагалі людство не здало тест на людяність під час пандемії. Вірус, якого ми не бачимо,не тільки зупинив звичайний біг життя, до якого ми звикли, але також показав чим ми жили. Якими цінностями. На превеликий жаль, людство показало, що воно жило матеріальними цінностями, за яких навіть життя людське ставало на другорядний план, а на перше місце ставав капітал. Хочу сказати, що якщо не всі, то багато-хто це зауважив. Хоча  б американське суспільство, яке має досить високий рівень життя, але коли почалася пандемія, то у супермаркетах, а це не є секрет, люди билися за той туалетний папір. Тому це є загальносвітове явище, яке вказує нам, що під час карантину нам варто переосмислити: “чим  ми живемо?”, “як ми живемо?” і “заради чого ми живемо?”. Багато людей у світлі віри це переосмислили і роблять добрі висновки. У будь-якому випадку, пандемія показала нам, що слід у першу чергу звернути увагу на те, що ми є все ж таки брати і сестри у Христі, маємо життя, яке нам дав Бог, і у цьому значенні дуже цінним є заклик Папи Франциска, єрархів локальних Церков, щоб керівники держав зробили певні висновки із цієї пандемії і у першу чергу припинили війни по цілому світі і солідаризувалися у поміч одне одному. Навіть Європа, яка здається є потужною силою на світовій арені, Європа, котра об’єднана безвізом і спільною економічною системою, показала себе не з найкращої сторони, бо у той час, коли треба було допомагати одне одному, європейські держави закрили свої кордони. Це, мені особисто, нагадує про заклик Івана Павла ІІ, який свого часу закликав провідників європейський держав, справедливо  визначити територію Європи і будувати Європейський континент на християнських цінностях. На превеликий жаль, його не послухалися. 

-Під час цієї пандемії можна було побачити певне неоднозначне ставлення до церковного життя. Наприклад, у Китаї це можна було простежити і зокрема в Україні. Чому саме такий антирелігійний відгук був у суспільстві?

-Це  і для мене загадка. Коли мова йде про Україну, то коли були впроваджені і зокрема щодо Церкви я звернув увагу на те, що виглядає, що в Україні уряд бореться не так з коронавірусом, як з Церквою. Але ця ситуація була аналогічною й у інших країнах. Китай ми тут до уваги не беремо, бо Китай є комуністичними і користується будь-якою нагодою, щоб нав’язати цю ідеологію. Ми, які пережили радянський союз, це дуже добре знаємо. Але новизною для  мене стало те, що така антицерковна риторика проявилася у державах з християнською домінантою, де більшість людей, які займають уряди є християнами.І як на мене, треба відрізнити коронавірус як пандемію і заходи, які уряди використали для того, щоби провернути певні свої політичні проекти, які досить часто суперечать біблійним, християнським і церковним принципам життя, тому Церква у багатьох країнах почувається немовби переслідуваною. Я не можу зрозуміти до сих пір що спільного має між собою боротьба з коронавірусом і протягування Закону зокрема в Україні, за яким мають карати людей, які вважають нетрадиційну орієнтацію тяжким гріхом. Тобто той, хто повторює навчання біблійне, по-суті є тим, хто переступає Закон. Як на мене, це є сигнал для Церкви і знак часу,який ми стараємося відчитати. Але у будь-якому випадку, Церква повинна зрозуміти, що вона тримається на священниках, єпископах, але у першу чергу на вірних. І я, як священник найбільше переживаю за те, щоби уряди поодиноких країн, не скориставшись пандемією коронавірусу, не стали би впроваджувати ідеологію, яка б суперечила принципам християнської віри і моралі, бо це провадитиме до прямих переслідувань Церкви,а відтак і християнства. Які цьому причини? Напевно, що є хтось , кому це вигідно. Мабуть, за цим стоять великі фінансові групи, ідеологічні, які мають вплив на світову політику.І настав час, щоб християни, які є при урядах проявили себе насамперед як християни, а не як істоти безхребетні.

-Як реагувати на ті виклики і зміни, які принесла пандемія?

-Колись один мій знайомий місіонер розповідав, як він розпочинав працю серед одного племені. Він поселився поруч і володів різними ремеслами,тобто їм практично допомагав. Пік для них хліб, забезпечував необхідним. І пізніше голова племені та інші визнали, що той Бог у якого вірує цей священик, є Богом правдивим і ціле племя навернулося до Церкви. І так само зараз. Не вистачає  підтримки психологічної, треба подбати про те, щоб первинні потреби людей були забезпечені. Це щоб людина мала що їсти, де переночувати і розвивалася у культурному, духовному, інтелектуальному плані. Думаю в Україні, якщо додати капітал олігархів, то думаю, що ми могли б на карантині протягнути кілька років. Але треба, щоб ті олігархи почали ділитися з людьми. Для цього треба, щоб вони зійшли до народу, не були відірваними від реальності.  Звісно,кожен народ повинен мати багатих людей. Але багатство дається для того, щоб людина могла б ним володіти належно і розвиватися. І коли народ побачить добрий жест з боку олігархів, тоді пробачить їм багато. Але якщо олігархи цього не зрозуміють, то слід нам очікувати голодних бунтів. А при тій ситуації, коли воюємо з Московією, то голодні бунти є дуже небезпечними. Надіюся, що до цього не дійде. 

-Що Ви можете порадити, як можна  вистояти у світі, де пандемія триває дуже довго?

-У першу чергу, я б закликав народ до солідарності, щоб допомагати одне одному, починаючи від основних потреб, закінчуючи розмовами між собою. В час скрути – не забуваймо про Бога, про те, що ми не самі!  Ми повинні зрозуміти, що з нами є Бог, який провадить історію людства. Тому нам не слід забувати про свій духовний розвиток і культурний. Бо це є час, коли ми маємо можливість, як народ, ще раз переосмислити всі ті цінності, на яких будуємо своє життя і фундамент на якому будуємо нашу хату. Кожна криза є шансом, і ми не можемо цей шанс опустити, щоб солідаризуватися і достойно заявити про себе на міжнародній арені. Не знаю,яким світ буде дальше, бо панує величезне незнання, який породжує страх. А страх впроваджує людину у ступор. Але той страх можемо побороти вірою і довірою до Бога.Бог промовляє до нас досить часто через наших ближніх.

Розмовляла Оксана Бабенко