Освіта для українських біженців серед тем міжнародної конференції
  • Срд, 28/09/2022 - 20:50
«Пам’ятайте, що ви не самотні, світ дивиться на вас, ви йому не байдужі, світ хоче підтримати освіту біженців та мігрантів», – таке звернення до українських студентів, які щодня змушені долати численні виклики, спричинені війною, прозвучало з уст учасниці міжнародної конференції, що відбулася в Римі та була присвячена темі освіти для біженців та мігрантів. Одне з пленарних засідань було присвячене проблемам забезпечення освіти для українців в умовах війни.
 

Від 26 до 28 вересня в Папському Григоріянському університеті проходила міжнародна конференція на тему «Ініціативи у сфері освіти біженців та мігрантів» (англ. Initiatives in refugee and migration education), який організували факультет суспільних наук згаданого університету, Мережа освіти біженців і мігрантів (Refugee and Migrant Education Network) та фундація «Бути благословенням» (Being the Blessing Foundation). У конференції взяли участь понад 150 осіб, серед яких були ректори університетів, викладачі, а також представники неурядових організацій, міжнародних установ та гуманітарних організацій, які займаються зміцненням та розширенням освітніх можливостей для біженців і переміщених осіб. Програма заходу включала не тільки доповіді та тематичні дискусії, але був також виділений час для спілкування та налагодження зв’язків між учасниками, створюючи, таким чином, простір для зародження нових ініціатив, можливостей та ідей для співпраці та пошуку стратегій реагування на сучасні кризи.

Одне з пленарних засідань конференції було присвячене кризі освіти українських біженців. До цього засідання в онлайн режимі приєдналася народна депутатка Інна Совсун, заступниця Міністра освіти України в 2014-2016 роках. Виступаючи перед учасниками міжнародного заходу, вона розповіла про шкоду, якої освіті завдала повномасштабна агресія російських військ проти України. Після цього прозвучали доповіді професора Матьє Дені, наукового директора і виконуючого обов’язки генерального директора Міжнародної наукової ради (International Science Council), афганської біженки Нілаб Земарай Акмад, яка розповіла про свій досвід навчання в Одесі, та Кетрін Гладуелл, яка є засновницею та виконавчим директором Refugee Education UK, некомерційної організації, яка допомагає молодим біженцям у Великобританії здобути освіту.

Окрема увага до біженців з України

«Ми вирішили присвятити значну частину цієї конференції дійсності, з якою стикаються українські біженці та переміщені українці внаслідок війни, і вже під час планування цієї конференції я усвідомлював, що наша відповідальність полягає в тому, щоб донести до ширшої аудиторії потреби у сфері освіти, на які ми спробуємо відповісти», – зазначив в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News засновник Мережі освіти біженців і мігрантів (Refugee and Migrant Education Network) професор Ентоні Чернера після завершення пленарного засідання, присвяченого Україні. Він зауважив, що учасники конференції працюють над розробкою плану активнішої участі в допомозі українським біженцям в питаннях освіти як на початковому, так і на середньому та університетському рівнях.

Порівнюючи міграційну кризу, спричинену повномасштабною війною в Україні, з міграційними потоками з інших країн, професор зауважив, що між ними є як подібності, так і відмінності, та висловив сподівання, що, власне, 150 учасників конференції, які представляють майже 80 університетів та неурядових організацій світу, мають на меті дослідити, які виклики, що постають перед українськими біженцями та переміщеними особами, є безпрецедентними. «Я розумію, що для тих, хто покинув Україну і тепер, наприклад, перебуває в Польщі, бажання повернутися в Україну є дуже-дуже сильним, а той, хто покинув Сирію, навряд чи повернеться до Сирії. Отже, коли мова йде про освітні програми для тих і інших, то ми говоримо про дві різні реальності; вони схожі, тому що це переміщені особи, але різні, бо прагнення людей – чи це внутрішньо переміщені особи, чи біженці – часто дуже різні».

Засновник Мережі освіти біженців і мігрантів наголосив, що тепер у світі є 100 мільйонів вимушено переміщених осіб. «Це величезна кількість людей, – наголосив він, – і проблема переміщених осіб, внутрішніх чи зовнішніх, не зникає. Отже, це проблема, на яку потрібно реагувати не тільки сьогодні, негайно, це довгострокове зобов’язання, яке слід взяти на себе, щоб сприяти освіті».

Ділячись думками про внесок Церкви у питання освіти для біженців та мігрантів, професор Чернера зазначив, що особлива відповідальність Церкви полягає у тому, «щоби втілювати в життя Євангеліє та приймати чужинців». «Відповідь на потреби найбільш пригноблених і маргіналізованих є надзвичайно важливою у втіленні Євангелія в життя, – сказав він. – Сама в собі освіта біженців і мігрантів не є католицькою, але ми черпаємо натхнення з Євангелія. Я сам католик, доктор богослов’я. Отже, дбаючи про освіту для біженців і мігрантів, ми, на мою думку, втілюємо найважливіші аспекти нашого вчення про соціальну справедливість, що цілком відповідає тому, до чого нас закликає Папа Франциск: об’єднувати людей різних традицій, щоб працювати разом задля добра людства».

Свідчення афганки: «Українці надзвичайно щедрі люди»

Ми запросили до інтерв’ю також афганську біженку Нілаб Земарай Акмад, яка прожила дев’ять років в Одесі, де навчалася в Міжнародному гуманітарному університеті. Після початку війни в Україні вона покинула Одесу і тепер мешкає з родиною в німецькій столиці Берліні. «Перед тим, як прибути до України, – пригадує дівчина, – я хвилювалася, що українці, так само, як і люди в багатьох інших країнах, реагуватимуть на мене негативно. Але я була вражена, наскільки українці чудові люди. Мені дуже подобалася їхнє ставлення до біженців: з ними я ніколи не почувалася біженкою, вони мені ніколи не нагадували, що я іноземка чи біженка. І це було прекрасно, бо як біженці ми вже маємо численні проблеми, прибуваючи в іншу країну, але було насправді чудово, що принаймні в цьому ми не мали жодних проблем». Нілаб, яка тепер старається знайти можливість продовжити навчання в Німеччині, додала, що, звичайно, були і негативні моменти, серед яких – брак інформаційної та фінансової підтримки. На думку молодої афганки, якщо би українські університети могли надавати бодай кілька стипендій для біженців, вони були б дійсно щасливі, бо на загальнолюдському рівні вона, а також інші студенти, почувалися в Україні дуже добре, завжди отримуючи допомогу як з боку викладачів, так і однокурсників.

Нілаб під час конференції

Нілаб під час конференції

Переплетення негативних і позитивних моментів позначило також її досвід виїзду з України після початку війни. Нілаб розповіла, що залишивши Одесу в перший день війни, протягом восьми днів вона та її рідні не могли перетнути кордон. Але їм допомогла громадська організація «Десяте квітня», яка займається захистом прав людини та розвитку суспільства і, зокрема, захистом прав уразливих груп, серед яких – біженці та внутрішньо переміщені особи. Нілаб висловила особливу вдячність Аліні Арнаут, одній із працівниць цієї організації, яка, за її словами, цілодобово була з ними на телефонному зв’язку, незважаючи на те, що сама перебувала у бомбосховищі з маленькою дитиною. «Вона ніколи не сказала: “Ви біженці, ви залишаєте нашу країну, тому ідіть собі”. Але ні. Вона допомагала нам аж до того моменту, поки ми не залишили Україну, – зворушено розповіла Наліб. – Вона була для нас справжнім ангелом, і вона постійно повторювала нам: “Не втрачайте надію, ви будете в безпеці, я стараюся зробити все, щоб вам допомогти”. Тому я хочу щиро подякувати їй за велику допомогу».

Українці, що втікають від війни: історія повторюється

На міжнародній конференції «Ініціативи у сфері освіти біженців та мігрантів» перетнулися не лише географічні, але й часові шляхи. «Я б хотіла підкреслити, що українські біженці не хочуть покидати свою країну, і якщо вони її покидають, то хочуть якнайшвидше повернутися назад», – наголосила одна із учасниць обговорення, присвяченого Україні, професорка із США Карен Кордова. Виявилося, що її матір – українка, яка ще маленькою емігрувала зі своєю родиною до США під час Другої світової війни. Тепер її родичі з України, з якими Карен налагодила зв’язок лише після розпаду Радянського Союзу, переживають той самий досвід, що і її мати. «Залишити сім’ю, друзів, свої засоби до існування, свою країну, яку ти любиш, – це не вибирають, – поділилася вона в інтерв’ю для Радіо Ватикану - Vatican News. – Моя мама, її батьки та брати, в одну мить стали біженцями. І я виросла, слухаючи ці історії, і це викликало у мене глибоке бажання допомогти українцям-біженцям більше, ніж будь-коли».

Карен Кордова викладає в католицькому єзуїтському університеті «Regis», і через участь у цій конференції вона намагалася зрозуміти, як вона може допомогти молодим українським біженцям і ВПО здобувати освіту. У сфері вищої освіти вона працює понад 20 років, зокрема в Єзуїтському університеті, а завданням єзуїтської освіти є «Готувати чоловіків та жінок для служіння іншим», визнаючи, що освіта є правом людини.

Користуючись нагодою, професорка звернулася до українських студентів, які тепер перебувають в Україні або виїхали за кордон: «Пам’ятайте, що ви не самотні, – наголосила вона, – світ дивиться на вас, ви йому не байдужі, світ хоче підтримати освіту біженців та мігрантів. Ваша депутатка Інна Совсун виступила перед нами на міжнародній конференції про освіту для біженців і мігрантів й пояснила важливість відновлення ваших навчальних закладів в Україні та пошуку шляхів створення стипендій для продовження освіти, необхідної для українських студентів. Тому, будь ласка, продовжуйте навчатися, не втрачайте надії й надалі прямуйте вперед дорогою до осягнення своїх цілей».


Паломництво Святими місцями