Отець Климентій Шептицький є тією людиною, яка повинна стати дороговказом в українському суспільстві, - Іван Матковський
  • Срд, 28/06/2017 - 11:58

Українська спільнота загалом дуже мало знає про блаженного архімандрита Климентія (Казимира графа Шептицького) – польського аристократа, який у 43 роки став українською духовною особою, скинув графський костюм, щоб служити українському суспільству. Частково відкрила завісу над цією визначною постаттю книга «Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи до рідного брата Станіслава графа Шептицького та родини». Книга нещодавно побачила світ, переклад з польської, опрацювання і примітки до якої здійснив д-р Іван Матковський, а дизайнерське оформлення – художниця Леся Квик. Д-р Іван Матковський переконаний, що постать Климентія Шептицького є надзвичайно важливою, він може стати тим містком для кращого порозуміння з іншими народами – поляками, євреями тощо. Скажімо, кілька місяців тому Ізраїль мав величезні претензії до України через голосування в Раді безпеки ООН. З поляками теж відносини складаються по-різному. Отець Климентій Шептицький може стати патроном польсько-українського порозуміння.

Про це д-р Іван Матковський сказав в розмові з IA ZIK.

За його словами, отець Климентій Шептицький теж є непересічною особою для лісівників – був співавтором законодавства, головою товариства лісівників Галичини. Можна було би його визнати також патроном лісів. За два роки, у 2019 році, виповниться 150 років з дня його народження, і це добрий час, щоб повернути пам’ять про нього українцям.

Іван Матковський розповів багато цікавих фактів з життя братів Шептицьких, і ви теж можете про них дізнатися, прочитавший цей текст.
 

– Пане Іване, як ви долучилися до створення книги про отця Климентія Шептицького?

– Ми з дружиною Іванкою Новаківською проводили акцію у Львові, спрямовану на популяризацію музею імені Олекси Новаківського. Тематика виставки була така: «Творчість Олекси Новаківського в контексті його зв’язків з митрополитом Андреєм Шептицьким». Ми привозили цю виставку у Музей народної архітектури та побуту у Львові ім. Климентія Шептицького, у Шевченківський гай, де настоятелем Свято-Іванівської лаври був монах-студит отець Юстин Бойко, який і розповів, що має листи отця Климентія Шептицького до брата Станіслава польською і французькою мовою, але не має часу їх перекласти і упорядкувати. Я запропонував свою допомогу. Ці листи мене вразили. Вони були вже у передруку, який зробив племінник отця Климентія Ян Казимир Шептицький. Цей передрук також був далекий від літературного. Я зробив переклад з польської мови і коментарі. Потім звернувся до художниці і дизайнера Лесі Квик. Ми з нею обговорили, як книга має виглядати. Відтак я почав збирати фотографії, багато фото дала родина Шептицьких, яка проживає у Варшаві, трохи – отець Юстин Бойко. Деякі фото були у нашому сімейному та родинному архіві. За півроку ми з пані Лесею Квик зробили книжку, – я приносив матеріал, вона оформляла, вносили правки.

Отець Климентій Шептицький є тією людиною, яка повинна стати дороговказом в українському суспільстві. Він визнаний католицькою церквою блаженним. Також він визнаний єврейською світовою громадою Праведником народів світу. Все, що сьогодні є написаного про Климентія Шептицького – це кілька статей, що стосуються аналізу його кримінальної справи. А твори Климентія Шептицького видали монахи-студити, упорядником книги став о. Юстин Бойко. Отець Климентій писав роздуми, послання богословського характеру. Натомість зовсім не відомий для читача період його світського життя, а період церковно-монашого життя є дуже мало досліджений.

– Який вплив мав отець Климентій на діяльність греко-католицької церкви?

– Його брат, митрополит Андрей Шептицький, з 1929 року був прикутий до інвалідного візка, з 1935 року його переносили, а наприкінці 30-х років він практично самостійно не міг писати. Навіть є така підозра, що багато чого з написаного митрополитом Андреєм Шептицьким, насправді написане Климентієм Шептицьким, який з половини 30-х років був тінню свого брата. Він не відходив від нього, вів всю переписку, очевидно, неформально приймав рішення щодо церковних справ.

Народився Казимир (Климентій) Шептицький у 1869 році в Прилбичах (село в Яворівському районі Львівської області – ред), закінчив середню школу в Кракові. Вступив на правничий факультет. Потребує перевірки факт, чи отець Климентій ще закінчив у Кракові факультет, пов’язаний з охороною лісів. Після цього він вчився у Німеччині та Франції, у 1892 році захистив докторат з права у Ягеллонському університеті в Кракові. Залишилася згадка у документах про наукового керівника Казимира Шептицького, дату захисту дисертації. Не знаю, чи є відомою тема його наукового дослідження.

У 1894 році батько Ян Кантій Шептицький подарував своєму синові Казимирові маєток у теперішньому Жидачівському районі – тепер це село Дев’ятники, де проживав Казимир Шептицький. Будучи римо-католиком, він для місцевого населення збудував у селі греко-католицьку церкву. Прожив там до 1900 року, потім був обраний до австро-угорського парламенту, де пропрацював до 1907 року. На сайті Національної австрійської бібліотеки є всі стенографічні протоколи з цього періоду. Серед законодавчих ініціатив, які реалізував Казимир Шептицький, є закон про ліси Австро-Угорської імперії, в якому він був співавтором. Нам вдалося в Національної австрійської бібліотеки купити пропозиції, які вносив Казимир Шептицький до цього документу. На початку XX століття він був активним учасником Господарського товариства Галичини, яке об’єднувало маєтних людей, – за теперішнім визначенням, підприємців. Казимир Шептицький там був заступником голови, а головою довший час був князь Адам Сапіга, син якого згодом став краківським кардиналом і висвятив Івана Павла II на священика. Сапіги і Шептицькі приятелювали.

У 1908 році Казимир Шептицький відомий також як людина, яка стала співавтором лісового законодавства, його обрали головою лісового товариства, яке існує дотепер і носить назву польське лісове товариство. Воно об’єднувало лісівників, власників лісів, тих, які на лісі заробляли гроші. Казимир Шептицький видавав газету «Сільван». Виконував обов’язки голови лісового товариства до кінця 1911 року, а потім прийняв рішення йти в монастир. Йому було 43 роки.

– Що його спонукало так різко змінити своє життя?

– Можемо лише здогадуватися. Ця людина була бажаним гостем у всіх європейських салонах і домах – королівських, кайзерських тощо. До моменту вступу в монастир він, як доктор права, мав адвокатську ліцензію. Окрім того, що був головою лісового товариства Галичини, заступником голови Господарського товариства Галичини, був членом інших організацій в Галичині. Можна ствердити, що на той період він був надзвичайно відомий як громадський і політичний діяч в Галичині. І прийняв рішення йти в монастир. Очевидно, читаючи документи, пов’язані з родиною Шептицьких, основною причиною, чому він вирішив піти в монастир, була допомога своєму братові митрополиту Андрею Шептицькому, який у цей період не мав підтримки серед української інтелігенції, частина якої прямо заявляла з високої трибуни віденського парламенту, що митрополит Андрей Шептицький є польським шпигуном, засланцем, єзуїтською провокацією. У 1908 році був вбитий Анджей Казімєж Потоцький, намісник Галичини, який був приятелем родини Шептицьких. Він фігурує в листах. Митрополит Андрей Шептицький після вбивства Потоцького зробив до українського народу досить неприємне звернення, яке було надзвичайно вороже сприйнято і розкритиковано. Ця справа була також однією з тих, яка загострила негативне налаштування української громадськості проти митрополита Андрея Шептицького. В той період вже Казимир Шептицький, очевидно, роздумує і приймає рішення про вступ в монастир. Оксана Гайова, яка є відомою дослідницею історії родини Шептицьких, телефонувала до мене кілька тижнів тому, і сказала, що знайшла в листах матері Софії Шептицької до сина Романа (Андрея) такі слова: «здається мені, що Казимир піде твоїми слідами». Ми думаємо, що однією з причин того, що Казимир Шептицький приймає рішення піти в монастир, – допомогти братові, який не мав опори.

– А у книзі листи написані в основному до іншого брата – Станіслава Шептицького, який був генералом польської армії.

– Так, в листах митрополита Андрея називають завжди ласкаво Ромцьо. Частою темою в листах є стан здоров’я митрополита. Як передмову до цього видання ми використали спогади Ванди Шептицької, монахині, дочки Леона Шептицького, якого у 1939 році разом з його дружиною розстріляли у Прилбичах більшовики. Ванда Шептицька написала, що митрополит Андрей все життя хворів на туберкульоз кісток. Я запитував дослідників, в тому числі Лесю Гайову, але вона сказала, що перший раз про це чує. Очевидно, під впливом того, що треба допомогти брату, Казимир Шептицький вступив до Бенедиктинського монастиря римо-католицької церкви, через рік змінив обряд у монастирі на Балканах в селі Кам’яниця поблизу Баня-Луки. Там Казимир Шептицький вже як Климентій перебував до 1915 року, коли його висвятили на греко-католицького священика.

Листи Климентій Шептицький писав з 1881 до брата Станіслава, який вчився у військовій академії у Відні. Станіслав Шептицький був не обділений увагою цісарської сім’ї. У 1904 році Австро-Угорщина вислала Станіслава Шептицького в ранзі капітана на російсько-японську війну на Далекому Сході. Ще з кінця XIX століття йшли розмови про те, що війна між Австро-Угорською імперією та Росією є неминучою. Це відчувалося у настроях, що панували тоді в Галичині, де Росія фінансувала москвофільство. Натомість Австро-Угорщина фінансувала українську справу, яка би мала поширитися на всю Україну. На японсько-російській війні військовий аташе капітан Станіслав Шептицький повинен був дослідити стан російської армії, їхню тактику. Він це все описував, висилав депеші до Відня, а частину оприлюднював у пресі. Цими повідомленнями жила вся Австро-Угорська імперія.

Коли Станіслав Шептицький повернувся з Маньчжурії у 1906 році, вже після смерті своєї матері одружився з Марією Сапігою, родичкою князя Адама Сапіги. У 1912 році він був військовим аташе Австро-Угорщини в Римі, а пізніше обіймав ключові пости під час Першої світової війни. Будучи офіцером Австро-Угорської армії, отримав також пропозицію стати на чолі українських Січових Стрільців. Але частина львівської інтелігенції виступила категорично проти цього, кажучи, що, мовляв, «ми маємо вже одного Шептицького на чолі церкви, і більше не хочемо». Відтак Станіслав Шептицький очолив польський легіон. Минулоріч виповнилося 100 років відтоді, як генерал Станіслав Шептицький на чолі польської армії увійшов у Варшаву і звільнив її від російських військ. В цей час Станіслав Шептицький отримав від Австро-Угорського цісаря і від німецького кайзера листа, в якому йому доручили відновити польську державу в кращих традиціях королівських династій Ягеллонів і П’ястів. Станіслав Шептицький скликав Регенераційну Раду, що складалася з поважних представників, які повинні були після закінчення війни запропонувати кандидатуру на короля Польщі. Але у 1918 році була оголошена Польська народна республіка, яка не передбачала монаршу форму правління. Генерал Станіслав Шептицький брав активну участь у формування польської армії. У 1920 році він відіграв одну з ключових ролей під час оборони не лише Варшави чи Польщі, а й усієї Європи від кінноти Будьонного, який хотів дійти аж до Атлантичного океану. Виснажені Німеччина, Франція, Австрія у Першій світовій війні не становили для Будьонного жодної загрози. Єдиною боєздатною армією була польська, до якої долучилися українські відділи Симона Петлюри. Під Замосцьом українці під керівництвом генерала Марка Безручка зупинили армію Будьонного ціною власного життя. А під Варшавою Будьонний зазнав поразки. Автором плану оборони Варшави був львів’янин – генерал Тадеуш Розвадовський, а безпосередньою обороною керував генерал Станіслав Шептицький. В 1923 році Станіслав Шептицький став міністром оборони Польщі. Цього ж року 15 серпня він започаткував свято польського солдата, яке існує до сьогодні. Це свято має відношення також до української військової традиції, бо війська Директорії також мають велику заслугу в цьому. Минулого року українські військові були на цьому параді у Польщі. До 1923 року митрополит Андрей Шептицький (тоді, коли його брат сприяв розбудові польської держави) їздив по світу, щоб переконати міжнародну громадськість, що українці повинні мати свою державу. Йому це не вдалося. Польща надзвичайно вороже це сприйняла. Але в той час галичани чи не вперше почали добре ставитися до митрополита Андрея.

– Як пов’язане ім’я отця Климентія з назвою львівського Музею народної архітектури та побуту Шевченківський гай»?

– У Львові брати Шептицькі продали свою землю на Скнилові полякам під аеропорт і купили землю на Кайзервальді, яку записали на новостворений монастир, що формувався навколо церкви, яку вони перевезли з села Кривки. Довкола розпочали будувати хати, в яких жили монахи. З приходом радянської влади монахів прогнали, а церква та хати стали початком створенням музею народної архітектури та побуту «Шевченківський гай». З цією назвою ходили чутки, що, мовляв, коли Шевченко приїздив до Львова, то обідав у цьому місці. Таким чином затиралося сакральне призначення Шевченківського гаю. Кайзервальд і Свято-Іванівський монастир мав стати центром всіх монахів (а не Унівська церква). Але цьому перешкодила Друга світова війна.

З половини 30-х років отець Климентій Шептицький був найближчою людиною біля митрополита Андрея, допомагав йому, був його сповідником та людиною, яка також брала участь у керуванні греко-католицькою церквою. У 1939 році митрополит Андрей Шептицький отримав дозвіл від Риму на те, щоб отець Климентій став екзархом в Росії. Це окрема історія, яка тягнеться, очевидно, з 1917 року з Фатімських об’явлень. У 1912 році отець Климентій Шептицький перебуває на Балканах в монастирі разом з росіянином Леонідом Фьодоровим. Після об’явлень у Фатімі, коли Мати Божа сказала, що потрібно молитися за Росію, митрополит Андрей Шептицький малював амбітний план створення російської греко-католицької церкви. На цю роль обрали Леоніда Фьодорова, призначивши його першим екзархом російської греко-католицької церкви. Леоніда Фьодорова вбили у 1935 році у концтаборах. Минуло чотири роки і Рим призначив наступним екзархом російської греко-католицької церкви отця Климентія. Це було зроблено у великій таємниці, бо Шептицькі боялися, щоб агенти радянської влади його не вбили. Греко-католицька церква в Росії існує і сьогодні. В контексті відзначення 100-річчя Фатімських об’явлень варто згадати і Климентія Шептицького, бо він мав безпосереднє відношення до виконання того, щоб молитися за навернення церкви. Шептицькі не лише молилися про навернення християнства в Росії, але також старалися розбудувати і поширити його. Цей період теж не досліджений.

У 1939 році отець Климентій повіз до Риму документи, згідно з якими священик Йосиф Сліпий мав стати наступником після митрополита Андрея Шептицького, який вже кілька років перебував у поганому стані здоров’я. Отець пояснював в Римі, чому це потрібно, чому саме Йосиф Сліпий, які він буде мати завдання. В Римі погодилися на те, щоб визнати Йосифа Сліпого наступником. Митрополит Андрей Шептицький помер у 1944 році, і отець Климентій в листах до брата Станіслава описує, як він помирав. Ця інформація є цінною для дослідників біографії Андрея Шептицького, До речі, на сьогоднішній день нема повної біографії митрополита Андрея Шептицького.

В останніх листах до брата Станіслава, що написані у 1945 році, отець Климентій пише, що йде в Унів, бо комуністична влада не хоче його у Львові. Відтоді родина не знала, що сталося з отцем Климентієм. У 1948 році його арештували і донедавна не було відомо, коли він помер. 15 років тому була все ж встановлена дата – 1 травня 1951 року.

– Якою була роль братів Шептицьких у порятунку євреїв під час Другої світової війни?

– Родина Шептицьких врятувала понад 200 єврейських дітей. За це Ізраїль та світова юдейська громада визнала отця Климентія Праведником народів світу. Андрей Шептицький цього титулу не отримав через звинувачення, які поширилися у радянський період про те, що він нібито колаборував з фашистами, писав листа Гітлеру тощо. Якщо у митрополита Андрея Шептицького з кінця 30-х років був поганий стан здоров’я, то як він міг у 1943 році колаборувати з Гітлером? І як можна було колаборувати з німцями і рятувати життя євреям? Один є урятованих єврейських дітей живе донині – це Адам Ротфельд. Він минулого року відвідував Львів. Були врятовані Шептицькими також Курт і Натан Левіни – діти львівського рабина. Курт Левін вийшов з монастиря і поїхав до Польщі за документами Романа Матковського. Він узяв ім’я на честь митрополита Андрея Шептицького, а Матковський тому, його лікар носив таке прізвище (який був родичем Івана Матковського – ред.). В монастирі хлопець переховувався під ім’ям Роман Митка, а коли покидав радянський Львів, попросив змінити прізвище на Матковський. Лише у США зміг повернути своє справжнє ім’я та прізвище Курт Левін.

Курт та Натан Левіни та Адам Ротфельд активно у світі пропагували ім’я отця Климентія, провели в Ізраїлі кампанію і переконали ізраїльську спільноту, що ця особа гідна бути визнаною Праведником народів світу.

P.S. Книга «Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи до рідного брата Станіслава графа Шептицького та родини» видадуть також мовою оригіналу (польською). В ній буде висвітлено більше моментів з життя Станіслава Шептицького – польського генерала. Після 1926 року, коли генерал Шептицький не підтримав Пілсудського, у польському суспільстві пам’ять про нього почала стиратися. З 1945 року, коли Польща стала більшовицькою, – то пам’ять про нього повністю було стерто. Цього року виповнюється 150 років з дня народження генерала Станіслава Шептицького, у польській армії наразі нема з цього приводу запланованих заходів. Єдине, що вдалося реалізувати – в місті Корчина, де жив Станіслав Шептицький, місцева влада встановила на його будинку пам’ятну таблицю. Ця книжка буде другим жестом, який спрямований на популяризацію пам’яті про генерала Станіслава Шептицького.

Підготувала Галина Палажій,
IA ZIK