Отець Ломбарді про третій рік понтифікату Папи Франциска
  • Срд, 09/03/2016 - 18:39

У неділю, 13 березня 2016 р, припадатиме третя річниця обрання кардинала Хорхе Маріо Берґольйо Наступником святого Петра. Третій рік понтифікату Папи Франциска, який розпочався оголошенням про проведення Святого Року Милосердя під час покаянного богослуження в базиліці Святого Петра 13 березня 2015 р., був насичений різними подіями, важливими для життя Церкви. Про його підсумки своїми думками в інтерв’ю для Радіо Ватикану поділився о. Федеріко Ломбарді, ТІ, Директор Ватиканського прес-центру.

«У мене складається враження, – зазначив Речник Апостольської Столиці, – що зростає авторитет Папи, як вчителя людства та Церкви в глобальній перспективі. Тому що протягом цього року Папа відвідав практично всі континенти. Він висловлюється у глобальній перспективі та авторитетно трактує питання людства й Церкви сьогодення. Він говорить про теми миру та війни, які заторкують дійсно всіх, висловлюється щодо великих питань сучасного суспільства в контексті глобалізації, такі як “культура відходів”, справедливість, загальна участь. В енцикліці “Laudato si’”, зокрема, йому вдалося запропонувати комплексне бачення невідкладних та ключових питань сучасного й завтрашнього людства. Все це мені здається тим аспектом, задля якого людство дивиться на Папу Франциска, як на особу, що допомагає знаходити орієнтири, знайти необхідні посилання в ситуації, яка з різних точок зору позначена великою непевністю. Отож, він є вірогідним лідером, вірогідним вчителем, який звершуючи своє служіння, яке хоч і має особливий релігійний та моральний характер, то, однак, дійсно допомагає. До нього прислухаються могутні цієї землі. А могутні, як і бідні, однаково важливі, коли розглядаємо шлях людства у завтрашній день».

«Серцем цього третього року понтифікату, чи навіть всього Петрового служіння, завершуваного Папою Франциском, – як зазначив журналіст, – є, без сумніву, милосердя. Якими, на Вашу думку, є найхарактерніші риси, які Папа намагається надати цьому Ювілеєві?».

«Я думаю, – відповів о. Ломбарді, – що саме ця тема звіщення Божої любові під отим особливим словом “милосердя”, звіщення присутності і близькості Божої любові є характерною ознакою послання та служіння людству Папи Франциска. І це – від самого ж початку його понтифікату. Й він знайшов, скажімо, нову та оригінальну форму Ювілею, який є Ювілеєм, відзначуваним по всьому світі. Це не є централізований Ювілей. Рим у ньому присутній, як природне серце Церкви, але Боже милосердя можна зустріти, переходячи через Святі Двері, що знаходться в усіх куточках світу. Пригадка про діла милосердя для тіла й для душі, у свою чергу, надає великої конкретності цій уважності до бідних, до периферій, до людей, викинутих немов відходи, які стали об’єктом маргіналізації, яким Папа завжди присвячував свою увагу, тому що вони перебувають у центрі уваги Христа та Євангелія. Отож, я би сказав, що з цим Ювілеєм ми перебуваємо саме в духовному серці цього понтифікату, який є понтифікатом втіленою духовності, яка відразу виражається у ділах милосердя».

«Коли поглянемо на різні події цього третього року понтифікату, то побачимо, що чимало людей були вражені словами Папи Франциска, сказаними під час молитви “Ангел Господній” 8 листопада, коли він стверджував, що так званий “Vatileaks 2” не відволікає його від праці над реформою, яка впевнено прямує вперед. Чому для Папи так важливою є ця реформа?», – запитував журналіст, на що Директор Ватиканського прес-центру відповів:

«Реформа – це постійне завдання Церкви, адже “Ecclesia semper reformanda”, а це тому, що ніхто не може вважати, що він досконало й постійно вірний Господньому Євангелію та його глибоким і зобов’язуючим вимогам. Папа, який, зокрема, прийшов з “кінця світу”, тобто, з відмінного контексту, а тому має особливу здатність побачити і збагнути очікування оновлення Церкви та її керівних структур з огляду на її вселенську місію, виходячи назустріч вимогам Церкви в різних частинах світу. Це завдання, про яке Папа знає, що воно було доручене йому кардиналами, які його обрали: під час засідань перед Конклавом вони про це говорили й Папа про це знає. Але він це здійснює у дуже характерній духовній перспективі, важливій для того, аби добре зрозуміти те, що він робить: тобто, в атмосфері постійного намагання бути слухняним Святому Духові, Який провадить його, крок-за-кроком, через вирішення проблем, в дусі слухняності Євангелію, з довір’ям, надією та великою свободою. Характерними проявами цього наставлення є синоди, і те, що під час синодів обговорювано таку центральну тему, як сім’я, означає саме це прагнення з довір’ям та сміливістю входити у суть великих душпастирських запитань, які стосуються ключових моментів християнського життя, втіленого у щоденності, дозволяючи проблемам, викликаним сьогоденням, ставити свої запитання, та шукаючи відповіді під проводом сьогодення».

«Цього року, – зауважив кореспондент, – не зважаючи на велику популярність, не бракувало й критики на адресу Папи, також, сказати по-правді, й у католицьких середовищах. Як це пояснити?».

Речник Апостольської Столиці відповів: «Я це з легкістю пояснюю тим, що ступати на незвідані терени, шукати відповіді на запитання, що їх з великою невідкладністю ставить світ, який змінюється, є чимось таким, що природно викликає стурбованість, страх, непевність. Шлях проходить через сфери, які під різним оглядом перебувають в темряві. Тому, сміливо прямувати вперед, опираючись на віру й надію, на переконаність у тому, що Святий Дух допомагає Церкві здійснювати Божу волю в нових часах, не є надто легко. І в цьому Папа Франциск, без сумнівом, є вчителем, який нас провадить, відважно й з реалізмом. Він сам неодноразово повторює, що спонукаючи Церкву вирушити в дорогу, йому з усією певністю невідомо, яким буде результат, яким у всій повноті є задум, що має бути досягнутим. Ні, він знає, що слід вирушити в дорогу, не завжди точно знаючи куди. В таких умовах перебував Авраам: умовах мандрівки з непохитною вірою».

Останнім запитанням журналіста було виокремити якийсь характерний і зворушливий жест третього року цього понтифікату, на що о. Ломбарді відповів: «Їх настільки багато, цей понтифікат настільки багатий конкретними жестами, особливими картинами, що я нездатний виокремити якийсь один… Але, якщо слід щось окремо зазначити, існує одна категорія жестів й образів, які мене зворушують і які я вважаю дуже характерними: ними є уважність до хворих, обійми зі страждаючими. Той факт, що Папа вміє настільки конкретно, настільки вільно, також і з допомогою фізичних жестів, виявити свою близькість, є знаком, через який проглядається Божа близькість. Це жести, які дійсно промовляють до всього людства й глибоко нас зворушують. І за це ми йому дуже вдячні».