Отець Любомир Яворський: «У військових дуже сильно зросла потреба духовного спілкування»
  • Птн, 04/04/2014 - 10:41

Отець Любомир Яворський, військовий капелан, заступник керівника Департаменту душпастирства силових структур Патріаршої курії УГКЦ зараз разом із іншими капеланами УГКЦ відвідує військові частини на східних, південних і північних теренах України.

Капеланська мандрівка отця Любомира триває вже більше ніж десять днів. Спершу отець Любомир та інші капелани з Києва та західного регіону виїхали в Херсонську область, де були гарячі точки, щоб надавати духовну опіку нашим військовослужбовцям. Потім попрямували в Дніпропетровську, Сумську, Чернігівську області…

– Досі, – розповідає о. Любомир, – ми мали мало капеланів у східних областях України. Їх не було хоча б тому, що наших військових частин було менше. Ніхто ж не сподівався, що Росія з «братньої» країни перетвориться на прямого агресора. Тепер ситуація змінилася. І зараз ми посилаємо наших капеланів у східні, північні і південні регіони України.

Я не називатиму конкретні військові частини і де вони дислокуються, бо це таємниця.

Слава Богу, в Україні нема війни, але ситуація доволі напружена. Ми щодня живемо в стані: нападе Росія чи не нападе на материк. Звісно, у найбільшій напрузі перебувають військові, бо на них ляже основний тягар. Через таке напруження зросла потреба у священиках. Хлопці дуже потребують спокійного Вічного слова. Це дуже відчувається одразу, коли ми заходимо до військової частини.

Ми залучаємо до капеланського служіння наших священиків, які служать на цих теренах. Вони не мають спеціальної підготовки, бо досі були простими душпастирями. Тому, звісно, ми зараз проводимо з ними спеціальний курс, навчання.

Наші капелани не живуть на території військових частин, а тільки об’їжджають їх. Проводять там певну кількість годин.

Завдання священика – надати передусім душпастирську опіку. Але нині священики виконують також завдання таких собі зв’язкових військових з громадськістю. Наприклад, громадяни роблять якісь збірки для військових, і коли наш священик їде в частину, вони завантажуть його цими збірками.

Сьогодні наші священики охоплюють практично всі регіони України. Ні, не можу сказати, що кожну військову частину, бо це було б перебільшення, але наш сегмент присутності є видимий.

З Національною гвардією теж працюєте?

Поки що йдеться лише про простих військових. Також відвідуємо і прикордонників.

У суботу, 5 квітня, перші військові Національної гвардії будуть складати присягу в селі Нові Петрівці під Києвом. І, гадаю, ми почнемо й з ними активно працювати.

Як на вас реагують військові? Адже вони зазвичай різних конфесій…

Кілька днів тому повернувся з Сумської області. Я був вражений, коли ми прибули в одну частину, відслужили Літургію, і там до сповіді приступило понад 20 людей. Ще один священик розповідав, що в іншій частині сповідалося більше ніж сто людей…

Ми помітили, що зараз у військових дуже сильно зросла потреба духовного спілкування. Тільки-но в частині військові бачать, що прийшов священик, вони одразу обступають його і кажуть: «А можна с вами пообщаться?»

Ми знаходимо різні підходи у спілкуванні з військовими: обідаємо з ними, можемо навіть зайти з цукерками в курилку...

У нас немає конкретно виписаних правил чи взагалі системи у співпраці з військовими. Бо систему мало б запровадити Міністерство оборони, але досі цього не зроблено. Тому ми намагаємося вибудувати систему знизу.

Отче, але ж нещодавно Блаженніший Святослав, ви, владика Михайло (Колтун) зустрічалися з тоді ще Міністром оборони Тенюхом.

Міністерство оборони вже 20 років говорить про готовність до співпраці. Кожен міністр, який приходив на свою посаду, казав, що є така потреба, але потрібні вже і зараз конкретні кроки в цьому питанні з боку Міністерства оборони і Генерального штабу.

Соціальні дослідження показують, і ми самі це бачимо, що капеланство затребуване серед військових.

Які саме потрібні кроки з боку влади?

Скажімо, коли Міністерство оборони чи Генеральний штаб видає директиву, що священики-капелани, які пройшли навчання, мають право бути у військових формування, і коли командири мають відповідну директиву, то ми, капелани, вже не мусимо щоразу пояснювати їм, чому прийшли і хто ми такі.

А поки це відбувається так: я мушу прийти й пояснити, хто я і звідки… Мене інколи командири запитують, якої я конфесії. Але тоді це не співпраця, бо одразу відчувається якесь упередження.

Розмовляла Оксана Климончук, Департамент інформації УГКЦ