Пам’ятник, ґей-скандал, гендер і ліберальний фашизм. Частина ІІ
  • Птн, 20/03/2015 - 16:39

ЧАСТИНА ІІ

Свого часу кардинал Йозеф Рацінгер заявив, що любов й істина – це одне і те саме. І дійсно любов без істини неможлива, оскільки не зрозумілою тоді залишається відповідь на питання: «Що таке любов?» А так само істина без любові не є можливою, бо тільки любов має можливість витримати увесь тягар істини. Здається, що саме у цьому приховується сенс загадкової біблійної цитати: «Все, що викривається, стає у світлі явним, і все, що виявляється, стає світлом» (Еф 5, 13).

Б) Непотрібний/потрібний ґей-скандал (на канві дискусії у Фейсбуці)

Факт що декларований ЛГБТ-активіст п. Володимир Бєглов провів в на кафедрі соціальної педагогіки мастер-клас на тему «Соціальні проекти, заходи, акції без бюджету», сам собою доволі згіршуючий для порівняно консервативного галицького загалу. Адже не йдеться про приватні справи людини, а йдеться про особу, яка свою грішну поведінку декларує, обстоює і пишається нею. Інше питання: чи був Ректорат УКУ поінформований у цій справі? Чи це приватна ініціатива? Чи спроба кинути пляму на УКУ? Що це? Офіційної відповіді поки що немає.

Але сама собою ця ситуація доволі незначна, щоб робити з неї передчасні висновки. Набагато серйознішою є інша ситуація, на пряму пов’язана з присутністю п. Бєглова в стінах УКУ: коли у Фейсбуці було підняте питання відповідності присутності п. Бєглова як вчителя студентів УКУ у цьому закладі (попри те, що він не є викладачем, майстер-клас це ж все ж таки форма навчального процесу), таке поважне інформаційне джерело як радіо «Свобода» переробило своє власне інтерв’ю з п. Бегловим трирічної давності. Факт зовсім не ординарний.

Попри усе це багато індикативнішою і цікавою для цього маленького соціоантропологічного нарису стала дискусія на Фейсбуці з цього приводу (тут можна отримати скріни на цю дискусію та суміжні з нею матеріали). Насправді, дискусія майже одразу перейшла до принципового питання: чи може декларований представник ЛГБТ-суспільства викладати в УКУ. Хоча сам п. Бєглов усього-на-всього давав в УКУ майстер-клас.

Дискусія виявила доволі цікаві тенденції. Перш за все, виявилось, що ліво-ліберальні тенденції сучасного світу – антиклерікалізм, секуляризм, релятивізм, гендеризм проникли і в середовище студентів УКУ, і навіть в середовище викладацького складу.

Так, скріни свідчать, що викладач УКУ п. Отар Довженко, не тільки у доволі грубій формі висловився проти встановлення пам’ятника А. Шептицькому, але також у часі дискусії активно підтримав тезу про нормальність гомосексуальної поведінки і відверто назвав талібами усіх, хто вважає такі поведінку грішною. Саме він, п. В. Бєглов та кілька студентів УКУ – це ті ниточки, які дивним чином пов’язують акцію «захисту» скверу з УКУ. Але ще більш дивовижною є інформації про підтримку догналівцями цієї акції. На перший погляд ідеологічні противники виявились спільниками у «захисті» дерев. Факт, звісно, цікавий сам собою.

Студенти, принаймні такими вони себе декларують у соціальній мережі Фейсбук,  виявили своє повне незнання природи Університету, як конфесійного, та повне незнання і нерозуміння фундаментальних принципів католицького світогляду. Їхню поведінку можна охарактеризувати, як наслідок ідеологічного коктейлю, який, за відсутності кращого терміну, доводиться окреслювати терміном ліберальний фашизм: войовничий антиклерикалізм і секуляризм, гендеризм та інтелеранцію до християнських переконань. Для них християнство – майже людиноненависницька ідеологія, або як висловилась одна з дискутанток, на пропозицію о. Юстина Бойка до діалогу: «Не знаю про що говорити з людинофобами». Своєрідним шедевром дискусії став пост, декларованої студентки УКУ Галини Герасим. Здається, він до певної міри підсумовує погляди ліво-ліберального напрямку серед студентів УКУ. Ось сам текст, благо, Фейсбук дає можливість відтворення оригінального не редагованого кілька разів тексту:

«Спустя майже добу я таки спромоглася на пост про скрєпи. Вчора чаша мого терпіння сильно переповнилась, тому ось цей пост може чюйства вірян образити. Якщо так і вийде, то я наперед перепрошую. Дуже дякую тим неймовірним прикладам віри і внутрішнього світла, які є в моєму оточенні, і саме завдяки вам цей пост буде не до вірян, а до лицемірів і фундаменталістів, нездатних змиритись з фактом, що на світі є сім мільярдів людей, і деяким з них хочеться жити по-своєму. Так ось, шановні фарисеї, які лізуть іншим в труси. Скажіть, будьте ласкаві, чому коли ви йдете хресним ходом - це ви віддаєте данину своїм поглядам і своєму богові, а коли геї виходять на парад - вони вас цим якось ображають? Чому, коли в дитсадки і школи (державні!) приходить священик і обливає дітей на водохреща свяченою водою - це норма, а коли людина спокійно говорить про свою орієнтацію - це пропаганда? Чому за рахунок бюджету світської держави в школах викладають предмет "християнська етика" - і це норма, а секс-просвіта за ті ж кошти - це пропаганда гріха і ваше право не дозволяти дітям слухати, звідки береться потомство гомосапієнсів священніше за моє право не дозволяти дітям слухати, що еволюції не було? Скажіть, чому ви лицемірно говорите про прощення і терпимість і з піною біля рота готові цькувати кожного, хто терпимості і\чи прощення потребує? Скажіть, чому ви прикриваєтесь мораллю і в той же час впадаєте в гріх гордині, і з висоти своєї непорочності травите тих, хто, на вашу думку, живе не так, як треба? Скажіть, хто взагалі дав вам право судити? Скажіть, чому Церква, яка претендує на те, щоб бути інституцією, відкритою для кожного і такою, що слухає своїх вірян, пропихає горезвісний проект пам*ятника за горезвісні 32 лями, коли вірянам скоро їсти не буде чого на фоні розрухи в країні, а незгодних з-поміж своєї пастви готова вмить заклеймити? Не треба відповідати мені на ці питання, бо я, напевне, так само не маю права судити вас і вимагати відповідей. Просто час зрозуміти, що надворі (не знаю, що там у вас в головах) вже не Середні Віки і що такі самі питання ставить собі і вам не тільки арелігійна частина суспільства, як-то я, а й велика частина вашої молодої пастви. І велика помилка вважати, що ця молода частина повірить вам просто тому, що ви сказали, що так сказав бог. Не знаю, чи ваш бог дає вам карт-бланш на ненависть, травлю і ідолопоклонство, але якщо так, то мені особисто хочеться триматись від такого бога подалі.»

 

У всій цій історії йдеться про тенденції. Щоб стверджувати про кількість прихильників і активних сповідників цих ідей в лавах УКУ потрібне соціологічне дослідження.

Тенденції неприємні, тривожні. Доводиться надіятися, що тенденції поки що охоплюють невелику частину студентства цього закладу та окремих викладачів. Здавалось, від цього можна би було відмахнутися, як від надоїдливої мухи. Але просте соціоантропологічне прораховування наслідків дає лише невтішні результати. Звісно, що можна стверджувати це справа УКУ, але, насправді, це справа також і Церкви, як народу Божого і його проводу. Очевидно, що існують певні прорахунки у функціонуванні УКУ, саме як конфесійного учбового закладу, і ці прорахунки мали би бути усунуті. Інакше кількісний та якісний розвиток цих тенденцій буде просто розвиватися у напрямку кількісного поширення та якісного посилення.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Далі буде…

Пам’ятник, ґей-скандал, гендер і ліберальний фашизм. Частина І