Папа: Церкві потрібні святі, а не супергерої
  • Нед, 08/04/2018 - 11:35

Напередодні презентації Апостольського Напоумлення «Gaudete et Exsultate» (Радійте і веселіться) Папи Франциска про покликання до святості в сучасному світі, що відбудеться в понеділок 9 квітня 2018 р., пропонуємо огляд думок Святішого Отця на тему святості, які зібрав наш колега Алессандро Джізотті.

Церкві потрібні святі, а не супергерої. На цьому наголошував Папа Франциск, який вже від перших кроків свого понтифікату приділяв велику увагу темі святості в Церкві. При різних нагодах він говорив не тільки про те, що означає бути святими, але й про те, що суперечить святості. Під час однієї з перших загальних аудієнцій свого понтифікату, 2 жовтня 2013 р., Святіший Отець зазначив, що Церква «пропонує всім можливість прямувати назустріч Христові шляхом святості, що є шляхом християнина». Він зауважив, що Церква «не відкидає грішників», а приймає й запрошує їх «заразитися святістю Бога». На завершення своєї проповіді Папа процитував французького письменника Леона Блуа, який в останні дні свого життя стверджував, що «існує тільки один смуток в житті, а це не бути святими».

У проповіді під час дня Всіх Святих 1 листопада 2013 року, Папа Франциск підкреслив, що «святі – це Божі друзі», бо протягом свого життя «вони жили в глибокому сопричасті з Господом». Святіший Отець накреслює характерні риси святих і зазначає, що «вони не є супергероями, ані не народились досконалими». За його словами, «святі, як і кожен із нас, жили нормальним життям», але вони «пізнали Божу любов» і «наслідували Його всім серцем, без обумолень і лицемірства». Як же ж можна розпізнати цю святість? «Святі, – відповідає Папа, – це чоловіки й жінки, що мають у серці радість і передають її іншим». Отже, радість є ознакою святих, на відміну отому «траурному обличчю», яке за словами Папи, мають деякі християни, які добре не живуть своєю вірою.

Ще однією рисою святих є покора. У проповіді під час ранкової Святої Меси 9 травня 2014 р., Його Святість зосередився над постаттю святого Івана Павла ІІ, називаючи його «великим Божим атлетом», який наприкінці свого життя був «принижений хворобою. Упокорений, як Христос». За його словами, свідчення Папи Войтили показує, що правило святості полягає в тому, щоб «зменшуватися, аби зростав Господь» і тому «потрібне наше упокорення». Ця ознака далека від образу людей з «надзвичайними спроможностями». «Різниця між героями й святими, пояснив Папа, – полягає у свідченні й наслідуванні Ісуса Христа: це означає йти шляхом Христа».

Ще однією темою, до якої часто звертається Святіший Отець, є «загальне покликання до святості». Цій темі він присвятив загальну аудієнцію 19 листопада 2014 р. «Всі християни, – зазначив він, – тому, що вони охрищені, мають однакову гідність перед Господом і їх єднає спільне покликання до святості». «Це – дар, дарований усім, – додав Папа. – Ніхто не виключений, і тому становить характерну ознаку кожного християнина. Для того, щоб бути святими, не обов’язково бути єпископами, священиками, чи богопосвяченими особами. Всі ми покликані стати святими».  

Папа Франциск застерігає перед хибним уявленням про святих «з обличчям немов з образка». Це щось набагато глибше, що складається з жестів, «багатьох маленьких кроків», які кожен може робити там, де живе й працює. «Будь-який стан життя – наголошує він, – завжди веде до святості!». А через рік, 1 листопада 2015 р., під час Святої Меси на римському кладовищі «Верано», Наступник святого Петра зосередився над «шляхом, що веде до справжньої чесноти», тобто до святості. Він вкотре наголошує, що, наслідуючи Ісуса Христа, святі є лагідними і терпеливими.

У 2016 році Папа Франциск неодноразово звертався до теми святості під час ранкових Святих Мес у резиденції «Дім Святої Марти». 19 січня, проповідуючи про царя Давида, Його Святість зазначив, що в житті святих також існували хвилини спокус і гріхів. Красномовним прикладом цього є життя цього ізраїльського царя: «він навіть був вбивцею», але вкінці визнав провину і просив прощення. За словами проповідника, ця історія дає нам зрозуміти, що «немає жодного святого без минулого, як немає жодного грішника без майбутнього». 24 травня Папа зазначив у своїй проповіді, що «святість не можна ні купити, ні продати». Це дар, який потрібно прийняти. Дар і шлях. «Святість,  – додав він, – це поступ на шляху в присутності Бога» і «ніхто інший не може пройти його замість мене». «Це шлях, – вів далі Папа, – який потрібно подолати з мужністю, надією та з готовністю прийняти цю благодать».

Святі є також «свідками і супутниками в надії». Про це Папа говорив під час загальної аудієнції 21 червня 2017 р., зазначаючи, що для того, аби бути святими, «не потрібно молитися весь день». Святість є також «у хворобі та в стражданні», в праці і в «піклуванні дітьми». «Нехай Господь дасть нам надію бути святими, – закликав Святіший Отець, – і не думаймо, що це важко, що легше бути злочинцями, ніж святими. Ні! Ми можемо бути святими, бо нам допомагає Господь».

Папа Франциск говорить про святість також в соціальних мережах. У своєму повідомленні в Twitter  1 листопада 2017 р., він підкреслив, що «світ потребує святих і всі ми, без винятку, покликані до святості». І не потрібно боятися прямувати шляхом святості, що є шляхом покірних, а не зухвалих.

Цей заклик знайшов відгук також під час п’ятнадцяти канонізацій, які очолив Святіший Отець, насамперед, під час канонізації Матері Терези з Калькутти, Івана XXIII та Івана Павла II, а також під час проголошення блаженним Павла VI, коли Папа підкреслив його чесноту покори, притаманну свідкам, а не «супергероям».

У цьому контексті велике значення мав документ Motu proprio Папи Франциска під назвою «Maiorem hac dilectionem», опублікований у липні 2017 р., в якому Папа Франциск відкриває шлях до беатифікації тим, хто, спонукуваний милосердям, героїчно пожертвував своє життя за інших. Документ розпочинається словами Ісуса Христа з Євангелії від святого Івана: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає». Ці слова підсумовують бачення святості Папою Франциском: бути друзями Бога й ближнього аж до пожертви власного життя.