Папа до єзуїтів Мозамбіку: сприяти примиренню, свідчити віру й прямувати з людом
  • Птн, 27/09/2019 - 13:00
У щирій і невимушеній атмосфері відбулася зустріч Святішого Отця з його співбратами з Товариства Ісусового в Мозамбіку, під час якої він вказав на важливі аспекти душпастирського служіння, закликаючи їх сприяти примиренню народу, уникати прозелітизму й клерикалізму та навчати людей молитися.
 

5 вересня 2019 р., під час Апостольської подорожі до Мозамбіку Папа Франциск мав приватну зустріч з 24 єзуїтами, 20 з яких походять з Мозамбіку, троє із Зімбабве й один з Португалії. Серед них був також Провінційний настоятель отець К’єдза Шімганда. Провінція єзуїтів Зімбабве-Мозамбіку, що була створена 2014 року, тепер нараховує 163 члени, 90 з яких – молоді чоловіки, що проходять формацію. Під час зустрічі, яка тривала понад годину, Святіший Отець спілкувався зі своїми співбратами в невимушеній атмосфері, відповідаючи на їхні запитання.

Сприяти єднанню поділеного народу

Перше запитання стосувалося пріоритетів душпастирського служіння Товариства Ісусового в Мозамбіку. Відповідаючи, Папа наголосив, що єзуїти повинні сприяти єдності й примиренню в країні, що постраждала внаслідок братовбивчого конфлікту. Душпастирі повинні з великою терпеливістю супроводжувати людей на цьому шляху, допомагаючи їм набувати чесноту розпізнавання, що допомагає визначати суттєве й ставити на друге місце неважливе. Одним із способів досягнення цього результату, за його словами, можуть бути духовні вправи. Звичайно, важливо також передавати знання й ознайомлювати із Соціальною Доктриною Церкви, але чинити це в перспективі єднання народу, а не поділів.

 

Євангелізація – це не прозелітизм

Отець Бендіто Нґодзо зазначив, що багато сект займаються прозелітизмом, обіцяючи людям, що вони стануть заможними, якщо перейдуть до них. Питання священика було про те, як уникати тенденцій прозелітизму в душпастирській праці.

Вселенський Архиєрей зазначив, що потрібно, насамперед, відрізняти секти від протестантських Церков, з якими Католицька Церква веде екуменічний діалог. Натомість, деякі із сект, що проповідують Христа, взагалі не можна назвати християнськими, бо їхня єдина ціль полягає в тому, щоб отримати якнайбільше прихильників.

Папа застеріг від того, аби вважати навернену особу «трофеєм», вказуючи на неприпустимість прозелітизму також і в Католицькій Церкві.

“ Прозелітизм, – наголосив він, – нездатний будувати духовний шлях у свободі, бо завжди в той чи інший спосіб передбачає підкорення інших. В євангелізації головну роль виконує Бог, а в прозелітизмі – наше власне «я». ”

Євангелізація, за словами Святішого Отця, повинна, в основному, ґрунтуватися на свідченні.

Стосунки з Богом після сходження на Петровий Престол

«Як змінився Ваш досвід Бога відколи Ви стали Папою?», – таке запитання прозвучало з уст студента-єзуїта, що займається душпастирством молоді.

«Я вважаю, що, по суті, мій досвід Бога не змінився, – відповів Наступник святого Петра. – Я залишаюсь тим, яким був раніше. Безумовно, відчуваю більше відповідальності. Моя молитва заступництва стала просторішою, хоча й раніше я жив молитвою заступництва, відчуваючи душпастирську відповідальність. Я надалі прямую вперед, але немає великих радикальних перемін. Промовляю до Господа, як і раніше. Відчуваю, що Він дає мені благодать, якої мені потрібно для теперішнього часу. Але й у минулому Господь давав її мені. І ще, я чиню ті самі гріхи, що й раніше. Обрання Папою не навернуло мене різко, тобто не вчинило мене меншим грішником. Я був і є грішником. Тому я сповідаюся кожних два тижні».

 

Клерикалізм – протилежність до поведінки Христа

«Як запобігти потраплянню в клерикалізм під час священичої формації?» – таким було запитання Секретаря Провінційного Настоятеля отця Жоакіма Біріате.

«Клерикалізм – це справжнє викривлення в Церкві», – наголосив Папа, пояснюючи, що душпастир повинен бути попереду своєї пастви, аби вказувати шлях, але вміти перебувати також і серед люду, аби бачити, що там відбувається. Клерикалізм, тобто, коли пастир завжди перебуває попереду і карає тих, хто відстають – це протилежне до того, як чинив Христос.

Папа навів приклад деяких дияконів, які не усвідомлюють своєї місії служіння, незважаючи на те, що слово «диякон» означає «той, що служить».

“ Коли забуваємо, що ми – служителі, – додав він, – тоді з’являється бажання клерикалізму й отримати “підвищення” при вівтарі. ”

Папа потребує молитви свого люду

На завершення один із співбратів Святішого Отця попросив поділитися своїми думками стосовно «Апостольства молитви», яке нещодавно відзначило свою 175-ту річницю і яке тепер має назву Всесвітня мережа молитви в наміреннях Папи. Він наголосив, що молитва заступництва є дуже важливою як для вірних, так і для душпастирів. Тому ця мережа молитви робить багато добра.

“ Диявол спокушує й атакує Папу, – зазначив він, – і тільки молитва його люду може звільнити його, так як написано в Діяннях Апостолів. Коли Петро був у в’язниці, Церква постійно молилася за нього. Коли Церква молиться за Папу, то це – велика благодать. Я, насправді, постійно відчуваю потребу просити милостиню молитви. Молитва люду підтримує. ”


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць