Промовляючи до італійської молоді, що прибула на прощу до Риму з усіх італійських дієцезій, Святіший Отець заохотив юнаків і дівчат анґажуватися в будування Божого Царства, бо Церква потребує їхнього ентузіазму

У Христових знаках проглядається не витончена божественна досконалість, але розповідь про людську уразливість, що зустрічається з Благодаттю, яка її підводить. Такими думками Папа Франциск поділився під час Літургії Слова, якою завершилася його зустріч з італійською молоддю, що відбувалася ввечері 11 серпня 2018 р. на давньоримському іподромі Circus Maximus.

Причини поспішати

Розпочинаючи свої роздуми, Святіший Отець зауважив, що в щойно прочитаному євангельському уривку святий Іван розповідає про «неймовірний ранок», який назавжди змінив історію людства. При перших променях світанку наступного після суботи дня «всі починають бігти»: Марія Магдалина біжить сповістити учнів, Петро та Іван біжать до гробу. Всі відчувають «невідкладну необхідність поспішати».

«Маємо чимало причин для того, щоб бігати: часто лише з огляду на те, що потрібно зробити багато речей, а часу ніколи не вистачає. Іноді ми поспішаємо, бо нас приваблює щось нового, прекрасного, цікавого. Іноді, навпаки, біжимо, щоб втекти від загрози, від небезпеки», – сказав Папа.

Ранок, що назавжди змінив історію

Того ранку Ісусові учні поспішають, бо отримали вістку про те, що Його тіло пропало з гробу. Їхні серця «наповнені любов’ю». Може в них наново запалилася надія знову побачити Господнє обличчя… Іван прибіг першим, не лише тому, що був молодшим, але й тому, що «ніколи не переставав надіятися, побачивши на власні очі смерть Ісуса на хресті, а також тому, що був близьким з Пресвятою Марією, а тому “заразився” Її вірою».

«Від того ранку, дорога молоде, історія вже не така, як доти. Цей ранок перемінив історію. В час, коли смерть, здавалося, тріумфує, у дійсності об’явилася година її поразки. Навіть ота важка каменюка, покладена перед гробом, не змогла протистояти. Й від того світанку першого після суботи дня, у кожному місці, де життя зазнає утисків, у кожному просторі, опанованому насильством, війною, злиднями, там, де людина принижувана та розтоптана, на тому місці може знову розгорітися надія життя», – наголосив Святіший Отець.

Порив, поспіх і терпеливість

Папа зізнався, що радіє з приводу того, що бачить перед собою юнаків і дівчат, серця яких «пульсують любов’ю до Ісуса», як у Марії та апостолів. «І тому що ви є молодими, я, як Петро, щасливий бачити, що ви біжите швидше, як Іван, спонукувані поривом свого серця, чутливим до Святого Духа, Який надихає ваші мрії. І тому кажу вам: не вдовольняйтеся розсудливим кроком того, хто плентається у хвості. Потрібна сміливість, аби ризикнути на стрибок вперед, мужній та завзятий стрибок, аби мріяти та будувати, як Ісус, Боже царство, та анґажуватися на користь більш братерського світу», – вів далі Глава Католицької Церкви, наголошуючи на тому, що Церква потребує пориву молоді, їхньої віри та інтуїції.

«А коли прибудете туди, куди ми ще не дійшли, – додав він, – то наберіться терпеливості дочекатися нас, як Іван чекав на Петра перед порожнім гробом. Зауважте таку річ: паломничаючи цими днями разом, ви пізнали, яких труднощів вимагає прийняти брата чи сестру, які поруч, та яку радість може мені дати їхня присутність, коли приймаю їх до свого життя без упереджень та замкненості. Йти на самоті дає змогу бути нічим не пов’язаними, може й бути прудкішими, але прямувати вперед разом робить нас народом, Божим людом. Божим народом, що додає впевненості, тієї впевненості, що випиває з приналежності».

Людська слабкість і зустріч з Благодаттю

Євангелія розповідає, що увійшовши до порожнього гробу після Петра, Іван «побачив і увірував». У цьому контексті Папа вказав на те, що ця пара дієслів є дуже важливою. В усій Євангелії від Івана розповідається про те, що учні, бачивши знаки, які робив Ісус, «увірували в Нього».

«Це не представлення вишуканої божественної досконалості проглядається в цих знаках, але розповідь про людську уразливість, яка зустрічає Благодать, що наново підводить її. Бачимо поранене людство, зцілюване зустріччю з Ним. Бачимо людину, яка впала і знаходить простягнуту руку, за яку вхопитися; бачимо розгубленість подоланих, які відкривають надію на відкуплення. І коли Іван увійшов до гробу Ісуса, мав у серці та перед очима ці знаки, зроблені Ісусом, занурюючись у драму людини, щоб її підвести. Ісус Христос, дорога молоде, не є героєм, невразливим для смерті, але Тим, Який перетворює її даром Свого життя. А полотно, дбайливо згорнуте, вказує на те, шо Він більше його не потребуватиме: смерть над ним більше не панує», – сказав Святіший Отець.

Поспішати до гробів сучасності

Далі Папа поставив молоді запитання: Чи можливо зустріти життя там, де панує смерть? Напрошується відповідь, що ні, що краще триматися здалеку. Однак, саме в цьому й полягає «революційна новизна Євангелія»: порожній Христовий гріб стає «останнім знаком, в якому сяє остаточна перемога Життя».

«А тому не біймося! Не тримаймося здалеку від місць страждання, поразки, смерті. Бог дав нам силу, більшу від всіх несправедливостей та слабкості історії, більшу від нашого гріха: Ісус переміг смерть, віддаючи за нас Своє життя. І посилає нас, щоб звіщати нашим ближнім, що Він – Воскреслий, що Він – Господь, і дарує нам Свого Духа, аби разом з Ним сіяти Боже царство», – сказав Святіший Отець, додаючи:

«Як же багато гробів, так би мовити, сьогодні очікують нашого візиту! Скільки поранених людей, також і молодих, запечатали своє страждання, “приваливши зверху камінь”. Силою Святого Духа та Ісусового слова ми можемо відкотити це каміння та дозволити променям світла проникнути в ці темні печери».