Папа до римського духовенства: Прощення – це сила, яка відновлює єдність
  • Птн, 08/03/2019 - 18:33

На основі уривку старозавітної Книги Виходу Святіший Отець запропонував священикам Римської дієцезії роздумати над суттю прощення, над спокусою самодостатності та задоволення собою, над Божим милосердям та над завданням священика у примиренні людини з Богом.

«Як приємно щороку зустрітись тут на початку Великого Посту, беручи участь у богослужінні перепрошення Бога. Це корисно для нас, це корисно також і для мене. І тепер, коли кожен із нас отримав Боже милосердя і дарував його іншим, своїм братам та сестрам, відчуваю в серці великий мир», – розпочав своє слово Папа Франциск під час зустрічі з духовенством Римської дієцезії, яка відбулась у папській базиліці святого Івана на Латерані в четвер, 7 березня 2019 року.

Така зустріч традиційно щороку відбувається у перший четвер Чотиридесятниці. Після медитації, проведеної кардиналом-вікарієм Анджело Де Донатісом, присутні священики мали нагоду приступити до Святого Таїнства Покаяння, яке уділяв також і Глава Католицької Церкви.

Як зауважив Святіший Отець, згаданий мир і вдячність, які вириваються з нашого серця до Господа, допомагають нам усвідомити те, як уся Церква та кожен із нас, завдяки Божій благодаті та Його милосердю, живе та зростає. Краса Божої Нареченої, якою є Церква, – це фінальна точка шляху очищення та переміни, тобто того виходу, до якого Господь постійно запрошує словами: «Тому, Я заведу її у пустиню і буду їй до серця промовляти» (Ос. 2, 16).

Спокуса самодостатності та вдоволення собою

Далі Вселенський Архиєрей звернув увагу на небезпеку впасти в спокусу самодостатності та задоволення самими собою, немов би ми стали Божим народом за якісь наші заслуги чи з нашої ініціативи. Ми є Божим людом лише завдяки Господньому милосердю, тому ми не повинні боятись визнати, що ми нещасні, які стали багатими завдяки убозтву Господа Бога, і прокляті, яких Христос викупив, ставши за нас «Проклятим» (пор. Гал. 3, 13). Отож, ніколи не можемо забувати Божих слів: «Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Ів. 15, 5). А це в свою чергу пригадує нам, що не ми є центром нашої діяльності, а навіть – нашої молитви, але – Він, Господь!

Піст – час благодаті

Великий Піст – це час благодаті, що дозволяє нам стати перед Богом, визнаючи Його всім. «Його любов підіймає нас із пороху», – наголосив Єпископ Риму, пригадуючи слова молитви Попільної Середи про те, що без Бога людина є лише порохом. Господь формує нас з пороху та вдихає в нас Свій дух, дарує нам життя: «Божа рука, яка нас сотворила на образ і подобу Свого Триєдиного Таїнства, вчинила нас численними у єдності, відмінними але нероздільними одні від одних».

За словами Папи Франциска, прощення є силою, яка відновлює єдність на усіх рівнях: між священиками, між усіма християнами, які є одним Христовим Тілом, тобто – Церквою, та між усіма людьми, що належать до єдиного людського роду. Господь представляє нас одні одним, кажучи: «Ось, це твій брат, це твоя сестра»; вони є тими, з ким ми покликані жити милосердною любов’ю, що не має кінця (пор. 1 Кор. 13, 8).

Папа нагадав, що на сім років, які випереджують Ювілей 2025 року, як парадигму для дієцезіяльного шляху душпастирського навернення він запропонував старозавітною Книгу Виходу. Як у тих старозавітних часах, так і сьогодні Господь діє та перемінює «не-народ» у «Божий люд». Таким є Його бажання та Його план щодо кожного із нас.

Терпеливе діло примирення

Святіший Отець вказав на поведінку Господа Бога стосовно людської схильності до зла, зокрема, коли вибраний народ спорудив собі золотого тельця (пор. Вих. 32, 22). Він розпочинає терпеливе діло примирення, погрозами та потішеннями спонукає Свій люд усвідомити наслідки вчиненого зла та вирішує забути про гріх; Він карає народ і зцілює його рани. Папа закликав роздумати над 32-34 розділами книги Виходу, де Господь вирішує віддалитись від народу. І кожен з нас мав можливість досвідчити цього стану, зокрема, коли у нашому житті були темні періоди, часи духовного спустошення.

Саме така відсутність Бога, відсутність Божого посланця Мойсея, спонукала ізраїльський народ спорудити золотого ідола. «Іноді, – мовив далі Папа, – коли ми не відчуваємо такого спустошення, можливо, маємо ідолів». Ми не відчуваємо смутку задля відсутності Бога, нам здається, що все добре, що нам вистарчає того, що маємо в своєму житті. Коли ми відкидаємо Господа геть, дозволяючи ідолам ввійти в наше життя, у життя наших спільнот, то тими ідолами стаємо ми самі, адже переконуємо себе у власній самодостатності, не відчуваючи потреби в Господі.

Господь як кохана особа, яку відкинули

Всевишній хоче примирення із Своїм народом, але подає йому лекцію, якої він ніколи не забуде. Господь поводить себе, як кохана особа, яку відкинули: «Якщо ти й справді Мене не бажаєш, тоді Я йду геть». І залишає нас на самоті. І справді, впродовж короткого часу ми можемо собі дати раду й без Нього, але тільки до певного моменту.

Папа привів в приклад одного ченця-священика, що був блискучим у своєму ділі. Коли виникала якась проблема в одній із спільнот чернечого Інституту, Настоятелі висилали того ченця, аби він її вирішив. Проте, його гріхом було, так би мовити, «святе дзеркало», тобто, він аж занадто пишався сам собою. Але Бог був дуже добрий з ним і дав йому ласку відчути, що він був самотнім в житті. Це найбільша благодать, яку може дати Господь. Чернець-священик оплакував той втрачений час, адже час замилування у собі самому не дав йому того, чого той очікував. Отож, у покорі він розпочав все наново. Тому, коли Господь йде з нашого життя, бо ми Його прогнали, то слід в молитві просити благодаті сліз.

Боже покарання

Ізраїльтяни зрозуміли, що жодне покарання є таким страшним, як рішення Бога, що суперечить Його святому імені: «Я Той, Хто є!» (Вих. 3, 14). Ці слова можна передати іншим способом: «Я Той, Хто є і буде тут, поруч тебе». І є благодаттю, коли ти усвідомлюєш, що Господь пішов геть, бо ти Його прогнав із свого життя. Стражданням є той стан, коли ти не має цієї свідомості. Які відчуття зроджуються в серці священника, коли уявити, що Ісус каже: «Він може продовжувати свою душпастирську місію в Церкві та ваші богослужіння, але Я не буду більше з вами і не буду діяти через Святі Таїнства». Це викликало б велику пустку та спричинило б брак сенсу в усій священичій діяльності. Це спонукає призадуматись над запитанням: «Чим було би наше життя без Господа?»

Боже милосердя

Всевишній, викриваючи наше лицемірство, ще раз показує нам те, чим насправді є Його милосердя. Пророкові Мойсеєві Він об’явив на горі Свою славу і Своє святе ім’я: «Господь, Господь! Бог милосердний і ласкавий, повільний до гніву, багатомилостивий і вірний» (Вих. 34, 6). Господь примирюється із Своїм народом, виводячи ізраїльський люд із болючого досвіду залишення та допомагаючи йому здобути нову зрілість, тобто усвідомлення того, Ким є Бог, Який вивів його з єгипетської неволі.

Папа підкреслив, що добре, коли людина трохи боїться себе самої, своєї всемогутності, своїх хитрощів, своїх приховувань, своєї подвійної гри… Цього потрібно боятись більше, ніж гадюк у пустелі, адже це є справжньою отрутою для християнина. Досвід гріха та Божого прощення дозволив ізраїльтянам стати дещо більше Божим народом, тим людом, який трохи більше належить Господеві.

Покаянне богослужіння

Далі Глава Католицької Церкви зазначив, що служачи покаянне богослужіння та усвідомлюючи свою гріховність, ми, немовби, кажемо, що гріх є тим, що відкриває нам Боже милосердя, адже, зазвичай, гріх ховається. Ми приховуємо гріх не лише перед Богом, перед ближнім, але й перед нами самими. «Косметика», яка приховує гріх, просунулась дуже далеко; часто ми є спеціалістами у гримуванні власних гріхів. Отож, деколи для всіх є корисним трохи обмитись із цього макіяжу, аби побачити, що ми не є вже такими й гарними.

Цей стан, у свою чергу, не повинен нас розчаровувати, бо існує Господь, лагідний і милосердний, Який є завжди за нами; і є Його милосердя, яке нас супроводжує. «Наша роль подібна до ролі Мойсея: великодушне служіння справі  Божого примирення, "перебування в грі" його любові», – мовив до присутніх священиків Святіший Отець, вказуючи опісля також і на поведінку Господа Бога стосовно Мойсея, до якого Всевишній ставиться немов до Свого друга.

Народ належить Богові

У діалозі з Богом Мойсей наголошує, що народ, який він вивів з Єгипту не є його, але належить Господеві. Також і той народ, якому служить кожен священик, тобто парафіяни, не є його власністю, але є частиною Божого люду. Милими для Господніх вух були слова Мойсея: «Ой, коли б ти простив їхній гріх! А ні, то викресли мене з твоєї книги, що ти написав» (Вих. 32, 32). Такою є одна з найкращих характеристик священика, тобто йти та просити в Господа за своїх людей, кажучи: «Це Твій народ, а не мій, і Ти мусиш йому пробачити!» Треба мати мужність, аби так говорити з Богом. Але саме такою сміливістю повинен відзначатись священик, бо саме така поведінка вказує на його усвідомлення свого місця в Церкві. Померти за народ, розділити із ним його долю в будь-якій ситуації, навіть бути готовим на смерть. 

Солідарність з народом

Господь випробовував Мойсея, кажучи: «Нехай запалає мій гнів на них та хай винищу їх. З тебе ж виведу народ великий» (Вих. 32, 10). Але пророк не піддається й не бажає спасти лише себе самого; він відчуває себе частиною повіреного йому люду. За словами Папи, добре було б, коли б кожен священик, дійшов до такого стану і в такий спосіб дбав про своїх людей. Неприємно, коли священик приходить до єпископа та нарікає на своїх парафіян. Мойсей так не робив!

Священик, який поводиться таким чином, схожий на Ісуса Христа, Який віддав Своє життя за людство. Молитвою священика є йти «на боротьбу» з Богом за своїх людей. Така поведінка викликає лагідну усмішку на Божому обличчі. Папа наголосив, що всі ми грішні, також і священики, але Творець обирає нас, аби ми, священнослужителі, заступались за наших братів та сестер та, щоб нашими руками, які не є невинними, роздавати спасіння.

Біль, спричинений гріхом

Далі Святіший Отець пригадав, що гріх псує людину. І ми, іноді, стаємо свідками того, як хтось із духовних осіб падає у прірву шкідливих звичок, зіпсованості чи, що гірше, злочинів, які нищать життя іншим людям. З цієї нагоди він пригадав про біль, викликаний скандалами зловживань неповнолітніми. «Однак, не знеохочуймось! Господь очищає свою Наречену та навертає всіх нас до Себе. Він дозволяє нам перейти випробування, аби ми розуміли, що без Нього ми є порохом. Він спасає нас від лицемірства, від вдаваної духовності», – підкреслив Папа, заохочуючи присутніх до покаяння та подальшого ревного священичого служіння в святості.

Заповзяття у примиренні людей із Богом

Серед іншого, Єпископ Риму закликав священнослужителів не боятись анґажувати своє життя в служіння задля примирення людей із Богом. Величчю священика є саме це: давати людям можливість відчути Божу любов. Життя священика часто позначене різними труднощами, випробуваннями, а, іноді, й переслідуваннями, однак, його завданням є бути служителем примирення із Господом.

На закінчення, бажаючи всім благословенного Великого Посту, Святіший Отець заохотив присутніх першими просити пробачення в своїх братів та сестер, просити пробачення в своїх парафіяльних спільнот. Він також нагадав, що одним із конкретних способів добре пережити Великий Піст є діла милосердної любові.


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць