Папа: духовне життя – це не програма добробуту, а стосунки з живим Богом

Духовне життя – це не якась доступна техніка чи програма внутрішнього «благополуччя», яку ми собі плануємо, а стосунки з живим Богом. На це вказав Папа Франциск, повернувшись під час загальної аудієнції в середу, 15 листопада 2022 р., до роздумів про духовне розпізнавання. Він нагадав про те, що попередніми разами йшла мова про важливість того, щоби аналізувати те, що діється всередині нас, не приймати поспішні рішення на хвилі емоцій. І в цьому сенсі, за його словами, нагодою для зростання може стати також стан, який називаємо засмученням.

Спонука зробити вирішальний крок

Святіший Отець пояснив, що якщо немає трохи отого здорового смутку та невдоволення, здатності побути наодинці, не втікаючи від себе самих, то «ризикуємо залишатися завжди лише на поверхні речей і ніколи не вступати в контакт з центром нашого існування». Почуття засмучення викликає «потрясіння душі, підтримує нас бадьорими та спонукає до пильності».

«Це незамінні умови для поступу в житті, а отже, також і в духовному. Досконалий, але “асептичний” спокій, без почуттів, стаючи критерієм рішень і поведінки, робить нас нелюдяними. Ми не можемо не рахуватися з почуттями: ми є людьми і почуття є частиною нашої людської природи; без розуміння почуттів будемо нелюдяними, не переживаючи почуття, будемо також байдужими до страждання інших і нездатними прийняти своє», – сказав Наступник святого Петра, нагадуючи, що цей, так би мовити, «досконалий спосіб», не досягнемо на дорозі байдужості. Натомість, для багатьох святих «неспокій був вирішальною спонукою прийняти поворотне рішення в своєму житті», бо «важливі рішення мають ціну, яку виставляє життя».

Вчитися безкорисливості

Далі Папа вказав на те, що смуток є запрошенням до безкорисливості, тобто, не діяти виключно з огляду на емотивну компенсацію. Тож почуватися засмученими може стати нагодою зростати, започаткувати зріліші стосунки з Богом і з дорогими нам людьми, «що не применшуватимуться до простого обміну між давати та отримувати». Адже навіть чимало наших молитов трохи мають такий характер, бувши «проханнями про ласку, зверненими до Господа, без справжнього зацікавлення Ним самим». Святіший Отець звернув увагу на те, що в Євангеліях читаємо, що навколо Ісуса збиралися натовпи, щоби щось отримати, а не щоби просто побути з Ним. «Він був оточений натовпами та, водночас, самотнім», – сказав Наступник святого Петра, зауваживши, що хоч приходити до Ісуса зі словами: «Як Твої справи?» може здаватися дивним, – це «прекрасний спосіб вступати в справжні, щирі стосунки з Його людською природою, з Його стражданнями, як також з Його особливою самотністю».

Просто бути з Господом

«Нам дуже корисно навчитися бути з Ним, бути з Господом без іншої мети, саме так, як це відбувається з людьми, яких любимо: ми просто прагнемо дедалі більше їх пізнавати, бо бути з ними – прекрасно», – вів далі Святіший Отець, наголосивши на тому, що духовне життя – це не якась техніка чи програма внутрішнього «добробуту», а стосунки з живим Богом, які не можна описати нашими категоріями. І внутрішній смуток є «найяснішою відповіддю на закид про те, що досвід Бога – це форма навіювання, проста проекція наших прагнень». Адже в такому випадку були б ми, що програмуємо її, і тоді ми би мали бути щасливими і задоволеними, немов диск, на якому повторюється та сама музика.

«Натомість, той, хто молиться, помічає, що результати є непередбачуваними: досвід і уривки з Біблії, які часто нас переповнювали ентузіазмом, сьогодні, як не дивно, не викликають жодного душевного пориву. І так само неочікувано досвід, зустрічі та читання, на які ми ніколи не звертали увагу, або яких старалися уникати – як от досвід хреста – приносять неочікуваний мир», – підсумував Папа, закликаючи не знеохочуватися перед обличчям труднощів, а долати випробування з допомогою Божої благодаті, «якої ніколи не забракне». А коли чуємо в собі голос, що хоче відволікти нас від молитви, то його потрібно «вчитися демаскувати як голос спокусника» та чинити навпаки.