Папа Франциск: Церква повинна бути домівкою та школою сопричастя
  • Суб, 18/11/2017 - 09:54

Великим завданням, яке очікує Церкву в новому тисячоріччі, є стати домівкою і школою сопричастя. На цьому наголосив Папа Франциск, приймаючи 16 листопада 2017 року 70 учасників Міжнародної асамблеї Конфедерації Апостольської Спілки Духовенства. Разом із ними були також і представники Апостольської Спілки Мирян.

Апостольська Спілка Духовенства була заснована 1921 року, а 1998 року були затверджені її нові статути. До неї входять дієцезальні єпископи, священики та диякони, які зобов’язуються взаємно допомагати одні одним у здійсненні повноти життя згідно із Святим Духом, виконуючи своє служіння в Церкві, сприяючи життю у сопричасті за натхненням апостолів з Христом, занурюючись у життя Пресвятої Тройці, виявляючи сопричастя в пастирській любові.

Беручи до уваги, що в центрі роздумів Міжнародної асамблеї була роль пастирів помісної Церкви в світлі єпархіальної духовності,  він  підкреслив, що ця духовність є «духовністю сопричастя за образом сопричастя Пресвятої Тройці». Ключем до роздумів про помісних пастирів є слово «єпархіальність»: таємниця сопричастя Пресвятої Тройці – найвищий зразок церковного сопричастя. Папа Франциск пригадав слова святого Папи Івана Павла II, який вказував, що Церква повинна стати домівкою і школою сопричастя.
«Експертами в сфері духовності сопричастя, – сказав далі Його Святість, –можна стати, насамперед, завдяки наверненню до Христа, слухняній відкритості на діяння Його Духа і прийняттю братів. Як добре знаємо,  плідність апостоляту залежить не тільки від активності та від організаційних зусиль, хоч і вони необхідні, але, насамперед, вона залежить від діяння самого Бога».
Сьогодні, як і в минулому, саме святі є найдійовішими євангелізаторами і всі охрищені повинні звірятися з високою міркою християнського життя, тобто святістю, зазначив Святіший Отець, а тим більше це стосується духовенства. Далі Папа зупинився на спокусі піддатись «світському духові», яка часто приховується за негнучкістю – це «зведені сестри»,  одна кличе другу.

Єпископ Риму нагадав про те, що кожного року в празник Найсвятішого Серця Христового відзначається Всесвітній день молитви за святість духовенства, в якому ми молимо Господа, щоб дав Церкві ревних і святих служителів. Кожен священик покликаний наслідувати приклад Доброго Пастиря, що віддає життя за своїх овець. Цю пастирську любов необхідно черпати  з Христового Серця. «В Ньому Отець Небесний наповнив нас безмежними скарбами милосердя, ніжності й любові: в Ньому ми завжди можемо знайти духовну енергію, необхідну для того, щоб випромінювати в світі Його любов і Його радість. День за днем ​​до Христа нас приводять також і синівські стосунки з нашою Матір'ю, Пресвятою Дівою Марією, особливо в спогляданні таємниць вервиці».

Духовність нерозривно пов'язана з душпастирським служінням люду Божому. Святіший Отець наголосив, що душпастирі покликані занурюватися в життя своїх громад, жити їхніми радощами й смутками, сподіваннями та надіями.

Вони також повинні плекати братерські зв'язки між собою й брати участь у пастирському шляху своєї єпархіальної Церкви, в її проектах, починаннях і зустрічах, у співзвучності та єдності із своїм єпископом. Папа перестеріг духовенство перед обмовами та плітками, які руйнують як братерську єдність, так і саму дієцезію.

Шлях помісної громади завжди спирається на пастирському плані дієцезії, що повинен бути вищим понад будь-який інший план, запропонований асоціаціями, братствами, рухами та групами.
Крім братського сопричастя в своїй дієцезії, необхідно бути уважними до життя Вселенської Церкви, мовив далі Святіший Отець. Сопричастя та місія взаємопов'язані, і хоча священиками стають для служіння своїй помісній Церкві, в послусі Святому Духові та своєму єпископові, але потрібно відчувати себе частиною Вселенської Церкви, що виходить поза межі власної країни. Місійний дух –  це суттєва риса Церква і кожен священик повинен бути виховником вселенськості. Місія – це не індивідуальний вибір, спонукуваний особистою великодушністю чи, можливо, пастирськими розчаруваннями, але є вибором помісної Церкви, яка стає головною дійовою особою взвіщенні Євангелія всім народам.