Ісус плаче також і сьогодні, коли двері нашого серця, двері сердець душпастирів і Церкви замикаються на Його несподіванки, не визнаючи, що це саме Він є Тим, Хто несе мир. Над цим запропонував роздумати Папа Франциск під час Служби Божої, яку він очолив у каплиці резиденції «Дім Святої Марти» у Ватикані у четвер, 20 листопада 2014 року.

До цих роздумів Святішого Отця спонукав євангельський уривок того дня, у якому автор розповідає про те, як Спаситель заплакав над Єрусалимом, оскільки це вибране Богом місто і його мешканці замкнули своє серце на прихід Месії і не збагнули, що Він прийшов, щоб принести їм мир. Вони були дуже зайняті своїми щоденними клопотами та надто задоволені самими собою, щоб зрозуміти, Ким є Ісус і відчинити свої серця на Його прихід. Христос продовжує і далі стукати у двері серця Єрусалиму: у двері Своїх братів і сестер, у двері нашого серця, у двері Церкви. Святе місто Єрусалим не відчувало потреби у Господі, бо було задоволене тим життям, яке в ньому вирувало, воно не зрозуміло, що потребувало Христового приходу і того, що також і воно потребує спасіння. Єрусалимляни боялися відвідин Спасителя, адже не хотіли змін, не бажали, щоб їх хтось турбував чи щось змінював у їхньому житті. Це і стало причиною того, що вони замкнули перед Господом двері своїх сердець, що викликало, у свою чергу, смуток і плач Ісуса.

Вселенський Архиєрей зазначив, що також і ми часто вважаємо, мовляв, можемо самі впоратись із ситуацією і не хочемо, щоб хтось потурбував наше щоденне життя. Коли Ісус відвідує Свій народ, то приносить радість і навернення. Ми не боїмося веселості, але маємо страх перед справжньою радістю, яку приносить Христос, адже не можемо її мати під власним контролем; ми боїмося навернення, адже навернутись означає дозволити Христові нас провадити.

На закінчення Єпископ Риму також зауважив, що в єрусалимському храмі усе добре функціонувало: священики приносили жертви, люди здійснювали до нього паломництва… Проте, двері його серця були замкнені перед Спасителем. Однак, хрест, причина того відкинення, вказує нам на любов Ісуса, на те, що спонукаємо Господа заплакати над святим містом, а також і сьогодні над Його Церквою. Часто і в нас, християн сьогодення, усе добре укладено і ми не хочемо відвідин Ісуса, а Він і надалі стукає у серця кожного із нас, Своєї Церкви та душпастирів, бажаючи, щоб ми Йому відчинили.