Папа: євангелізація – місія кожного християнина, служіння – стиль її здійснення
  • Нед, 29/05/2016 - 22:53

«Апостол» і «служитель» – два поняття, які є «невіддільними сторонами тієї самої монети», стали основою проповіді, яку Папа Франциск виголосив у неділю, 29 травня 2016 р., під час Святої Меси на площі Святого Петра у Ватикані з нагоди Ювілею постійних дияконів. У світлі слів святого Павла, який у Посланні до Галатів називає себе і «апостолом» і «Христовим служителем», він наголосив, що «той, хто звіщає Ісуса, покликаний служити, а хто служить, той звіщає Ісуса».

Першим на це вказав Сам Господь, Який, за Його ж словами, «прийшов, щоб служити, а не щоб Йому служили». І ті, які Його звіщають, покликані чинити так само. «Учень Ісуса, – сказав Наступник святого Петра, – не може йти іншим шляхом, ніж Учитель, але якщо бажає звіщати, то повинен наслідувати, як це чинив святий Павло: прагнути служити. Іншими словами, якщо євангелізація – це місія, доручена кожному християнинові силою Хрищення, то служіння є стилем, яким слід здійснювати цю місію, єдиним способом бути Ісусовим учнем. Його свідком є той, хто чинить так, як Він чинив».

Першим кроком на шляху до того, щоб стати «добрими і вірними» слугами є «жити в готовності». За словами Святішого Отця, служитель «щодня вчиться відрікатися від володіння всім для себе», вправляючись щоранку в тому, щоб «жертвувати своє життя, думати, що день не належатиме йому, але призначений для того, щоб прожити його, віддаючи себе іншим».

«Той, хто служить, у дійсності, не є заздрісним сторожем свого часу, а навпаки, відмовляється від того, щоб бути паном свого дня. Він знає, що час, який надходить, належить не йому, але є Божим даром, який слід жертвувати Його волі. Лише тоді він дійсно принесе плоди. Той, хто служить, той не є рабом порядку денного, який для себе визначає, але має слухняне серце, готове до того, що незаплановане: готовий послужити ближньому і відкритий на непередбачуване, якого ніколи не бракує і яке часто є щоденними Божими несподіванками.

Служитель вміє відчиняти двері свого часу та свого простору для того, хто перебуває поруч і для того, хто стукає поза графіком, навіть коли мусить перервати те, що йому подобається або заслужений відпочинок. Таким чином, дорогі диякони, – сказав Глава Католицької Церкви, – живучи в готовності, ваше служіння буде вільним від будь-яких особистих розрахунків та по-євангельському плідним».

Далі проповідник вказав на постаті слуг, запропоновані євангельським уривком, від яких «можемо почерпнути цінні повчання». Це слуга сотника, оздоровлений Ісусом, та сам сотник, який служить імператорові. Слова того другого, адресовані Ісусові, щоб Він не приходив до його дому, «є вражаючими і часто протилежними до наших молитов»: «Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб ти зайшов під мою крівлю. […]; але скажи лиш слово, й одужає слуга мій. Бо й я чоловік, що стою під владою і маю вояків під собою».

Ці слова здивували Ісуса, Його вразило велике смирення сотника. «Перед обличчям проблеми, яка його турбувала, він міг метушитися та вимагати того, щоб бути вислуханим, використавши свою владу, він міг наполегливо переконувати, а навіть змусити Ісуса прийти до свого дому. Натоміть, – зауважив Святіший Отець, – він стає малим, дискретним, лагідним, не підвищує голосу й не хоче турбувати. Можливо й не усвідомлюючи того, він поводиться відповідно до стилю Господа Бога, Який є лагідний і сумирний серцем».

Отож, за словами Папи, християнське служіння полягає в тому, щоб наслідувати Бога, «Який є терпеливим, доброзичливим до нас, завжди готовим». А наслідувати Бога, служачи ближнім, означає «приймати їх з терпеливою любов’ю, невтомно намагаючись їх зрозуміти, дбаючи про те, щоб вони почувалися у церковній спільноті прийнятими, як удома, де великим є не той, хто наказує, але той, який служить».

Далі Наступник святого Петра перевів свій погляд на того слугу сотника, якого Ісус зцілив. Євангелія розповідає, що він був дуже дорогий для свого пана, який шукав його оздоровлення. «Деякою мірою, – сказав проповідник, – ми можемо впізнати себе у цьому слузі. Кожен з нас дуже дорогий для Бога, Ним люблений та обраний, покликаний служити, але, насамперед, потребує внутрішнього оздоровлення. Щоб бути здатними до служіння, нам потрібне здорове серце, оздоровлене Богом, яке почувається прощеним, яке не є ні замкненим, ні закам’янілим».