Біль, зворушення, молитва та надія. Все це було присутнім під час великої молитовної зустрічі в наміренні національного примирення, яка під проводом Папи Франциска відбулася 8 вересня 2017 р. в колумбійському місті Вільявісенсіо. Це була довгоочікувана подія для народу, що вже понад півстоліття страждає від війни, але тепер, як зауважив Папа, робить перший крок в напрямку миру.

У парку «Las Malocas» зібралися представники жертв насильства, військові, правоохоронці та колишні бойовики. На місці проведення зустрічі було встановлено обгорілий хрест з місцевості Бохая, де внаслідок мінометного обстрілу церкви загинуло майже 120 людей. Після молитви та свідчень представників жертв насильства й колишніх бойовиків, після кожного з яких під згаданим хрестом поставлено запалену свічку, відбувся зворушливий обмін знаком миру, після чого промовив Святіший Отець.

Коментуючи почуті свідчення, Папа зауважив, що цей народ носить викарбуваними в своєму серці та своїй плоті «відбитки живої та нещодавньої історії», що позначена як трагічними подіями, так і жестами геройства, людяності й віри та надії. «Я тут не стільки, щоб говорити, як для того, щоб перебувати поруч з вами та поглянути вам у вічі, щоб вислухати вас та відчинити своє серце на ваше свідчення життя та віри. І, якщо дозволите мені, хочу вас також обійняти, і якщо Бог дасть мені таку благодать, бо це благодать, хочу плакати разом з вами, хочу, щоб ми разом помолилися і простили одні одним, бо і я мушу просити прощення, й таким чином, всі разом зможемо дивитися й прямувати вперед з вірою та надією», – сказав Наступник святого Петра.

Святіший Отець звернув увагу на той факт, що зустріч відбувається у підніжжі хреста, який 2 травня 2002 року був свідком та вистраждав жорстоке вбивство людей, які шукали притулку в церкві. За його словами, це дуже символічно, адже споглядаючи на нього, «споглядаємо не лише те, що сталося того дня, але й великий біль, чимало смертей, чимало перерваних життів та крові, пролитої в Колумбії останніми десятиріччями». «Бачити Христа настільки знищеного та зраненого, – додав він, – зачіпає нас. Він не має рук, нема Його тіла, але збереглось обличчя, яким Він дивиться на нас і нас любить. Понівечений та скалічений Христос для нас є “ще більше Христом”, бо показує нам ще раз, що прийшов страждати за Свій народ і разом зі Своїм народом; навчити, що ненависть не матиме останнього слова, що любов сильніша від смерті й насильства».

Папа подякував чотирьом особам, які поділилися свідченнями, зазначаючи, що почувається зворушеним. Бо це – історії страждання й гіркоти, але також – любові і прощення, які говорять про життя й надію. Далі він коротко зупинився на словах кожного з цих свідків.

Коментуючи свідчення Пастори Міри, що неодноразово зазнала насильства від бойовиків, Святіший Отець похвалив її бажання покласти весь свій і тисяч жертв біль до стіп розп’ятого Ісуса, «аби він поєднався з Його болем, і таким чином, перемінився у благословення й здатність прощати, аби розірвати ланцюг насильства, що панував у Колумбії».

«І ти права: насильство породжує інше насильство, ненависть породжує ненависть, а смерть – смерть, – сказав Наступник святого Петра. – Ми повинні перервати цей ланцюг, що здається невідворотнім, й це можливо зробити лише через прощення та конкретне примирення». Як наголосив Папа, «з допомогою Христа» можливо перемогти ненависть, перемогти смерть та розпочати все наново, започаткувати «нову Колумбію».

Далі Святіший Отець звернувся до слів Луси Дарі, яка свідчила про те, що рани серця є глибшими і важчими для лікування, ніж тілесні. «Так воно і є. Але найважливішим є те, що ти збагнула, що неможливо жити озлобленням, що лише любов визволяє та будує. І, таким чином, ти почала також лікувати рани інших жертв, відновляти їхню гідність. Отой вихід із замкненості в собі збагатив тебе, допоміг поглянути вперед, віднайти мир і спокій та нові мотиви для того, щоб надалі прямувати вперед», – сказав Папа, додаючи:

«Дякую тобі за милицю, яку ти мені даруєш. І не зважаючи на те, що залишаються фізичні наслідки твоїх ран, твій духовний поступ є швидким і міцним, бо ти думаєш про інших, за що тобі дякую, ти хочеш їм допомагати. Ця милиця – це символ ще важливішої милиці, якої всі ми потребуємо, якою є любов і прощення».

Два інші свідчення прозвучали з уст колишніх бойовиків протиставних таборів: одних з них воював у загонах комуністичних Революційних Збройних Сил Колумбії, а інший – на стороні парамілітарної Об’єднаної Самооборони Колумбії з праворадикальною ідеологією. За словами Папи, вони дали нам зрозуміти, що всі ми, тією чи іншою мірою, «є жертвами, винуватими чи невинними, але всі є жертвами, з одного і з другого боку», об’єднані «втратою людяності, яку приносять насильство й смерть».

«Дейсі це чітко сказав: ти зрозумів, що ти сам був жертвою і потребував того, щоб тобі дали інший шанс. Коли ти сказав ці слова, вони відбилися відлунням у моєму серці. І ти почав вчитися, а тепер трудишся над тим, щоб допомагати жертвам, і над тим, щоб молодь не потрапляла у тенета насильства й наркотиків, що також є формою насильства», – сказав Святіший Отець, наголошуючи:

«Існує надія також і для тих, хто скоїв зло. Не все втрачено. Ісус прийшов саме для цього: щоб існувала надія також і для того, хто скоїв зло. Очевидно, що в цьому процесі морального та духовного відродження винуватців повинна вершитися справедливість. Як сказав Дейсі, слід зробити позитивний вклад в оздоровлення цього суспільства, розтерзаного насильством».

Наступник святого Петра зауважив, що нелегко прийняти переміну тих, які вдалися до насильства з метою «підтримати свої інтереси, захистити незаконні потоки чи збагатитися, або примарно вірячи в те, що захищають життя своїх братів». Викликом для кожного є «повірити в те, що можуть зробити крок вперед ті, які спричинили страждання цілим громадам та всій країні».

«Зрозуміло, що на цьому великому полі, яким є Колумбія, ще залишилося місце для куколю: ми не обманюємо себе. Вважайте на плоди: дбайте про пшеницю та не втрачайте миру через кукіль. Сіяч, коли бачить проростання куколю серед пшениці, не реагує панічно. Він шукає способи для того, щоб Боже слово втілювалося у конкретних ситуаціях та приносило плоди нового життя, навіть якщо на перший погляд вони є недосконалими та неповними», –підкреслив Папа.

Далі, посилаючись на свідчення Хуана Карлоса, Святіший Отець звернув увагу на те, що серед цього «довгого, важкого, але багатого надією на примирення процесу» необхідним є «прийняття істини», що є «великим», але «необхідним» викликом: «Істина є невід’ємною товаришкою справедливості та милосердя. Поєднані, вони є суттєвими для будування миру, а з іншого боку, кожна з них стає на заваді викривленню інших, запобігаючи тому, щоб вони перетворювалися в засоби помсти слабшим».

«Істина, у дійсності, не повинна вести до помсти, але, радше, до примирення та прощення. Істина полягає в тому, щоб розповісти розбитим горем родинам про те, що сталося з їхніми зниклими безвісті родичами. Істина означає визнати, що сталося з неповнолітніми, завербованими вершителями насильства. Істина означає визнати біль жінок, що стали жертвами насильства та зловживань», – сказав Папа, підсумовуючи:

«Врешті, як по-братськи й по-батьківськи хочу сказати: Колумбіє, відчини своє серце Божого люду й піддайся примиренню. Не бійся ні істини, ні справедливості. Дорогі колумбійці, не бійтеся просити та уділяти прощення. Не чиніть спротиву примиренню, яке сприяє вашому наближення, допомагаючи почуватися братами й сестрами та подолати ворожість. Прийшов час зцідити рани, зводити мости, згладити відмінності. Прийшов час погасити ненависть, відмовитися від помсти та відкритися на співжиття, що ґрунтується на справедливості, на істині та на створенні справжньої культури зустрічі».