Папа: Коли Господь запалює серце, неможливо погасити надію
  • Птн, 20/04/2018 - 17:49

Церква не світська, але для світу, вільна від почуття самодостатності, яка не очікує на те, щоб щось отримувати, але поспішає з невідкладною допомогою. Такою, за словами Папи Франциска, була мрія про Церкву єпископа Антоніо Белло. Цими думками він поділився, зустрічаючись у п’ятницю, 20 квітня 2018 р., з громадськістю місцевості Алессано, батьківщини «отця Тоніно», відвідуючи його могилу в 25-ту річницю відходу до вічності.

Промовляючи до вірних, які зібралися на площі біля місцевого кладовища, Святіший Отець звернув увагу на те, що й могильна плита над місцем спочинку цього праведника не підіймається монументально вгору, але протягається на землі. І отець Тоніно, «посіяний у своїй землі», немовби каже: «Дякую, тобі, моя земле, мала й убога, що породила мене таким же убогим, як і ти, і саме цим дала мені незрівнянне багатство зрозуміти бідних і змогти посвятитися на служіння їм».

«Він мав рацію, бо бідні дійсно є багатством Церкви. Дон Тоніно ще раз нам про це нагадує перед обличчям постійної спокуси слідувати за черговими володарями, шукати привілеї, вдовольнятися зручним життям», – зауважив Папа, підкреслюючи, що під час Різдва чи Великодня єпископ Белло постійно вказував на те, що «Євангеліє часто кличе до незручного життя, бо хто йде за Ісусом, той любить бідних і смиренних». «Церква, яка носить у своєму серці убогих, – додав він, – завжди залишається налаштованою на Божий канал, ніколи не втрачає частоту Євангелія та відчуває обов’язок повертатися до суттєвого, аби послідовно визнавати, що Господь є єдиним справжнім благом».

За словами Святішого Отця, Дон Тоніно заохочує «не теоретизувати про близькість з бідними», але «бути близькими з ними», як це робив Ісус. Цьому праведному єпископові «не заважали прохання», його «ранила байдужість». Він «не боявся нестачі грошей», але був стурбований непевністю в світі зайнятості й за кожної слушної нагоди повторював, що «на першому місці стоїть робітник та його гідність, а не прибуток та захланність».

«Він не стояв, склавши руки, але діяв на місці, щоб сіяти мир глобально, бувши в переконанні, що найкращим способом запобігати насильству й будь-яким формам війни є заопікуватися потребуючими та поширювати справедливість. У дійсності, якщо війна породжує бідність, то також і бідність породжує війну. Мир, отож, будується, починаючи від домівок, доріг і майстерень, де вручну формується спільність», – сказав Наступник святого Петра.

Звертаючись до місцевих мешканців, Єпископ Риму підкреслив, що це покликання миру належить їхній землі, яку святої пам’яті Дон Тоніно любив називати «вікном», навстіж відчиненим з півдня Італії в напрямку «багатьох півднів світу», де не бракує бідності. Але, за словами Святішого Отця, це також «вікно надії» на те, що Середземномор’я, що є колискою цивілізації, «ніколи не буде натягненим луком війни, але гостинним ковчегом миру».

Папа зауважив, що єпископ Антоніо Белло був дійсно «мужем своєї землі», на якій дозріло його покликання, яке, за його словами, є покликанням «ставати не просто набожними вірними, але дійсно й по-справжньому закоханими в Господа», адже коли Він запалює серце, «не можна погасити надію», коли «Господь вимагає слова “так”, не можемо відповідати, кажучи: “можливо”».

«На цій землі Антоніо народився як Тоніно і став отцем Тоніно. Це ім’я, просте й близьке, яке читаємо на його могилі, досі промовляє до нас. Воно розповідає про його бажання ставати малим, аби бути близьким, скорочувати віддалі, подати простягнену руку. Він запрошує до простої та справжньої відкритості Євангелія», – сказав Святіший Отець, цитуючи далі слова цього єпископа до священиків:

«Любімо світ. Бажаймо йому добра. Йдімо з ним пліч-о-пліч. Виявляймо до нього милосердя. Не виставляймо перед ним завжди суворість закону, якщо не пом’якшили її вкрапленнями лагідності».

Як зауважив Папа, ці слова показують «прагнення Церкви для світу», яка не є світською, але «для служіння світові», яка не чекає на те аби щось отримувати, але готова поспішити з невідкладною допомогою, яка «ніколи не є приспаною ностальгією за минулим, але запалена любов’ю до сьогодення». А ім’я «Дон Тоніно» свідчить про його «корисну алергію до титулів та почестей», про його прагнення «позбавляти себе чогось задля Ісуса, Який позбавив Себе з усього», про його мужність «визволятися від того, що може нагадувати ознаки влади, аби звільнити простір для сили знаків». Він заохочував скинути одяг, який утруднює крок, зодягнувшись у служіння, бути «Церквою, оперезаною фартухом».

Духовний заповіт отця Тоніно для сучасників Святіший Отець підсумував його словами про те, що християни повинні бути людьми, які ніколи не відокремлюють молитву та дію, але взявши за відправну точку споглядання, дозволяють, щоб воно перетворилося у динамізм.

«Дорогі брати й сестри, – підсумував Папа, – в кожній епосі Господь ставить на шляху Церкви свідків, які втілюють пасхальну благовість, пророків надії на майбутнє для всіх. З вашої землі Бог покликав одного з таких, як дар і пророцтво для нашого часу. І Бог бажає, аби Його дар був прийнятим, щоб Його пророцтво було здійснене. Не вдовольняймося записуванням гарних спогадів, не дозвольмо, аби нас опанували ностальгії до минулого, ні порожні балачки теперішнього чи страхи перед майбутнім. Наслідуймо отця Тоніно, піддаймося поривові його молодечого християнського запалу, почуймо його наполегливий заклик жити Євангелієм без пільг. Цей сильний заклик звернений до кожного з нас і до нас як Церкви».