На необхідність звільнення серця від тягарів, які стають на перешкоді любові до Бога і до ближніх вказав Папа Франциск, проповідуючи під час канонізації нових святих Католицької Церкви

Слова святого Павла з другого читання: «Слово Боже – живе й діяльне, гостріше від двосічного меча» стали відправною точкою роздумів Святішого Отця, якими він поділився під час Святої Меси з нагоди канонізації семи блаженних. У неділю, 14 жовтня 2018 р., Вселенський Архиєрей очолив на площі Святого Петра у Ватикані Святу Месу, на початку якої зарахував до лику святих Католицької Церкви блаженних Папу Павла VI, архиєпископа Оскара Арнульфо Ромеро, священиків Франческо Спінеллі та Вінченцо Романо, черниць Насарію Іньясію Марч Месу та Марію Катеріну Каспер, мирянина Нунціо Сулпріціо.

Боже слово – це не просто збір істин чи духовна розповідь

Проповідуючи після прочитання Євангелії латинською та грецькою мовами, Папа Франциск зазначив, що Боже слово «не є лише збором істин чи будуючою духовною розповіддю», але «живим словом», яке заторкує життя та перемінює його. Через нього Ісус, «Який є живим Божим словом» промовляє до наших сердець «особисто». Зокрема, читання з Євангелії запросило нас на зустріч з Господом за прикладом «одного», який підбіг до Ісуса, запитуючи, як «успадкувати вічне життя».

Що робити, аби посідати?

За словами проповідника, цей незнайомець, імені якого не названо, може представляти кожного з нас. Він запитує, як «отримати в спадщину» вічне життя. Але просить його як благо, щоб володіти, як щось, що слід отримати, здобути власними силами. Щоб посідати його, він дотримувався заповідей і готовий дотримуватися інших задля досягнення мети.

«Відповідь Ісуса, – зауважив Святіший Отець, – вибила його з колії. Господь поглянув на нього і полюбив. Ісус змінює перспективу: від приписів, дотримуваних задля винагороди до безкорисливої та цілковитої любові. Той говорив термінами попиту і пропозиції, Ісус пропонує йому історію любові. Просить його перейти від дотримування приписів до дарування себе, від того, щоб робити для себе до того, аби бути з Ним».

«Гостра» пропозиція

Господь робить «гостру» життєву пропозицію: «Піди, продай що маєш, роздай бідним і йди слідом за Мною». Він кожному з нас каже «іди» та «йди за мною». «Іди: не стій на місці, бо не вистачить не робити ніякого зла, щоб бути Ісусовим. Іди за мною: не йди за Ісусом лише тоді, коли тобі цього хочеться, але шукай Його кожного дня; не вдовольняйся зберіганням приписів, якоюсь незначною милостинею та проказуванням кількох молитов: знаходь у Ньому Бога, Який завжди тебе любить, знаходь сенс свого життя, силу для дарування себе», – заохотив Наступник святого Петра, додаючи:

«Ісус також каже: “Продай те, що маєш і роздай бідним”. Господь не теоретизує про бідність і багатство, але прямує безпосередньо до життя. Просить полишити те, що обтяжує твоє серце, позбутися благ, аби звільнити місце для Нього, єдиного добра. Неможливо по-справжньому іти за Ісусом, коли ми обтяжені баластом речей».

Або все, або нічого

Папа пояснив, що у серці, «переповненому благами», не залишається місця для Господа, який стає «одним з-поміж інших». Тож Ісус перестерігає перед «небезпекою багатства», що утруднює спасіння. Не тому, що Бог суворий, але через те, що «наше надто багато мати, надто багато хотіти» приглушує наше серце, вчиняючи нас «неспроможними любити».

«Ісус є радикальним. Він дає все та вимагає всього: дає цілковиту любов і просить неподіленого серця, – вів далі проповідник. – Також і сьогодні дає Себе нам як живий Хліб; чи ж можемо відавати Йому навзамін лише крихти? Йому, що став нашим слугою настільки, що пішов за нас на хрест не можемо відповідати лише дотримуванням деяких заповідей. Йому, що дарує нам вічне життя, не можемо давати лише якийсь відрізок часу. Ісус не вдовольняється “відсотками любові”: не можемо любити Його ні на двадцять, ні на п’ятдесят чи сімдесят відсотків. Або все, або нічого».

Вміти залишати

У цьому контексті Папа порівняв серце людини до магніту, що може піддатися притяганню любові, але може триматися лише одного боку: або любитиме Бога, або багатства світу. Отож, слід запитувати себе, на якому боці стоїмо, як далеко зайшла наша історія любові з Богом? Чи вдовольняємося кількома заповідями, чи йдемо за Ісусом немов закохані?

«Просімо благодаті, – закликав він, – вміти залишати з любові до Господа: залишати багатства, ностальгію за впливами та виявами могутності, залишати структури, які вже невідповідні для звіщення Євангелія, тягарі, які сповільнюють місію, канати, які прив’язують нас до світу. Без стрибка вперед у любові наше життя та наша Церква хворіють “егоцентричним самовподобанням”: шукаємо радість в якихось минущих приємностях, замикаємося в безплідних балачках, вмощуємося в монотонності християнського життя без пориву, де прояви нарцисизму приховують смуток від того, що не можемо зреалізуватися».

Євангелія розповідає, що отой, який приходив до Ісуса, відійшов засмученим. Він залишився прив’язаним до заповідей та своїх багатств, і хоч зустрів Ісуса та Його погляд любові, відійшов засмученим. Смуток, як зауважив Святіший Отець, є свідченням «несповненої любові», знаком «літеплого серця».

Приступити до джерела радості

«Ісус сьогодні запрошує нас повернутися до джерел радості, якими є зустріч з Ним, сміливе рішення ризикнути задля того, щоб іти за Ним, приємність залишити щось, аби пригорнутися до Його життя. Святі пройшли цим шляхом», – сказав Папа, підсумовуючи:

«Так зробив Папа Павло VI, за прикладом апостола, ім’я якого взяв. Як і той, він присвятив своє життя Христовому Євангелію, переступаючи через нові кордони та стаючи його свідком у звіщенні та діалозі, пророком екстравертної Церкви, яка скеровує погляд на віддалених і опікується бідними. Павло VI, також і серед труднощів та нерозуміння, із захопленням свідчив красу та радість цілковитого слідування за Ісусом. Сьогодні він також закликає нас разом із Собором, якого був мудрим керманичем, жити нашим покликанням – загальним покликанням до святості. Не до половинчастості, але до святості. Прекрасно, що разом з ним й іншими сьогоднішніми святими перебуває архиєпископ Ромеро, який полишив забезпечення світу, а навіть свою власну безпеку, аби віддати своє життя згідно з Євангелієм, перебуваючи поряд з убогими та своїм людом, із серцем, зверненим до Ісуса та ближніх. Те саме можемо сказати про Фраческо Спінеллі, Вінченцо Романо, Марію Катеріну Каспер, Насарію Іньяцію від Святої Терези та нашого юнака Нунціо Сулпріціо, святого, мужнього та смиренного юнака, що вмів зустрічати Ісуса у стражданні, мовчанні і самопожертві. Всі ці святі в різних контекстах здійснили переклад сьогоднішнього Божого слова у своє життя, без літеплості та розрахунків, із жаром ризикнути та залишити. Браття й сестри, нехай же Господь допоможе нам наслідувати їхній приклад».