Папа: Перша умова молитви – стати перед Богом з дитинним довір’ям
  • Срд, 15/11/2017 - 12:27

Чи ми у своїх стосунках із Богом, під час молитви, дозволяємо Йому здивувати нас, застати зненацька? Адже зустріч з Господом – це завжди жива зустріч. Шукати відповіді на такі запитання заохотив вірних Святіший Отець, ділячись під час загальної аудієнції у середу, 15 листопада 2017 р., своїми думками про молитву.

Як вже було сказано попереднього разу, Папа Франциск розпочав новий цикл повчань, присвячених Пресвятій Євхаристії. І саме для того, щоб «зрозуміти красу Євхаристійного богослуження» він вирішив розпочати з «дуже простого аспекту»: Свята Меса – це молитва, найвища і найвишуканіша, та, водночас, «найконкретніша». Бо це «зустріч любові з Богом через Його слово та Ісусові Тіло та кров».

«Але спочатку ми повинні дати відповідь на одне запитання. Чим насправді є молитва? Вона, насамперед, є діалогом, особистими стосунками з Богом. Людина була створена, як істота, що перебуває в особистих стосунках з Богом, в стосунках, які знаходять своє повне здійснення лише в зустрічі зі своїм Творцем», – сказав Наступник святого Петра, вказуючи на те, що Книга Буття стверджує, що людина була створена «на образ і подобу Бога», Який є «Отцем, Сином і Святим Духом – досконалими взаєминами любові, що є єдністю».

У Старому Завіті читаємо, що коли Мойсей при неопалимій купині запитував Бога про Його ім’я, той відповів: «Я є той що є». Папа пояснив, що цей вислів означає «присутність і прихильність», адже Всевишній відразу додає: «Господь, Бог батьків ваших, Бог Авраама, Ісаака та Якова». Подібно й Христос кличе Своїх учнів «перебувати з Ним». Отож, «найбільшою благодаттю» є досвідчити, що «Пресвята Євхаристія є упривілейованим часом для того, щоб перебувати з Ісусом, а через Нього – з Богом та братами й сестрами».

«Молитися, як і кожен справжній діалог, означає також вміти перебувати в тиші, у мовчанці разом з Ісусом, адже в діалогах присутні моменти мовчання», – сказав Святіший Отець, звертаючи увагу на те, що коли приходимо до церкви трохи швидше перед початком Святої Меси, то це не є час, призначений для балачок з тими, хто поруч, але для «тиші з метою приготуватися до діалогу» з Богом, до зустрічі з Ісусом.

«Із таємничого мовчання Бога випливає Його слово, що відлунює в нашому серці. Ісус особисто навчає нас, як дійсно можна “перебувати” з Отцем і показує це Своєю молитвою», – вів далі Папа, вказуючи нате, що Євангелії розповідають нам, що Він відходив у віддалені місця, щоб молитися, а учні, бачачи Його близькі стосунки з Отцем, відчули бажання могти брати в них участь, а тому попросили: «Господи, навчи нас молитися». Ісус підкреслює, що, насамперед, слід навчитися сказати «Отче», ставати в присутності Бога з дитинним довір’ям. Адже той, хто не здатний сказати Богові «Отче», той «не є здатний молитися».

Отож, першою передумовою є «бути смиренними, визнати себе синами й доньками та спочивати в Отцеві, довіритися Йому». Бо для того, щоб увійти до Божого Царства, необхідно «стати немов діти», тобто, мати таке наставлення, яке дитина має до батьків: довіра та близькість. Другою особливістю, притаманною дітям, є піддаватися подиву. «Дитина, – пояснив Папа, – має тисячі запитань, тому що прагне відкривати світ, і здатна здивуватися навіть найменшими речами, бо все навколо неї є новим».

«Щоб увійти до небесного Царства, необхідно піддаватися подивові. Тож запитую: чи в наших стосунках з Господом ми піддаємося здивуванню, чи вважаємо, що молитися означає промовляти до Бога так, як це чинять папуги? Ні, молитися означає довіритися й відкрити своє серце, аби піддатися подивові. Чи дозволяємо Богові застати нас зненацька, адже Бог – це Бог несподіванок? Бо зустріч з Богом – це завжди жива зустріч, а не музейна. Це жива зустріч, тож коли йдемо на Святу Месу, то не йдемо до музею», – наголосив Святіший Отець.

У цьому контексті Наступник святого Петра пригадав про постать Никодима, який приходив до Ісуса, а Господь говорив йому про необхідність «народитися згори». З цього виникає запитання, чи дійсно можна «наново народитися»? Чи можливо відновити смак та радість життя, здатність дивуватися перед обличчям численних трагедій?

«Мова йде про фундаментальне запитання нашої віри і про прагнення кожного справжнього віруючого: прагнення відродитися, радість розпочати все заново», – сказав Папа, запитуючи: «Чи маємо таке прагнення?». Адже його можна легко загубити, бо задля активності та розмаїття занять можна втратити з поля зору те, що є фундаментальним: «життя серця, духовне життя, своє життя, яке є зустріччю з Господом на молитві».