Про важливість усвідомлення того, що ми слабкими, вразливими та грішниками, пам’ятаючи про те, що лише Божа могутність нас спасає та зцілює, Папа Франциск роздумував у своїй проповіді, виголошеній у п’ятницю, 16 червня 2016 р., під час ранкової Святої Меси в каплиці «Дому святої Марти».

У Посланні до Коринтян, пишучи про Христове таїнство, святий Павло зазначав, що ми «носимо скарб у глиняних посудинах». Коментуючи цей уривок, Святіший Отець наголосив на тому, що ми «нездатні прямувати вперед» без Божої допомоги. Однак, у «своїй вразливості» ми носимо Христовий скарб, адже «Божа могутність і сила спасає нас, зцілює та підводить».

«Всі ми, – сказав проповідник, – є вразливими, слабкими, а тому потребуємо, щоби хтось нас зцілив. Апостол стверджує: нас утискають, нас переслідують, ми повалені, нас гонять. Усе це є виявом нашої слабкості, отого стану глини. Й однією з найважчих речей в житті є визнати власну вразливість. Іноді ми намагаємо її прикривати, щоб інші її не побачили, загримувати її чи замаскувати».

Згадані спроби маскуватися є проявом «лицемірства перед іншими», але, за словами Святішого Отця, існує також лицемірство щодо себе самого, яке проявляється тоді, коли вважаємо, що «ми є чимось іншим», що «не потребуємо зціленні та підтримки», мовляв, «я не з глини», я маю «свій скарб».

«Цей шлях веде до марнославства, до гордості, до самодостатності тих, які не почуваючись глиною, шукають спасіння та сповнення в собі самих. Але тим, що нас спасає, є Божа могутність», – наголосив Папа, наводячи слова святого Павла: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені».

За словами проповідника, таким способом думання й проповідування Божого слова святий Павло спонукає нас до діалогу «між скарбом і глиною». Адже постійно існує спокуса лицемірства, маскування. Натомість, згаданий діалог необхідний для того, «щоб бути чесними». Наприклад, під час сповіді слід не просто переповідати гріхи, немов з каталогу, але також вміти «прийняти свій стан слабкості та вразливості», що не є легко, оскільки в гру вступає «сором».

«Але саме сором, – як підкреслив Папа, – розширює наше серце, щоб у нього могла увійти Божа могутність, Божа сила. Сором з огляду на те, що ми глиняні посудини, а не срібні чи золоті. І якщо дійдемо до цього, то будемо щасливими. Потрібен діалог між Божою могутністю та глиною. Згадаймо про обмивання ніг, коли Ісус наблизився до Петра, а той почав відмовлятися: “Ні, Господи, прошу тебе, не митимеш мені ноги! Що таке чиниш?” Петро не зрозумів, що є глиною, що потребує Господньої могутності, щоб спастися».

Тож саме у великодушному визнанні того, що ми є «слабкими, вразливими, грішниками» є запорука того, що «надзвичайна Божа сила ввійде в нас і принесе повноту, спасіння, щастя, радість з приводу того, що ми спасенні», приймаючи, таким чином, «Господній скарб», – підсумував Святіший Отець.