Папа: той, хто вірить у Бога, той каже “ні” богохульству війни
Завдання релігійних лідерів полягає у тому, щоби заохочувати людство, настільки ж взаємозалежне, наскільки й несполучене, плисти вперед разом. На цьому наголосив Папа Франциск, промовляючи 4 листопада 2022 р. під час закриття «Бахрейнського форуму діалогу: Схід і Захід задля людського співіснування», участь в якому й спонукала його здійснити четверту Апостольську подорож у 2022 році. Захід відбувся в комплексі королівського палацу.
Перед обличчям «двох морів»
Промовляючи після Короля Бахрейну та після Великого Імама Аль-Азгар, Святіший Отець зупинився насамперед на назві країни, що означає «два моря». З одного боку, зауважив він, можемо мати на думці води, які поєднують континенти. «Однак, ми живемо в часи, коли людство, сполучене як ніколи раніше, виявляється більше поділеним, ніж згуртованим», – сказав Папа, взявши ще одну алегорію, пов’язану з назвою країни, що вказує на прісну воду джерел, що під дном моря, та на солону воду затоки. «Подібно і ми сьогодні стоїмо на березі двох морів з протилежним смаком: з одного боку – спокійне та солодке море спільного співіснування, а з іншого – гірке море байдужості, притемнене сутичками та розбурхане вітрами війни, з дедалі бурхливішими хвилями, що загрожують накрити всіх. І, на жаль, Схід і Захід дедалі більше уподібнюють до двох протиставних морів», – сказав Папа.
Парадокси нашого часу
Глава Католицької Церкви назвав вражаючим парадоксом той факт, що у той час, як більшість населення світу об’єднане тими самими труднощами, пригноблене продовольчими, екологічними, пандемічними кризами та проявами несправедливості планетарного масштабу, «кілька можновладців зосереджуються на рішучій боротьбі за часткові інтереси, викопуючи застарілі висловлювання, наново накреслюючи зони впливу та протиставні блоки». Такими є «гіркі наслідки» наголошування на протистоянні, відмовляючись відкривати зрозуміння, коли і далі «наполягається на рішучому нав’язуванні власних моделей і деспотичних, імперіалістських, націоналістських і популістських бачень, коли немає зацікавлення культурою іншого, коли не прислухаються до волання простих людей та голосу бідних, якщо не перестають у маніхейський спосіб ділити на добрих і злих, якщо не докладається зусиль, аби зрозуміти одні одних і співпрацювати для добра всіх».
Роль провідників релігій
Тож серед «бурхливого моря конфліктів» Папа Франциск вказав на Документ про загальнолюдське братерство, в якому висловлено побажання «плідної зустрічі» між Сходом і Заходом. За його словами, як віруючі в Бога і в братів, релігійні лідери повинні відкинути «ізоляційне мислення», той спосіб бачення, який «ігнорує дійсність єдиного моря людства». «Ми прагнемо, щоби сварки між Сходом і Заходом припинилися задля добра всіх, не розсіюючи увагу й від іншої прірви, що постійно та трагічно зростає, від розриву між Північчю та Півднем світу», – мовив Святіший Отець, закликавши, аби загострення конфліктів не причинилося до втрати з поля зору «латентних трагедій людства, таких як катастрофа нерівності, внаслідок якої більшість населення землі зазнає безпрецедентної несправедливості». І релігійні лідери «не можуть не давати добрий приклад».
«Нашим завданням є заохочувати людство, настільки ж взаємозалежне, наскільки й розділене, плисти разом і допомагати йому в цьому», – мовив Глава Католицької Церкви, виокремивши три виклики, що випливають з Документа про загальнолюдське братерство та з Декларації Королівства Бахрейн, що була предметом обговорення під час форуму. Ними є молитва, освіта та дія.
Значення релігійної свободи
Молитва, як підкреслив Папа, торкається серця людини. Це важливо з огляду на те, що найбільша загроза перебуває «не в речах, не в матеріальній дійсності, не в організаціях, але в схильності людської істоти замикатися в іманентності власного “я”, власної групи, у власних дріб’язкових інтересах». Це не є проблемою лише нашого часу, це існує відтоді, як людина є людиною, і зарадити цьому можна з Божою допомогою. В цьому й проявляється роль молитви, бо «відкритість серця на Всевишнього є фундаментальною для того, щоби очиститися від фундаменталізму».
«Хто молиться, той отримує у серце мир, якого не може не стати свідком і посланцем, і заохочувати собі подібних, насамперед прикладом, не ставати заручниками язичництва, що применшує людську істоту до чогось, що можна продати, купити, з чим розважаєтися, наново відкриваючи нескінченну гідність, яку кожен носить викарбуваною в собі», – сказав Святіший Отець, наголосивши, що для того, аби це могло статися, існує незамінна передумова, якою є релігійна свобода. Жоден примус не може причинитися до нав’язування стосунків із Богом, «бо Він передав світ не рабам, а вільним створінням, яких шанує до кінця».
«Але недостатньо лише надавати дозволи та визнавати свободу культу, потрібно досягти справжню релігійну свободу. І не лише кожне суспільство, але й кожне вірування покликане перевірити себе щодо цього», – наголосив Папа, нагадавши також, що свобода не полягає в тому, щоби чинити те, що заманеться і подобається, але мати можливість служити благу, для якого ми були створені.
Три невідкладні освітні виклики
«У той час, як виклик молитви стосується серця, другий виклик – освіта – стосується в основному людського розуму», – вів далі Святіший Отець, цитуючи Декларацію Королівства Бахрейн, яка стверджує, що «незнання є ворогом миру». І це, за його словами, є правдою, бо де бракує можливостей для освіти, там зростає екстремізм і вкорінюється фундаменталізм. Адже потрібне усвідомлення того, що неможливо вирішити складні проблеми в простий спосіб. «У дійсності, не є гідним людського розуму вірити, що аргументи сили переважають над силою розуму, використовувати методи минулого для вирішення теперішніх питань, застосовувати схеми техніки та вигоди до історії та культури людини», – сказав Єпископ Риму, виокремивши у своїй промові три нагальні освітні виклики.
Насамперед, Папа наголосив на «визнанні жінки в громадській сфері», в доступі до освіти, праці, у здійсненні соціальних і політичних прав. У цьому «освіта є дорогою для емансипації від історичних і соціальних залишків, що суперечать духові братерської солідарності, яким повинні відзначатися ті, хто поклоняється Богові та любить ближнього». По-друге, нагальним є «захист фундаментальних прав дітей». Врешті, третім аспектом є «виховання до громадянства», тобто, «жити разом, в пошані та законності». В цьому слід також наголосити на самому ж понятті громадянства, що «ґрунтується на рівності прав і обов’язків». Беручи до уваги необхідність встановлення «повноцінного громадянства», Святіший Отець закликав відмовитися «від дискримінаційного застосування терміну “меншини”».
Дорога діалогу є можливою
Від молитви, що стосується серця людини, та освіти, що вказує на розум, Глава Католицької Церкви перейшов до діяльності, що торкається сил людини. Він навів слова з Декларації Королівства Бахрейн, яка стверджує, що «коли проповідується ненависть, насильство та незгода, це десакралізує Боже ім’я». За словами Святішого Отця, релігійна людина «рішуче каже “ні” богохульству війни та застосуванню насильства».
«Бо не вистачить казати, що якась релігія є мирною, потрібно засудити та відокремити насильницьких людей, які зловживають її іменем. Як також не є достатнім лише дистанціюватися від нетерпимості та екстремізму, потрібно діяти в протилежному напрямку», – наголосив Папа, додаючи, що релігійна людина, як людина миру, виступає проти гонки переозброєння, воєнного бізнесу та ринку смерті. Вона виходить усім назустріч, без релятивізму та синкретизму, але «ступаючи дорогою братерства, діалогу та миру».
«І якщо різні можновладці ведуть між собою переговори задля інтересів, грошей і стратегій панування, покажімо, що інша дорога зустрічі є можливою. Можливою і необхідною, бо сила, зброя та гроші ніколи не розфарбують майбутнє кольорами миру», – сказав Святіший Отець, заохочуючи підтримувати конкретні ініціативи для того, щоби шлях великих релігій був усвідомленням миру для світу. «Звертаюся до всіх із наполегливим закликом, аби було покладено край війні в Україні та розпочалися серйозні мирні переговори», – додав Папа.
Підсумовуючи, Глава Католицької Церкви зазначив, що Творець заохочує нас діяти на користь Його створінь, яким не знайшлося місця в програмах дій можновладців. «Якщо ми, що віримо в Бога милосердя, не почуємо убогих і не дамо голосу тим, хто не має голосу, то хто це зробить?» – сказав Святіший Отець.
About The Author
