Завжди сприяти будуванню інклюзивного суспільства, для того, щоб подолати егоїзм та культуру відходів закликав Папа Франциск представників громадянського суспільства, зустрічаючись з ними наприкінці третього дня перебування у Еквадорі (7 липня 2015 р.).

Зустріч відбулася в церкві святого Франциска в Кіто, яка разом з величезним монастирським комплексом вважається найстаршою католицькою релігійною спорудою у Південній Америці. Його спорудження розпочалося через три роки після заснування Кіто та було завершене 1680 року. Сьогодні цей комплекс, будівлі якого займають три з половиною гектари, включаючи 13 внутрішніх двориків, 3 храми та 40 тис. квадратних метрів приміщень, є осередком різних культурних, суспільних, мистецьких установ і надзвичайно багатої бібліотеки. Саме ж місце, на якому він розташований, має символічне значення для тубільних народів, адже тут раніше розташовувалося військове командування Інків та Каранків.

На порозі храму святого Франциска Святішого Отця зустрів мер Кіто, який вручив йому символічні ключі від міста, натомість всередині церкви його приймав настоятель місцевої францисканської спільноти. На зустріч зібралися представники світу культури, економіки й фінансів, промислового та сільськогосподарського підприємництва, волонтерства і спорту, а також – представники тубільних народів Приамазоння.

Промовляючи до них, Папа Франциск наголосив, що суспільство повинно почерпнути від родини наставлення, згідно з яким ніхто не повинен почуватися виключеним із життя громади. Під час промови він неодноразово експромтом додавав доповнюючі роздуми до заздалегідь приготованого тексту, покликані підкреслити особливо дорогу для нього тему суспільного включення кожної людської особи та подолання культури відкинення. Значущим у цьому контексті є той факт, що слова Святішого Отця, окрім свідчень кількох учасників зустрічі, були випереджені музичним твором у виконанні оркестру, що складався з юнаків і дівчат з особливими потребами та уражених синдромом Дауна.

Глава Католицької Церкви зосередив своє слово на трьох елементах: безкорисливість, солідарність та субсидіарність. «В родинах, – сказав він, – всі роблять свій вклад у спільний проект, всі працюють для спільного добра, але не касуючи індивідуальності, а навпаки, підтримуючи її». Отож, і на представника протилежного політичного табору слід дивитися, як на «ближнього в спільному домі», як дивимося на своїх родичів.

Папа поставив запитання: «А чи ми любимо свою країну, спільноту, яку намагаємося будувати?» – підкреслюючи, що любов «виявляється радше у ділах, а не в словах». А тому, в соціальній сфері безкорисливість «не є чимось факультативним, але – необхідним реквізитом справедливості». Адже те, ким ми є, все що ми маємо, «було нам дане для того, щоби цим послужити ближнім, нашим завданням є подбати про те, щоб воно принесло плоди добрих діл».

Звертаючись до представників тубільних народів Приамазоння, Святіший Отець закликав до того, аби шукання негайного прибутку не спричинялося до «визискування природних ресурсів», адже «бути зберігачами цих багатств, які ми отримали, є зобов’язанням перед усім суспільством та перед майбутніми поколіннями». Крім того, «існують місця, які вимагають особливого дбання з огляду на їхню надзвичайну важливість для всесвітньої екосистеми».

Як зауважив далі Папа, з братерства, яке переживаємо в родині, «народжується солідарність в суспільстві, яка не полягає лише в тому, щоби давати щось потребуючому, але означає бути відповідальними одні за одних. Якщо вбачатимемо в іншій особі брата, то ніхто не залишатиметься виключеним, відокремленим», – наголосив він, вказуючи на те, що «приписи і закони громадянської спільноти повинні шукати включення всіх членів, аби сприяти просторам для діалогу й зустрічі», залишивши в минулому будь-які прояви утисків, надмірного контролю та обмеження свободи.

Надія на краще майбутнє, за словами Глави Католицької Церкви, вимагає «надавати конкретні можливості для громадян, насамперед – молоді, розвиваючи зайнятість». У цьому контексті Папа знову висловив своє рішуче «ні» так званій «культурі відходів», яка проявляється у тому, що молодь чи похилих віком викидають із суспільного життя, немов непотріб. А такий стан вигідний хіба-що «слугам егоїзму, служителям ідола гроша, який стоїть в центрі системи, яка всіх розчавлює».

Врешті, Святіший Отець вказав на нерозривний зв’язок солідарності із субсидіарністю, яка полягає у тому, аби вміти розпізнавати в інших те, що в них є доброго, адже кожен має право самостійно звершувати свій шлях, розраховуючи на допомогу у випадку труднощів, а не на надмірне опікунство. А демократія означає, що її учасниками повинні бути всі сили суспільства. І також Церква «прагне співпрацювати у шуканні спільного добра через свою соціальну та освітню діяльність, підтримуючи моральні та духовні цінності».

«Багато-хто, – підсумував Папа, – запитують мене, чому я так багато говорю про потребуючих, про виключених із суспільного життя, про тих, яких відкинено на узбіччя життя. Просто тому, що ця дійсність і відповідь на неї перебуває у центрі Євангелія».