Ввечері, 7 травня 2019 р., після зустрічі з молоддю, Глава Католицької Церкви в катедральному соборі Скоп’є зустрівся з духовенством Північної Македонії та їхніми родинами, після чого від’їхав до аеропорту.

«З особливою вдячністю переживаю ці хвилини, коли можу побачити, як Церква на повні груди дихає своїми двома легенями», – сказав Папа Франциск, промовляючи до священиків і чернецтва Північної Македонії та їхніх родин, зустріч з якими, що відбулася ввечері в катедральному соборі Пресвятого Ісусового Серця в Скоп’є, стала заключною подією Апостольських відвідин цієї країни.

Католицька Церква в Македонії

Нараховуючи приблизно 20 тисяч вірних, католики становлять в Македонії менше 1% населення, 65% якого – православні, а третина – мусульмани. Структурно громади організовані в Єпархію Успіння Пресвятої Богородиці Струміца-Скоп’є для вірних візантійського обряду, яких нараховується приблизно 15 тисяч, більшість з яких – етнічні македонці, та Дієцезію Скоп’є, вірні якої належать до різних національностей, між якими – хорвати, албанці, поляки та угорці.

Єпархію та дієцезію, з відповідними титулами, очолює один єпископ – владика Кіро Стоянов, який належить до Міжнародної Єпископської Конференції святих Кирила і Методія, що згуртовує католицької ієрархів Сербії, Чорногорії, Косово та Північної Македонії. Часто для двох обрядів існують спільні організаційні структури та комісії.

На перехресті культур

Вітаючи на початку зустрічі Святішого Отця, єпископ Стоянов зазначив, що місцева Церква служить на місці зустрічі між Сходом і Заходом, на перехресті трьох традицій: східного й західного християнства та ісламського світу. «Стараємося розвивати цивілізацію миру, співіснування та зробити свій внесок у розбудову суспільства задля спільного добра цієї країни», – сказав він, подякувавши Папі за його уважність до найменших і до периферій.

Далі прозвучали свідчення. Одружений багатодітний греко-католицький священик розповів про те, як поєднує фізичне та духовне батьківство. «Відчуваю, що ці дві речі є взаємодоповнюючими», – сказав він, зазначаючи, що вдячний Богові за ту допомогу, яку родина надає йому в душпастирстві: «Сім’я священика знає, що вона є мостом до сердець людей, до яких Господеві не є легко доторкнутися. Дружина, діти в своїй простоті, можуть деякі речі зробити краще від священика».

Римо-католицький священик, який походить із Сараєво та свого часу працював у митрополичій курії, розповів про те, як у певний період свого служіння пережив спокусу кар’єризму, але прийнявши запрошення душпастирювати в Скоп’є, здолавши почуття ностальгії, відкрив необхідність «перейти від душпастирства уділення Святих Таїнств» до «душпастирства євангелізації».

Черниця з греко-католицького Згромадження Сестер Євхаристинок розповіла, що хоч їх є мало, дві або три в кожній спільноті, «вони стараються якнайкраще відповісти на своє покликання», що полягає в дбанні про порядок в храмах, тобто, про Ісуса в Пресвятій Євхаристії, та про зраненого тілом і душею Ісуса, присутнього в убогих та хворих.

Мале стадо

Подякувавши за свідчення, в світлі того, що звучали слова про невелику кількість вірних, Папа Франциск перестеріг від того, аби піддаватися «комплексові нижчості». Він вказав на постать Марії, яка вилила на ноги Ісуса пахощі, аромат яких «наповнив дім». У житті, за його словами, іноді доводиться робити обрахунки, також і місія має свої «бюджети», але слід уникнути спокуси надмірно зосереджуватися на собі та на власній дійсності, що веде до закритості серця.

За словами Святішого Отця, слід «робити розрахунки» для того, щоб «ставати солідарними, уважними, розуміючими та турботливими» в тому, аби полегшувати втому та нестабільність «численних ближніх, які потребують Помазання, яке їх підведе та зцілить».

«Не хочу зловживати її образом, але через Матір Терезу ця земля зуміла подарувати світові та Церкві конкретний знак того, як незначність особи, помазаної Господом, може наповнити все, коли аромат блажентств виливається на втомлені ноги людства», – сказав Папа.

Повернутися до первісної любові

За словами Наступника святого Петра, ми часто «фантазуємо», вважаючи, що справи могли би піти по-іншому, коли б ми були сильними та впливовими. Але хіба «секрет нашої сили» не перебуває деінде, а не в тому, щоб «сходилися рахунки?». Папа послався на свідчення отця Давора: «Те, що спасло тебе від кар’єризму, було повернутись до первісного покликання, вирушити в пошуках воскреслого Господа туди, де Його можна було зустріти».

Як зауважив Святіший Отець, ми часто витрачаємо сили й ресурси на те, щоб «зберегти підходи, ритм і перспективи», які вже втратили аромат Євангелія, спроможний втішити та відкривати шляхи надії, позбавляючи нас зустрічі з іншими. «Не позбавляймо себе найкращого в своїй місії, не гасімо пульсування духа», – закликав він.

Домашня церква

Посилаючись на свідчення священичої родини, Папа подякував їм за те, що поділилися своїми радощами і тривогами, пов’язаними як зі служінням, так і з родинним життям. Він зауважив, що йому спадають на думку перші християнські спільноти, адже в Новому Завіті говориться про «Церкву, яка збиралася в домі». Життєвий простір сім’ї перетворювався в домашню церкву, місце служіння Євхаристії.

«Ви даєте живе свідчення того, як віра не віддаляє нас від світу, але ще глибше вводить нас у нього. Не починаючи від того, що би ми хотіли, не як “досконалі” і бездоганні, але в нестабільності нашого життя, наших родин, щоденно помазуваних упованням на безумовну любов Бога до нас», – сказав Святіший Отець, зауваживши, що йому подобається думати про кожну сім’ю як про образ родини з Назарету, щоденність якої також складалася з втоми і випробувань. «Дякую вам за те, що показали родинне обличчя Бога-з-нами, Який не перестає дивувати і серед посуду!».