Остерігатися від гріха спротиву Святому Духові, будучи, радше, завжди відкритими на Божі несподіванки закликав Папа Франциск, коментуючи під час ранкової проповіді у понеділок, 8 травня 2017 р., розповідь з Діянь Апостолів про дебати в первісній громаді учнів щодо відкритості Церкви на язичників. Він зазначив, що Святий Дух постійно зрушує Церкву, спонукаючи християнську громаду прямувати вперед.

«Святий Дух – це дар Господа Бога, Того Бога, нашого Отця, Який не перестає вражати. Він – Бог несподіванок. Чому? Тому що Він – живий Бог, Який замешкав у нас, Який зрушує наше серце, Який присутній у Церкві та прямує вперед разом з нами, постійно вражаючи нас на цій дорозі. Й подібно до того, як Він виявляв креативність у створені світу, Він щодня творить нові речі»,– сказав Святіший Отець, зауважуючи, що це, іноді, може викликати труднощі.

Щось подібне трапилося зі святим Петром, коли інші учні звинуватили його за те, що ввійшов до домівки язичників. Довідавшись, що також і «погани прийняли Боже слово», вони, однак, вважали, що Петро зайшов надто далеко, а тому обвинувачують його, вважаючи, що це було «неподобством», мовляв: «Куди ти, Петре, що є скелею Церкви, нас провадиш?».

Апостол Петро, натомість, розповідає їм про своє видіння, «Божий знак», який спонукав його до «такого сміливого рішення». Це, за словами проповідника, означає, що він був готовим приймати «Божі несподіванки». А перед обличчям багатьох таких несподіванок Апостоли мусять «зібратися разом, обговорити й досягнути згоди», аби зробити «черговий крок вперед, як цього бажає Господь».

«Від часів пророків до сьогодні, завжди існував гріх спротиву Святому Духові, – зауважив Святіший Отець. – Саме цей гріх викривав святий Стефан, стоячи перед Синедріоном: “Ви і батьки ваші завжди противилися Святому Духові”. Спротив Святому Духові, це коли кажемо: “Завжди чинилося так і слід так чинити й надалі. Нетреба ніякої новизни”. Це є замкненістю на Божий голос».

Перевівши свій погляд на євангельський уривок, зосереджений на постаті Доброго Пастиря, Папа підкреслив, що Господь завжди закликає не допускати закам’янілості серця. Його бажанням є те, щоби й інші народи, «що не належать до кошари», об’єдналися, врешті-решт, під одним пастирем. Оскільки у єврейському середовищі погани вважалися «гідними засуду», то в первісній громаді учнів траплялося так, що на тих язичників, що прийняли християнство, дивилися, як на «віруючих другої категорії».

«Замкненість, спротив Святому Духові. Фразою, яка завжди зачиняє, зупиняє тебе, є: “Завжди робилося так”. Таке наставлення вбиває свободу, радість, вбиває вірність Святому Духові, Який завжди прямує вперед, спонукаючи до цього й Церкву», – сказав Святіший Отець, вказуючи далі на необхідність дару розрізнення:

«Я же я можу знати, чи щось походить від Святого Духа чи від духа цього світу, від диявольського духа? Що для цього потрібно? Просити благодаті розпізнавання. Засобом, який нам дає Сам Святий Дух є розпізнавання. Намагатися розрізнити в кожному випадку, що слід вчинити. Саме так поводилися Апостоли: вони зібралися разом, обговорили все та побачили, що цей шлях був накреслений Святим Духом».

Підсумовуючи, проповідник зазначив, що ми, християни, серед багатьох нових речей повинні вміти розпізнавати ті, які походять від Бога. Слід пам’ятати, що «віра ніколи не міняється», але «перебуває в русі, зростає, розширюється». Так само й церковні істини «зміцнюються з рока, розвиваються з часом, поглиблюються з віком». «Просімо в Господа, – закликав Папа, – благодаті розпізнавання для того, щоб не збитися з дороги і не впасти в непорушність, закам’янілість, у замкненість серця».